Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Дорожні нотатки · с. 10сторінка оригіналу ↗

Про те, що у Польщі люблять українські пісні, добре відомо давно. Проте рідко хто мав можливість ознайомитися саме з українськими релігійними хоровими творами.

Слово Просвіти, №13 за 2005 рік

Паломництво вірних київської парафії св. Миколая до святих місць у Польщі мало три головні мети: взяти участь у Службах Божих і молитвах за благополуччя й Боже благословення для України; отримати і перевезти в Україну святі реліквії (мощі) св. Фаустини; провести серію виступів парафіяльного хору з культурно-просвітницькою місією на поглиблення дружніх стосунків обох народів перед початком Року України в Польщі. ПО-СУСІДСЬКИ Величезна підготовча робота, що впродовж місяця передувала поїздці, закінчилася 2 березня о 19 годині, коли всі 49 місць в автобусі були заповнені схвильованими прочанами на чолі зі спокійно-розважливим отцем Радославом і мило усміхненою сестрою Дарією. Майже годину вибиралися із заюрмленого, з численними заторами на автошляхах Києва, поки виїхали на Варшавське шосе, по якому, незважаючи на “середні” погодні умови, рухаючись із крейсерською швидкістю через Коростень—Сарни—Ковель, уже о 2 годині за варшавським часом в’їхали до пропускного терміналу Ягодин—Дорогуск на українсько-польському кордоні. СКРОМНИЙ “ЧАЙ-КАВА” Неймовірно, але факт: усі формальності по обидва боки кордону ми пройшли (51 особа, в тому числі 2 водії) за якихось півтори години і знову мчали далі через Хелм і Люблін, обходячи великі міста по “обводніцах” (об’їзних — польск.), тримаючись найкоротшої магістралі у напрямку на Пулави. Першу серйозну зупинку ми зробили за 10 км до східного берега Вісли, у містечку Коньсковоля, в назві якого залишилися спомини про доброї пам’яті часи доавтомобільно-дотракторної епохи, коли на широких луках Повісля випасалися сотні тисяч коней для потреб війська і традиційного польського сільського господарства, яке ніколи не знало кріпацтва. Нині рідко кому вдасться побачити тут коней, а тому фотографуватися на тлі трактора здається природнішим. Природним здається також певний порядок розвитку приватних господарств у східній Польщі, де рівень безробіття місцями підвищується до 18—20 % і, значною мірою, залежить лише від підприємливості та індивідуальної зарадності громадян. 73-річний Люц’ян Куровскі з Коньсковолі заклав фірму з вирощування декоративних рослин ще в 1960 році на двадцяти сотках, поступово розширюючись за рахунок оренди землі. Нині батько і його 50-річний син Ґжеґож господарюють на 24 га власної землі, в тому числі 12 га зайнято під горщечкові культури. Новочасні тунелі з автоматизованою кліматизацією, широка мережа внутрішніх доріг, комунікацій, систем поливу і дренажу, повний комплекс механізації та 1500 видів рослин, з яких понад 500 постачаються на ринок щорічно в кількості понад 700.000 штук та понад 40 працюючих у сезон — це лише загальна характеристика підприємства, продукція якого вже відома в 16 країнах Європи, оздоблює парки і приватні садиби. Зрештою, про успіхи родини Куровських свідчать численні дипломи, кубки, почесні призи й нагороди, які займають величезний стенд у вітальні офісу. Щороку фірма благодійно передає близько 40.000 рослин до шкіл, розаріїв, дитячих будинків, костьолів, для оздоблення пам’ятників і місць національної пам’яті. Куровскі-старший щойно повернувся з міжнародної конференції у Тернополі й із захватом розповідав про чудові враження від України та українців. Пан Люц’ян є віцеголовою Польського товариства любителів троянд, членом Капітули польської незабудки, численних фахових рад і правлінь, рослинницьких