Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Без мови немає нації · slovo.prosvita.com.ua · с. 1сторінка оригіналу ↗

«МЕНЕ ДИВУЄ В ЛЮДЯХ ЖАДОБА ВЛАДИ»

Слово Просвіти, №13 за 2005 рік

ВІД ПЕРШОЇ ОСОБИ ГЛАДЕНЬКО НІКОЛИ НЕ БУЛО — Юрію Івановичу, багатосторонність Вашої особистості дивує: починали кар’єру як науковець із дисертацією “Плазмова обробка металів” (понад 20 наукових праць і навіть винаходи), потім Україна пізнала Вас як альпініста (на Вашу честь називають маршрут найвищої складності на вершину Ак-Су), а згодом Ви з’являєтеся як політик найвищого рівня — депутат ВР, міністр охорони довкілля, міністр екології та ядерної безпеки… Це були періоди зміни пріоритетів і цінностей чи унікальна різнобічність? — По-перше, науковою діяльністю я займався до обрання народним депутатом. Із 1990 року кожні 4 роки мене обирають народним депутатом. Те, що я був членом уряду, відповідало тодішнім вимогам закону, тобто я міг бути й депутатом, і членом уряду. Але коли 1996 року було ухвалено нову Конституцію, яка забороняла поєднувати роботу в уряді й парламенті, я написав Президентові Кучмі заяву з проханням прийняти мою відставку, і пішов професійно працювати в парламент. Тепер другий аспект. Справді, за час політичної діяльності я обіймав різні посади — не лише міністра. Я очолював урядові делегації на переговорах щодо ядерного роззброєння восени 1992 р., на переговорах із проблем закриття Чорнобильської АЕС, майже 4 роки вів усі переговори з великою сімкою. У Верховній Раді займався розробкою Концепції національної безпеки, проблемою енергетичного забезпечення й іншими питаннями, які доводилося відстоювати на початках української незалежності… Чому така різноплановість? Це дозволяє мені моя освіта й мій світогляд. Я кандидат технічних наук, майже 18 років працював в Інституті електрозварювання ім. Патона Академії наук УРСР. Маю непогані знання щодо того, як працювала економіка в Україні та Радянському Союзі, тому що дуже багато працював на виробництві, впроваджуючи наукові розробки. Окрім того, наукові дослідження, якими я займався, дали мені широкий спектр знань, спираючись на які, я вирішував ті чи інші проблеми в політиці. Зокрема екологічні, — адже саме неефективне виробництво породжує максимальну кількість екологічних проблем і неефективне природокористування. — У Вас змінились якісь цінності й пріоритети в житті — чи все відбувалося дуже красиво й гладенько? — Гладенько ніколи не було. І навіть сьогодні не так просто працювати в українській політиці — попри перемогу Помаранчевої революції. Дозволяє триматися чіткої позиції віра в те, що Україна повинна, врештірешт, стати українською. Це той політичний напрям, який я обрав для себе наприкінці 80-их, коли став членом Народного Руху України за перебудову. Відтоді я своїх політичних переконань і орієнтирів не змінював, на відміну від багатьох, хто працює сьогодні в українській політиці, і які зробили карколомні кульбіти від ідеології комунізму Радянського Союзу до ідеології “помаранчевих” прихильників Ющенка. Ми понад 16 років поспіль ведемо політичну діяльність у напрямку до того, щоб незалежна українська держава, яка постала завдяки Народному Руху України, стала українською за своєю суттю. Ця робота якраз і дає мені необхідні сили, щоб відстоювати цю ідею. ЗНАЙШОВШИ ТОЧКУ ОПОРИ, ЗРОБИМО ПРОЕКЦІЮ НА ПОЛІТИКУ — Юрію Івановичу, як Ви прийшли до гір? — Це було ще наприкінці 70-их. Я тоді займався спелеологією. Подорожі, печери. Передусім, займався скелелазінням, бо в підземних порожнинах треба мати добрі навички того, що притаманне альпіністам: адже доводиться спускатися у вертикальних колодязях на глибину до кілометра (сьогодні майже 2 кілометри пройшли спелеологи вглиб землі). Займаючись скелелазінням, я познайомився з альпіністами, — і почалося моє альпіністське сходження протягом уже більше 25 років. — Які найбільші враження залишилися? — Про альпінізм багато говорять і пишуть, але коли слухаєш цих “фахівців”, які стверджують, що альпіністи ходять у гори, аби зняти адреналінову залежність, то з’являється лише іронічна посмішка. Альпінізм — це філософія життя. Йдучи на певний ризик на тому чи іншому сходженні, насправді не граєшся зі смертю. Навпаки, — це спосіб глибше зрозуміти сенс життя, а з іншого боку — в