БЕЗ МОВИ НЕМАЄ НАЦІЇ! · SLOVOPROSVITY.COM.UA · с. 1сторінка оригіналу ↗
ЯКЩО НАМ НЕ БАЙДУЖА ДОЛЯ ДІТЕЙ І ОНУКІВ
Слово Просвіти, №13 за 2007 рік
Іван ЮЩУК, професор, заслужений діяч науки і техніки України, член Національної спілки письменників України
Ми мали б говорити про те, як розви! вати й удосконалювати виражальні засо! би української мови. Наприклад, думати, як утворити назву особи за її належністю до певної країни чи нації. Бо якщо від наз! ви країни Іран ми творимо назви осіб іра! нець, іранка, то не знаємо, як утворити такі ж назви осіб чоловічої й жіночої статі від назви країни Ірак. Досі остаточно не врегульовано написання и та і у власних назвах іншомовного походження, вжи! вання літери ґ в іншомовних словах. Не! має українсько!іншомовних та іншомов! но!українських перекладних словників із багатьох мов, зокрема східних. Тим часом на 16!му році незалежнос! ті України, на жаль, нам усе ще доводить! ся думати про те, як захистити українську мову в українській державі. Ухвалами різ! них з’їздів, конференцій, зверненнями до владних структур про захист у державі державної мови вже, мабуть, можна було б щільно вкрити всю територію України, а які наслідки? Загроза існуванню україн! ської мови не зменшується, а навпаки, дедалі зростає. Мудро і всеохоплююче сказав колись поет: “У щастя людського два рівних є крила: троянди й виноград, красиве і ко! рисне”. Мовою науковою це означає: лю! дина являє собою нерозривну єдність двох начал — духовного й матеріального. Матеріальне нас ріднить із тваринним сві! том. Людина, як і будь!яка тварина, кло! почеться про харч, притулок і самовідтво! рення. Це фізіологічні потреби. Але не втому справжня суть людини. У людини в процесі тривалої болісної еволюції виро! бився не властивий тваринам феномен — духовність. Людина існує не лише в ре! альному світі, а й у світі своїх уявлень, прагнень, ідей, певних моральних засад, умовностей, у зв’язках з іншими людьми в суспільстві. Рівень духовності суспіль! ства визначається передусім рівнем роз! витку його культури, мистецтва. У державі, в якій ми живемо, постійно йде мова лише про матеріальне — про економіку. Безперечно, розвинена еконо! міка — невід’ємна умова існування сус! пільства, його добробуту. Але, по!перше, економіка у цій державі існує лише для збагачення мільярдерів, до речі, неукра! їнського походження, а не для матеріаль! ного забезпечення українців. Наприклад, дешевий газ місцевого видобутку іде на виробничі потреби олігархів, що дає їм скажені надприбутки; а населенню — продають дорогий імпортний газ. По! друге, як віддавна відомо, не єдиним хлі! бом живе людина. Проте духовне, визначальне в люд! ській сутності на противагу тваринному, в Україні не лише відсувається на якийсь десятий план, а й нищиться — і нищиться з політичною заповзятливістю. Насампе!
ред українська мова. Чому саме вона? Бо мова — найважливіший засіб формуван! ня й утвердження духовності народу. Ад! же до Бога людина звертається не за до! помогою, скажімо, танцю чи образотвор! чого мистецтва, а саме за допомогою мо! ви. Добрі й злі помисли людина офор! мляє й усвідомлює в мові. Самовдосконалюється людина через мову. Мова — основна ознака й основний інструмент саморозвитку і людини, і нації. Оце й треба забрати в людини й нації, щоб їх принизити, їх знищити. Тому член нині правлячої Партії реґі! онів секретар Донецької міської ради за! являє: “В Україні державною мовою по! винна бути одна — російська. І так рано чи пізно буде”. І цинічно плює в обличчя всім українцям: “Після надання статусу державної російській необхідність роз! мовляти українською відпаде. Це не мо! ва науки…” У дужках зазначу: перша в світі “Енциклопедія кібернетики” у двох томах на 1158 сторінок вийшла 1973 ро! ку в Києві українською мовою, тільки че! рез два роки з’явився її російський пе! реклад. І той шовініст далі поплескує нас по плечу: “Та вона (тобто українська мо! ва) не помре. Нею будуть писати пісні, розповідати анекдоти. Вона стане фольк! лором”. Коли членкиня тієї ж партії Ганна Герман трохи покартала його за нестри! маність, він навпростець розкрив плани нині правлячої партії: “Я підтверджую свої слова про те, що російська мова по!
винна бути державною в Україні. Україн! ська залишиться існувати як мова фоль! клору, вона не годиться для розвитку на! уки і міжнаціонального спілкування, тому що її ніхто не знає… А Ганна Герман зап! луталася і помилилася, у якій вона партії перебуває і кого вона представляє. Те, що вона собі дозволяє щодо мене як по! садової особи, як секретаря міської ра! ди від Партії реґіонів у місті, де перемог! ла Партія реґіонів, оцінить апарат партії” (“Україна молода” від 24 лютого і від 2 березня 2007 р.). Керівництво Партії реґіонів не спрос! тувало й не заперечило цих заяв далеко не рядового члена своєї партії. Навпаки, іншими заявами підтверджує це. Так за! ступник голови фракції Партії реґіонів у Верховній Раді України звинуватив кан! дидата на посаду міністра закордонних справ у тому, що він “принципово не вжи! ває російської мови”, що “коли до нього звертаються російською мовою, він уперто відповідає українською”, він “перш за все повинен вивчити російську мову” (“Україна молода” від 17 березня 2007 р.). Буквально днями голова Партії реґіонів і він же керівник уряду заявив, що їхній коаліції потрібна конституційна більшість у Верховній Раді зокрема й для того, щоб… вирішити мовне питання, тобто надати російській мові статус дер! жавної.
