З блокнота письменника · с. 12сторінка оригіналу ↗
Квінтесенція (п’ята сутність) — “ефірне” або “астральне” тіло, яке є проміжною ланкою, що поєднує грубу матерію з безсмертною душею. З енциклопедії
Слово Просвіти, №13 за 2005 рік
вим. Але, вихований на класичних зразках, узагалі бачу авторів білого вірша такими, що лінуються або не вміють римувати. Йдеться про все, крім Аполлінера. Втім, повернемося до Антонича.
Мав дяк в селі найкращу доню, дівчину явір покохав. Почула плід у свому лоні по ночі, п’яній від гріха.
Дізнавшись, дяк умер з неслави, мов ніч похмурий був і гнівний. Кущем, як мати, кучерявим росте син явора й дяківни.
Ця балада була написана 31 березня 1935 р. Відсвяткуймо її ювілей. Рослина, яку ботаніки охрестили Lathyrus sylvestris, має в нас народну назву “Люби-мене-не-покинь”. Не всі (і не в усіх віршах) мусять триматися такої поетики, як не завжди тримався її Антонич. Мусимо шукати нові траєкторії для слова та образу (водночас пам’ятаючи про творчу безплідність приємного на смак, але смердючого постмодернізму). Але маємо пам’ятати, що поетика — це наша українська “християнсько-поганська” справа. Попри колишні й теперішні перепони, що гатять річище рідної мови, стоїмо на її непохитному підмурку. Любимо і не покинемо.
z
Володимир ВОЙТЕНКО
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