цьому житті знайти якусь точку опори, яка не дозволяє тобі схибити. Зробимо проекцію на політику. Мене дивує в людях жадоба влади як такої. Мало хто може відповісти, чого вони хочуть досягти… Проходячи надзвичайно небезпечний маршрут, витримуючи всі психологічні й фізичні перевантаження, — а справді бувають складні ситуації, спустившись із вершини, ти чіткіше усвідомлюєш сенс життя, для чого маєш жити. Я розглядаю посади як механізм досягнення якоїсь мети. Тому на посаді міністра охорони довкілля я починав із функцій охорони горобців — маю на увазі статус Міністерства охорони довкілля в 1992 році. А в 1998 році, коли я йшов звідти, то це вже було повноцінне Міністерство, яке регулювало техногенну безпеку, ядерну безпеку в державі. Більше того, за цей час я провів екологічну реформу. Законодавство, яке ми розробили тоді, сьогодні відповідає екологічному законодавству більшості європейських країн, а в дечому навіть краще. Тобто, сівши в крісло міністра, я чітко знав, чого хотів, на відміну від багатьох, хто займав дуже високі посади. У політиці дуже важко, враховуючи те, що це, на превеликий жаль, брудна справа, тримати руки чистими. Так ось альпінізм мені допоміг. Та філософія життя, яку я пізнав, дозволяє мені дуже спокійно й упевнено працювати в політиці й чесно дивитися в очі. — Які пріоритети стоять перед Вами сьогодні? — Зараз дуже важкий період, коли, з одного боку, Україна отримала блискучі перспективи демократичного розвитку, а з іншого, є загроза, що це буде держава, де українець, який, власне кажучи, й створив цю державу внаслідок самовияву українського етносу, не відчуватиме себе господарем і повноцінним громадянином. У сьогоднішній ситуації посада голови УНП, найбільшої правоцентристської партії, є, можливо, найскладнішою в цей період. Люди сприймають Помаранчеву революцію, передусім, крізь призму робочого місця, підвищення пенсій і зарплатні. Але пройде певний час і ті ж самі громадяни, українці, почнуть дивитися, в якій країні вони живуть. Чому телерадіоефір не наповнюється змістовними українськими передачами, піснями, українською духовністю? Чого палац “Україна” на 90 % репрезентує низькопробну російську попсу, яка руйнує духовність української нації? Я вже не кажу про традиційні проблеми книгодрукування, проблему мови, проблему відтворення глибинної української культури. Прийде час відповідати на ці запитання перед виборцями. ТРЕБА ЗБЕРЕГТИ ПОЛІТИЧНУ СИЛУ, ЯКА СПОВІДУЄ НАЦІОНАЛЬНІ ІНТЕРЕСИ Ефективна економічна політика будується тільки тоді, коли держава забезпечує підтримку національного товаровиробника. Тільки тоді можна стати конкурентоспроможною країною в світі. Сьогодні наша продукція неконкурентоспроможна. Більше того, це руйнівна для майбутнього економіки продукція. Візьміть проблеми українського металу чи хімічної промисловості. Ми використовуємо технології минулого й навіть позаминулого століття — доменний процес на “Запоріжсталі”. І хочемо увійти в сучасну систему виробництва продукції, відставши на 50, а то й 100 років. А чому це відбувається? Тому що не було жодного уряду, який би запропонував принципово іншу економічну політику, яка спиралася б на національні ресурси й національний інтелект. Без такої політики ми ніколи не станемо потужною європейською державою, а щоб сформувати таку політику, треба зберегти політичну силу, яка сповідує національні інтереси. Таких політиків в Україні дуже мало, адже він уособлює образ чесного й послідовного — до консерватизму — політичного діяча, який витворився разом із Рухом і незалежністю України і з 1990 року жодного разу не відійшов від своїх ідеологічних переконань. Попри те, що він, на відміну від інших політиків, не використовує компромату на своїх опонентів, не робить собі піару за рахунок скандалів та оригінальних “месиджів” до суспільства, колись його звинуватили в розколі Руху, а сьогодні звинувачують у розколі політичного блоку Віктора Ющенка. Саме про це, і не тільки, наша розмова з Юрієм КОСТЕНКОМ. — Це правда, що Ви відмовилися від міністерської посади? — Так. Я вважаю, що нинішній уряд є урядом ліберальної політики, а не національної. Тому тут є для мене певний дискомфорт. Та штовханина, яка відбувалася після завершення Помаранчевої революції, мене особисто не приваблює: у мене свої підходи до посад, про які я говорив. Посада керівника партії дуже відповідальна, займає весь мій час, забирає можливість спілкуватися з сім’єю. Сьогодні це головний напрям моєї діяльності — формування української політичної сили, яка з часом більше впливатиме на державну політику. Читайте сторінку 4

с. 4 · сторінка оригіналу ↗

Закінчення. Поч. на с. 1 На превеликий жаль, поки що, говорячи про перемогу Помаранчевої революції, не втілюють того, що потрібне для формування української економічної, культурної та іншої політики. Це завдання стоїть перед УНП. Хоча нас сьогодні не всі розуміють. Зараз, наприклад, відбувається процес формування нової провладної партії “Народний Союз Наша Україна”. Пропонують усім партіям об’єднатися в ній. У цій партії представлені, здебільшого, ліберальна й лівоцентристська ідеології, але немає правоцентристської, яка торувала шлях до перемоги не тільки Помаранчевої революції, але й головної перемоги, коли на політичній карті постала українська держава. Ця права політична ідеологія поки що не така впливова та бажана в державній політиці. — Ви хочете сказати, що уряд Ющенка—Тимошенко не сформував належної державної політики? — Поки що ми не бачимо активних кроків у формуванні українських пріоритетів у державній політиці. Навіть якщо взяти державний бюджет, який ми щойно ухвалили, дуже показовий документ. Найболючішим є питання національного виробника. Тому що урядова політика передбачає не захист і підтримку вітчизняного товаровиробника, а навпаки — лібералізацію торговельно-економічної політики, яка приводить до того, що в Україну через зменшення митних бар’єрів запускається товар із більш розвинених країн, який має можливість зруйнувати національного виробника. Це можу продемонструвати на прикладі виробників пива. Бюджетом передбачено збільшення акцизів на цю вітчизняну продукцію, аз іншого боку, митний тариф на ввезення пива зменшується. Національний товаровиробник може не витримати конкуренції, і ми питимемо пиво з Данії, Німеччини, Чехії, і таким чином будемо утримувати не свої, а чужі робочі місця. Те ж саме можна сказати про виробництво м’яса чи переробку сільськогосподарської продукції. Я вже не кажу про більш складні, енергомісткі галузі — біохімічну чи машинобудування. Запропонована урядом політика може завдати шкоди національному виробникові. — То Ви голосували проти цього бюджету? — Ні, ми голосували за. Тому що соціальна політика бюджету (до речі, нагадаю, що міністр соціальної політики та праці Кириленко — наш) повністю відповідає нашим пріоритетам. Підвищуються пенсії, зарплатня, соціальні виплати. Але УНП відстоює в політиці як мінімум 3 пріоритети: соціальні, економічній духовно-культурні. І саме з цих трьох аспектів ми аналізували бюджет. Із соціальних питань майже не було застережень, про економіку я коротко сказав, а щодо культурного аспекту — ми задоволені, що уряд почав робити перші кроки в плані збільшення коштів на розвиток української мови та книгодрукування. Фінансується спеціальна програма з відтворення української історії. Є ініціативи Президента з формування небюджетних коштів на відновлення Батурина чи музею Івана Степановича Мазепи в Києві, чи Музею голодомору. Цього недостатньо, але перші кроки зроблено. Водночас ми вимагаємо від уряду змінити політику щодо національного виробника. ЗАВДАННЯ ПОЛІТИКА — ЗАВЖДИ ДИВИТИСЯ ВПЕРЕД — Юрію Івановичу, чи не відчуваєте Ви відповідальності за те, що національна революція кінця 80-их —початку 90-их провалилася? Коли народ вийшов на вулиці й змусив керівництво УРСР декларувати курс на незалежність країни, керівники національно-демократичного руху, представлені у Верховній Раді, республіках. Натомість в Україні, Грузії, Білорусі, Росії та ін. їх не було. Вони пішли шляхом, що привів до другого етапу революції, який спостерігали в Грузії, Україні, сьогодні в Киргизії. Мабуть, треба усвідомлювати те, що тоді суспільство не вповні було готове до другого етапу демократичної революції. Потрібно було більше ніж 13 років, щоб ми нарешті поставили крапку в історії комунізму. — Чи може виявитися згодом, що Помаранчева революція не завершена, люстрація не проведена й потрібний третій етап? — Думаю, ці проблеми треба вирішувати через демократизацію всіх сфер життя, яка поступово приведе до того, що