Читацьке віче · с. 7сторінка оригіналу ↗
ДВА КРИЛА УКРАЇНСЬКОЇ МЕНТАЛЬНОСТІ
Слово Просвіти, №13 за 2005 рік
Посол Великої Британії п. Роланд Сміт, який представляв її інтереси в Українській державі до 2002 року, за його словами, вивчав українську мову — себто мову країни представництва — цілих два роки. Така вимога є обов’язковою нормативною умовою. Це засвідчує не тільки високий рівень інтелігентності особи та її поваги до України, а й серйозність підготовки дипломата з метою здійснення його високої місії. Приміром, без посередництва сприймає українську мову посол Республіки Казахстан в Україні п. Равіль Чердабаєв. Таких прикладів чимало. На жаль, багато представників російського народу (не кажучи вже про їхніх дипломатів), котрі роками мешкають в Україні, а дехто з них навіть тут народився, не вважають за потрібне приспільнитися до знання української мови, хоча до цього зобов’язує стаття Конституції. Українська мова є одним із могутніх крил ментальності Титульної Нації в складі Українського народу і може найефективніше й найпродуктивніше розвиватися лише — на теренах України, а не деінде. У той час, як російська мова свою базову основу має не в Україні, а в сусідній державі — Росії, білоруська, природно, — в Білорусі, болгарська — в Болгарії, грецька — в Греції і т. ін. Ми повсякденно зустрічаємося з такими обставинами, коли представники російськомовного населення крикливо говорять про начебто утиски російської мови. Статті російськомовної газети “Русский Мир” аж киплять антиукраїнською лексикою. А в Харкові, Дніпропетровську, Запоріжжі місцеве радіомовлення, телебачення здійснююється російською мовою, бо українську просто-напросто безоглядно витіснено. Культура й ментальність іншої держави витісняють українську. Особливі обставини привносить діяльність Української Православної Церкви Московського патріархату — УПЦ МП. Вона на українському ґрунті має велику організаційну потугу — об’єднує близько 5200 релігійних громад. У східних областях є громади, які навіть підпорядковані безпосередньо Московському патріархату. Служби в тих приходах, проповіді священнослужителів відбуваються мовою іншої держави. Фронт наступу російської експансії не обмежується мовою. Він значно ширший, масштабніший. Він охоплює фронт економіки, де спостерігається особливо значне місце тиску з боку Росії, наприклад, у газовій, нафтопереробній, кольоровій, машинобудівній, навіть переробній промисловостях. Росія прагне тримати Україну, так би мовити, на короткому ланцюгу й уже має в цьому великі успіхи. Події та факти, які свідчать про російський чинник в Україні, лягають на канву історії, вони є проблемами соціальної історії, подекуди стають струменем світобачення й світоглядності, а для багатьох людей — складовою частиною ментальності. Особливо значна й винятково вагома роль унікального гуманітарного “дуету” — історії України та української мови в суспільних процесах, суспільно-політичному житті в умовах незалежності. Українська мова й історія здатні здійснювати величну місію формування в людей таких визначальних почуттів, як патріотизм, гордість за Батьківщину, громадянська честь і відповідальність перед нинішнім і завтрашнім днем, світоглядність, вимірність здійснюваних подальших кроків. Уявити собі патріотизм громадян України поза цим феноменальним дуетом простотаки неможливо.
Петро ПАНЧЕНКО, доктор історичних наук, професор
z
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