товариств. Під час цікавої екскурсії на теренах свого господарства пан Люц’ян сказав: “Я бажаю українцям терпіння і витривалості у прагненні до свободи, демократії та раціональної організації життя нації”, а потому запросив нашу численну групу на “скромний чай-каву”, а насправді — нормальний сніданок. Після нашого чотириголосного “Многая літа” на честь господаря пан Люц’ян не міг стримати вдячних сліз… ЗГАДУЮЧИ УКРАЇНУ Вражень — море. Але чи не найбільше для мене, котрий практично щороку ось вже понад 15 літ відвідує Польщу, — суттєва зміна ставлення поляків до українців. Помаранчева революція залишається однією з головних тем на всіх рівнях обміну інформацією і, як позитивний приклад, використовується в дискусіях не лише на кухнях, а й у кулуарах Сейму. Усі, з ким доводилося зустрічатися, тією чи іншою мірою обов’язково давали зрозуміти про своє захоплення помаранчевими українцями, розповідаючи, як уся Польща перед телевізорами, тамуючи подих, переживала за нас, спостерігаючи майже безперервні прямі трансляції з Майдану Незалежності… “Сьвєнти Кшиж” — Святий Хрест, у буквальному розумінні — це дерев’яний хрест, на якому було розіп’ято Ісуса Христа. Шматочок цього святого дерева зберігається у побенедиктинському костьолі, збудованому на початку XI століття на горі заввишки 600 м, яка нині знаходиться в центрі Сьвєнтокшиского національного парку. На цю гору однойменної назви ми піднімалися добрих півгодини цілком пристойною дорогою. Санктуарій Реліквії дерева Святого Хреста (таку офіційну назву читаємо на вході) наступного року святкуватиме своє 1000-ліття. Нині у прилеглому монастирі порядкують члени ордену місіонерів Облатів Марії Непорочної, котрі люб’язно запросили нас до спільної молитви перед Реліквією, а потім нагодували дуже смачним обідом. Серед незвичайних експонатів, що їх нам показали під час екскурсії, — відкритий саркофаг із прахом Яреми Вишневецького, що покоїться у підземеллі храму, який вивезли з України наприкінці XVII ст., рятуючи від розгніваних козаків. У різний час приміщення монастиря на горі Сьвєнти Кшиж використовувалися як в’язниця, потужна радіостанція, природничий музей. Нині тут розташовується новіціат ордену Облатів. Є й музей, в якому зібрано предмети культури та культу Люц’ян і Ґжеґож Куровскі зі всіх країн, де проводять душпастирську службу місіонери Облати. Особливо багато екзотичних предметів з Африки: дивовижні ритуальні маски, музичні інструменти, примітивна зброя, не менш примітивні й екзотичні предмети побуту, прикраси, господарське начиння, одяг тощо. При вході до крузґанку (традиційної квадратної галереї, що оточує внутрішній садок у центрі монастиря) вирізьблено гасло св. Бенедикта: “Молитва і праця”. Отже, молись і працюй, чоловіче добрий. Тоді матимеш святий спокій і задоволення від трудів своїх. Як нам пояснив отець Радослав, найважливішим у цьому гаслі є оця літера “і”. Ми милувалися чудовими краєвидами, що відкриваються з гори, й молилися за благополуччя України, яку уявляли, вдивляючись у далекі обрії на Сході. У ГОСТЯХ ЯК УДОМА Молитвами і співами супроводжували ми переїзди нашим автобусом. Пані Ольга Бондарєва — органістка і керівник парафіяльного хору — використовувала час між зупинками, аби під-шліфувати виконання окремих партій, ансамблів, творів. Співами й молитвами ми розраховувалися із гостинними господарями, які на довгому шляху приймали та опікувалися нами в місцях ночівлі, годували нас смачними сніданками, обідами та вечерями, виявляючи га- Провідні солісти хору: Станіслав Григорук, Анжеліка Бухал і Юлія Чернишова завжди на висоті (а зараз на висоті 600 м)

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин