«Просвіта» сьогодні · с. 6сторінка оригіналу ↗
«ПРОСВІТА» ТА РЕАЛІЗАЦІЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕЇ
Слово Просвіти, №13 за 2005 рік
VII З’ЇЗД
“Просвіта” ім. Т. Шевченка — найдавніша українська громадська організація, яка зіграла і продовжує відігравати в нашій історії особливу роль. Заснована в грудні 1868 року у Львові, вона зуміла згуртувати все свідоме українство на основі національної ідеї для формування національної свідомості й підготовки суспільства до активного державного життя. В умовах багаторічного панування чужих режимів (Австро-Угорщини, Росії, Польщі, Угорщини та ін.) різноманітні форми її діяльності забезпечили національне відродження України кінця ХІХ—початку XX століття, очолювали всі ділянки культурного, політичного й економічного життя суспільства. Природно, що починаючи з часів горбачовської “перебудови”, коли стали можливими певні свободи в рамках тоталітарної радянської системи, кращі представники української інтелігенції звернулися до історичного досвіду “Просвіти” й утворили Товариство української мови ім. Т. Шевченка (тепер ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка). Першим головою Товариства було обрано нашого славного земляка Дмитра Павличка. Просвітянська ідея знайшла масову підтримку на Прикарпатті, вже 15 квітня 1989 року була проведена установча конференція ТУМ ім. Т. Шевченка у великій залі колишнього будинку політосвіти, яка не змогла вмістити всіх бажаючих. По всій області почалася активна розбудова структур товариства — в усіх районах, містах, більшості сіл, ВНЗ, виробничих організаціях і т. ін. За короткий термін в області організувалося понад 20 тисяч членів Товариства — це були найбільш національно свідомі громадяни. Згодом із лав членів Товариства сформувалися політичні партії національно-демократичного спрямування. Товариство виявило великий потенціал народу, цілу плеяду яскравих особистостей. Досить швидко, вже на початку
1990 року, Товариство виконало дуже важливу політичну функцію — висунення кандидатів у депутати до рад усіх рівнів, включаючи Верховну Раду. Можна стверджувати, що завдяки Товариству в українській політиці значну роль почали відігравати національно-демократичні сили, які сформували у Верховній Раді опозицію — народну Раду, що була ініціатором основних законодавчих кроків державного спрямування, в тому числі Декларації про державний суверенітет та Акту проголошення державної незалежності України. В Івано-Франківській області з 12 депутатів Верховної Ради 11 були представниками національнодемократичних сил — висуванцями ТУМ ім. Т. Шевченка, в абсолютній більшості місцевих рад, зокрема в обласній раді домінували члени Товариства. Таким чином, Товариство продовжило історичну традицію з формування української влади, відіграло в 1990 році ключову роль. Однак у пізніші роки, зокрема у виборчих кампаніях 1998—2002 рр., “Просвіта” значною мірою втратила в області свої позиції, а на перший план вийшли політичні партії, поспішно сформовані, без серйозного впливу й досвіду, й утворили іншу соціально-політичну картину. Однак хвиля національного піднесення початку 90-их років не могла замінити собою планомірну багаторічну роботу “Просвіти” попередніх часів і перебороти те духовне спустошення українського народу, яке століттями несли з собою пануючі режими чужих держав. Тому й маємо ситуацію з владною елітою, яка переважно відображає не інтереси народу, а власні чи кланові. Наявність сотень політичних партій та громадських організацій, як бачимо, не приводить до консолідації українського суспільства, а частіше — до розпорошення національно-свідомого елементу суспільства. Очевидним видається те, що впровадження державної ідеології є необхідною складовою частиною реалізації національної ідеї в Україні. Візьму на себе сміливість стверджувати, що “Просвіта” могла б з успіхом виконувати цю дуже важливу державну місію (повною мірою, бо частково це робиться і нині) в силу таких причин: • історичної традиції; • зосередження в “Просвіті” кадрового інтелектуального