Мова єдина · с. 5сторінка оригіналу ↗
ЗАЯВА Всеукраїнського товариства “Просвіта” імені Тараса Шевченка
Слово Просвіти, №13 за 2005 рік
У кабінетах нової влади опрацьовується низка Указів Президента України, що стосуються післякучмівського облаштування України. Як стало відомо, серед них є проект Указу “Про захист прав громадян на використання російської мови та мов інших національностей України”. На жаль, змушені констатувати, що ідеологія проекту Указу спрямована не на консолідацію українського народу, а на продовження сепаратизму, розпочатого антиукраїнськими силами Харкова, Луганська та Донецька. І це робиться від імені народного Президента! Грубо перекручується ст. 10 Конституції України та тлумачення Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року, де записано, що “українська мова як державна є обов’язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших сферах суспільного життя, які визначаються законом”.
Проект Указу складається з трьох пунктів. У першому з них Кабміну рекомендується скласти перелік населених пунктів, де в органах влади поряд із державною може застосовуватися російська мова. У проекті не зазначено мотивації створення цього переліку. Другий пункт передбачає право громадян, що мешкають у визначених переліком населених пунктах, звертатися до органів влади й отримувати інформацію, а також спілкуватися з посадовими особами російською мовою. Цей пункт суперечить ст. 10 Конституції України та діючому Закону про мови України, за якими мови національних меншин можуть використовуватися в державних структурах не замість, а поряд із державною українською мовою. Третій пункт зобов’язує внести до посадових інструкцій держслужбовців вимогу про обов’язкове володіння ними російською мовою. (І це тоді, коли ще не всі з них оволоділи державною!). У проекті Указу грубо порушуються права етнічних українців, які за остан-
ФАКТ...
нім переписом складають майже 78 % населення України. В окремих реґіонах Заходу, Центру та Півночі України — понад 90 %. У Південних і Східних реґіонах України, крім Криму, також переважає українськомовне населення. До речі, там держслужбовці, як правило, не користуються державною українською мовою, про що свідчать судові позови громадян. У зазначеному проекті Указу немає жодного слова про виконання мовних статей Основного Закону (ст. 10, ст. 11 та ін.), зміцнення і розвиток державної мови. Фактично, створюються умови, аби російська мова не лише стала офіційною (хоча такого юридичного терміна не існує), а зайняла і так хистке місце української як державної. Підписання такого Указу не тільки не приведе до консолідації українського суспільства, а навпаки — загострить міжетнічні стосунки в Україні, бо український народ, що так яскраво продемонстрував свою національну свідомість під час Помаранчевої революції, ніколи не погодиться жити без рідної мови на своїй землі.
25 березня 2005 року м. Київ
...І КОМЕНТАР проживання, супроти чого годі мати заперечення. Але ось ситуація з Києвом, де з 2666 тисяч населення етнічних росіян нараховується 426 тисяч, або 16 відсотків, — це проживання компактне чи ні? Доведіть, що не компактне. А тих десятків тисяч росіян, які живуть у Львові, хіба не достатньо, щоби ствердити і їхнє компактне проживання? Та й навіть тисяча чи кілька сотень неукраїнського етносу в якомусь поселенні чи то Галичини, чи іншого краю держави — це (надто з точки зору прав людини, про які, відірвавши їх від прав нації, завжди знайдеться немало охочих нагадати) хіба не компактність? Ось так розмірковуючи, милі панове, не можемо не прийти до висновку, що, фактично, вся Україна і має потрактовуватися як територія, на якій таж російська мова повинна використовуватися в офіційному спілкуванні. Може, насправді, це і є вона — дещо завуальована, але вельми далекосяжна істинна мета документа? Але таке сконстатувавши, як не сказати: приїхали! До чого? Та все до тієї ж двомовності, волання з приводу якої давно вже набили нам оскому. Яким не було б походження проекту, чия б ініціатива не спрацювала, незаперечним є одне: наша недавня національна революція нічого не буде варта, якщо не матиме кардинальних, здавна очікуваних і виболених усім свідомим українством національних результатів у культурно-мовній сфері. Вдивляйся, владо, в очі багатомільйонного Майдану, чуй повсякчас його вимоги, — і ти переконаєшся, що альтернативи повносилому національно-культурному утвердженню українців на своїй землі не існує. До речі, й для Європи, до якої пориваємося, зможемо бути цікавими тільки за умови своєї національної увиразненості — національно безликі в європейському домі просто відсутні. Але доки це може тривати, — непомірно затяжне виборювання нацією своїх прав? Дарма говорити, що подібна ініціатива влади психологічно й морально змучує, зневолює, краде у громадян енергію, варту іншого конструктивного, державорозбудовчого застосування.
Анатолій ПОГРІБНИЙ, професор, секретар НСПУ, голова Київської організації НСПУ
z
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