Закінчення на с. 4
Плакат студентки Лідії Піньковської. Автор і керівник проекту — Ірина Фаріон, доцент кафедри української мови Національного університету “Львівська політехніка”
12-13
ТІЛЬКИ В НАШІЙ ГАЗЕТІ! Читайте уривки з роману Юрія ІЛЛЄНКА “Доповідна Апостолу Петру”. Такого яскравого, не6 сподіваного, дискусій6 ного твору в українській літературі ще не було!
ДОЛЯ УКРАЇНСЬКОГО ЖУРНАЛІСТА
ТЕАТР ОЛЬГИ КОБИЛЯНСЬКОЇ Добровільні пожертви “На Кобзареву Церкву”: МБФ “Українська Родина” Р/р №26045200145101 в Подільській філії АКБ “Київ”, МФО 320401 ЗКПО 21709106 0 7 0 1 3
УСЬОГО НА РАХУНКУ ТАРАСОВОЇ ЦЕРКВИ — 807 680 грн. 00 коп.
4 820095 780016
с. 4 · сторінка оригіналу ↗
Закінчення. Початок на с. 1
Звертатися про захист наших прав на рідну мову нема до кого. Навіть Президент в інтерв’ю газеті “Україна молода” напередодні сво! го дня народження безпорадно розводить руками: “А українська мова? Як важко вона пробиває собі дорогу… Як багато ще треба боро! тися, щоб ця мова дійсно набрала державного статусу” (“Україна мо! лода” від 23 лютого 2007 р.). У нашій державі, далеко ще не українській, той, хто потопає, пови! нен сам себе рятувати. Нам не тре! ба чекати милості від колишніх оку! пантів та їхніх нащадків. У теперіш! ній ситуації українці мають покла! датися лише на себе, на свою сві! домість. Тому перед загрозою зни! щення української мови, а отже, й української державності всі, хто вважає себе українцем, повинні: — скрізь принципово послуго! вуватися тільки українською мовою незалежно від того, якою мовою звертається співрозмовник чи якою мовою розмовляють інші, ніде й ні! коли в Україні не переходити на чу! жу мову — усі, хто проживає в Укра! їні, якщо вони не мають нас за бид! ло, мусять бодай розуміти україн! ську мову (виняток слід робити ли! ше для іноземних громадян); — від усіх державних службов! ців, зокрема й від працівників Мініс! терства внутрішніх справ (міліціо! нерів), вимагати звертань і відпові! дей лише державною мовою; роз! порядження й накази, видані чи оголошені недержавною мовою, іг! норувати як незрозумілі; ми не зо! бов’язані знати російську мову; — відмовитися від придбання чи передплати газет, журналів, книг недержавною мовою без крайньої на це потреби і тим підтримувати українськомовні засоби масової ін! формації, українськомовні видання, які нізвідки не мають допомоги. Не ми повинні пристосовувати! ся до зайд, а вони до нас. Наслідуй! мо в цьому великого Шевченка. Ко! ли землячок у поемі “Сон (У всякого своя доля)” зверхньо здивувався,
що той не вміє говорити “по!здєш! нєму”, герой поеми відповів: “Ба ні, — кажу, — говорить умію. Та не хо! чу”. І це не національна обмеже! ність, а вимушений самозахист пе! ред обскурантизмом колоніального провінційного мислення. Повчімося шанувати себе й у західноєвропейських політиків, як це зробив президент Франції Жак Ширак, який вийшов із зали в Брюсселі (Бельгія), коли почув, що його земляк міністр на міжнародній конференції почав свій виступ анг! лійською мовою. “Франція дуже по! важає свою мову, — пояснив свої дії Ширак. — Ми довго боролися за її становлення. Я був прикро враже! ний, коли почув англійську з уст француза”. Берімо за зразок народи при! балтійських країн, які за радянської
ПОЕЗІЯ окупації не принижувалися до того, щоб переходити на мову окупантів. І тому вижили. Зрештою, чудовий приклад да! ють нам більшість ведучих телепе! редач. Якою б мовою не говорив співрозмовник, вони не відступа! ють від державної мови. І як неви! хований постає не ведучий, а той співрозмовник, український грома! дянин, який по!колоніальному пи! хато ігнорує мову народу, серед якого живе. Рідну мову, мову наших пра! дідів, яку вони виплекали й про! несли багатою крізь нестерпно важкі лихоліття, ми повинні, що б це не стало, відстояти перед на! валою новітніх варварів. Якщо, зрозуміло, нам не байдужа доля наших дітей і внуків. Якщо хоче! мо вижити.
Учень 9—Д класу Донецького багатопрофільного ліцею №124 Євген Мацецка надіслав до нашого тижневика свої вірші. Пропонуємо вашій увазі один із них.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