потенціалу, людей, зорієнтованих на національну ідею, здатних вести відповідну державницьку ідеологічну роботу в масах; • наявності широко розгалуженої мережі просвітницьких організацій; • позитивного сприйняття ідей та діяльності “Просвіти” більшістю свідомого українського загалу; • суспільної потреби. Що потрібно для повноцінної діяльності “Просвіти” в цьому напрямі? По-перше, державна підтримка. Державна ідеологічна робота — функція держави, природно, держава має відповідно фінансувати її діяльність на всіх рівнях (центр—область—район—місто— село). Основна частина просвітянських проектів має органічно входити в державні програми як загальноукраїнського, так і реґіонального рівнів. Особливе значення повинно надаватися лекціям, бесідам, зустрічам, бажано з відповідним художнім супроводом. Такою діяльністю мають займатися висококваліфіковані спеціалісти, для яких національна призабутого нині історика початку минулого століття Писаревського: “Потьомкін, зайнятий тоді влаштуванням Новоросійського краю, охоче приймав туди і російських утікачів, і покидьків західноєвропейського суспільства, і усерйоз замислювався над тим, щоб поселити в Криму навіть біглих англійських злочинців і каторжників”. То ж хіба дивно, що коли на Бериславщині з’явилися ще й італійці, один із сучасників схарактеризував їх досить влучно: “Майже всі з шибениці”. Або візьмемо середину XIX ст., коли офіцери Генерального штабу Російської імперії (які виконували особисте доручення царя, а тому не вірити їм немає підстав) написали досить ґрунтовні “Матеріали для географії і статистики Росії…”, де вказали, що на 1851 р. в усій Херсонській губернії та Одеському градоначальстві мешкало 703 699 українців, 75 000 молдаван, 55 000 євреїв, 40 000 німців і лише 30 000 росіян! Які вже там “ісконно русскіє землі”?! …Історію заселення степових сіл Бериславщини висвітлив директор Костирської ЗОШ Орест Дідик. Про колонізацію південноукраїнських теренів наприкінці XVIII — у першій половині XIX ст. розповів учитель історії та права вищої категорії ідея — власне переконання. По-друге, діяльність “Просвіти” має пронизувати всі сфери суспільної діяльності, забезпечити той державний стан суспільства, який характеризує і визначає високий рівень — європейську якість України. Знаємо, що духовні первини є визначальними як для людини, так і для народу. Вищу якість, сукупність ідей, підходів до пошуку сучасних знань, об’єктивних оцінок з огляду національних інтересів, спрямованих на розвиток духовної та матеріальної культури України, виховання молоді — далеко не все, що має нести в собі “Просвіта”. Тут повинна сконцентруватися елітна, інтелектуальна та найактивніша частина суспільства, починаючи з верхніх ешелонів влади й закінчуючи кожним українським селом. У цьому зв’язку варто підкреслити, що в Івано-Франківському обласному
С. Гейко. Особливу увагу присутніх привернули доповіді представників Зміївки. Як відомо, це унікальне село було і є єдиним в Україні місцем проживання численної шведської громади. Про історію заселення Зміївки розповів відмінник освіти України Микола Куривчак. Але це село також у післявоєнний час стало новою батьківщиною (хоча й усупереч бажанню людей) для сотень насильно виселених із територій Західної України, що за змовою комуністичних урядів УРСР та ПНР переходили до Польщі, представників етнографічної групи українського народу — бойків. Про їхні поневіряння та про сучасне життя бойків у Зміївці повідомив семикласник місцевої школи Борис Куривчак. (До речі, у цьому відносно невеликому інтернаціональному селі зараз мешкають представники 14 національностей і один із них — навіть чорношкірий африканець із Замбії, який, до того ж, ще й учителює у школі). Заступник завідувача відділу Державного архіву Херсонської області Олександр Шинкаренко розгорнув на конференції виставку унікальних старовинних документів XVIII— XIX ст. Присутні мали змогу безпосередньо торкнутися історії заселення своєї малої батьківщини, минулого наших предків.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