називаємо люстрацією, тобто до відсторонення від влади керівників, які чинили колись протиправні дії. Щоправда, для цього потрібно буде більше часу, ніж для кадрової чистки, регламентованої законом. Такий розвиток України може забезпечити своїм керівництвом Президент Ющенко. Чому не дати право виборцю зробити цю люстрацію на всіх рівнях через відповідне законодавство? Змінімо норму Конституції, — і нехай уже в 2006 році виборець сам обирає голову виконавчого комітету обласної і районної рад. Оцей буде політична люстрація, тому що виборець чудово знає, хто чинив протиправні дії, зокрема й на виборах 2004 року. Натомість нам кажуть: давайте приймемо закон про люстрацію, але не будемо обирати владу на всіх рівнях (“ще не той час, суспільство не дозріло”). Це помилкова думка. Я за те, щоб виборець не тільки обирав народного депутата, але й через свого обранця, парламентською більшістю, формував уряд. Так само на місцевому рівні: дати право обирати не тільки ради, а й голів селищ, сіл, міст. Тоді все стане на місця. Я проти того, щоб ми почали дискутувати, кого за що піддати люстра- МАЄ БУТИ НАЦІОНАЛЬНО- ДЕМОКРАТИЧНА КОАЛІЦІЯ — Ви категорично відкидаєте можливість того, що УНП піде на вибори 2006 року самостійно чи навіть в опозиції до влади? — Щодо опозиції, то це якісь політичні інсинуації. Як ми можемо бути в опозиції до влади, яку ми так важко впродовж 16 років формуємо: владу демократичну, що сповідує національні цінності й пріоритети? Більше того, програма Президента Ющенка, яку виборці підтримали, на 90 % є програмою УНП. З іншого боку, я б не хотів, щоб на виборах 2006 року всі зібралися в коаліцію, яка любитиме Президента, а не в блоки, які між собою змагаються своїми програмами та ідеологіями. Щоб виборець нарешті мав змогу голосувати за те чи інше обличчя української держави, а для цього йому треба дати декілька політичних напрямків, голосуючи за які, він дає відповідь, якою хоче бачити Україну. Має бути національно-демократична коаліція, має бути ліберальна, має бути соціал-демократична. Це ті три складові, які в Європі весь час при владі, і які лише змінюють одна одну. А виборець обирає владу за завданнями, що їх вона має реалізовувати першочергово. — Як Ви ставитеся до створення партії “Пора”? — Я за те, щоб в Україні політичні сили могли не просто конкурувати між собою за участь у формуванні державної політики на рівні парламенту, а й за те, щоб ці сили відстоювали певні напрямки в цій політиці. Щодо молодіжної політики, я скажу, що її не було, немає і не буде доти, доки у Верховній Раді не з’явиться потужне молодіжне лоббі. В усьому світі права жінок відстоює жіноцтво, молоді — молодіжні партії і рухи. нас люблять говорити. Навіть фахівці говорили про його можливості стати наступним президентом США, але виборці все ж віддали перевагу партійному кандидату. Це свідчення того, що партія — не просто програма, це віддзеркалення світогляду певної частини суспільства. І ми як українська патріотична сила віддзеркалюємо погляди патріотичних громадян. Ми віддзеркалюємо світогляд багатьох поколінь українців, які боролися за власну державність і хочуть бачити цю державу українською за суттю. НАМ ПРАГНУТЬ НАВ’ЯЗАТИ МІФ ПРО ТЕ, ЩО МИ ДВІЙНИКИ — Пане Юрію, на жаль, Ваше ім’я в багатьох асоціюється з таким поняттям, як “Рух-2”. Як ставитеся до думки, що Ви стали засновником моди на партії-двійники? І поставте, будь ласка, для мене крапки над “і”: Ви справді розійшлися із В’ячеславом Чорноволом у поглядах перед президентськими виборами, чи конфлікт уже виник із паном Удовенком? — Ми живемо поки що в недемократичній країні, де стара влада законсервувалася з 1991 року, і тільки зараз усе починає оновлюватися. Стара ж влада використовувала весь арсенал боротьби з опонентами, сформований за часів тоталітарного режиму. Найвпливіший метод цієї боротьби — це або фізичне знищення опонентів (саме так у Радянському Союзі боролися з інакомислієм), або усунення політичного конкурента спеціальними технологіями. Серед цих технологій — політичний наклеп. Згадайте, як було знищено можливість стати першим Президентом України В’ячеславу Чорноволу, який був головним кандидатом від національно-демократичних сил. Буквально за тиждень до

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин