Сторінка · с. 5сторінка оригіналу ↗
БУТИ ЧЕСНИМ Інтерв’ю з драматургом Валерієм Герасимчуком
Слово Просвіти, №13 за 2007 рік
— Валерію, у Вашій творчості постійно присутня релігійна тема% тика: Ви написали трагедію про розп’яття Ісуса Христа, драму про митрополита Української греко% католицької церкви Андрея Шеп% тицького… І не тільки це… — Крім трагедії “Розп’яття” і драми “Андрей Шептицький”, ще є образи двох священиків у п’єсі “Тра! гедія Нобеля і драма Хемінгуея”, ос! мислення теми віри у драматичній поемі “Шумери”, образи Ангела і Чорта, як уособлення добра й зла, у п’єсах “Козак з Лугу”, “Нестрашний суд”, “Ангел!хранитель”, вірші “Ма! ленький Ісус”, “Зелені свята”, багато роздумів про Бога і про віру в “Обби! тих пелюстках” (це думки про літе! ратуру). Я постійно звертаюся до цієї теми, намагаючись, звичайно ж, не повторюватись при цьому. — Що змушує Вас весь час по% вертатися до релігійної темати% ки? Ви вірите в Бога? — Ви поставили конкретне запи! тання, на яке мені дуже важко кон! кретно відповісти. На жаль, я не мо! жу назвати себе віруючим у повному розумінні цього слова, бо не дотри! муюся церковних приписів, рідко ходжу до церкви, з молитов знаю лише “Отче наш”. Але при цьому все!таки постійно думаю про Бога і звертаюся до нього у своїх творах. Мені здається, що це закономірно. Адже слова “духовність, дух, душа” — слова однокореневі. А про що ж іще, як не про душу й духовність пи! ше письменник? А чи вірю я в Бога? Колись Лев Толстой запитав Максима Горького, чи вірить він у Бога. Горький щиро зізнався, що не вважає себе віруючим. На що Тол! стой відповів: “А я вот прочитал ва! ши произведения и считаю вас глу! боко верующим человеком”. І це справді так, бо тільки людина з Бо! гом у серці могла написати про бід!
них і знедолених так, як це зробив Горький у п’єсі “На дні”. Або візьмімо інші, ближчі нам приклади. У часи войовничого атеїз! му і потоптання всього святого Олесь Гончар пише роман “Собор”, де пря! мим текстом звертається до сучас! ників: “Бережіть собори своїх душ!” Чи ось уже тепер беру я в руки книгу Олексія Довгого “Вибрані мініатюри” і знаходжу там такий до щему болю! чий чотиривірш: “За те, що повно навкруги облуди, За те, що матір об! минає син, Один я винен в цілім світі, люди. Один я винен. Тільки я один”
(а з часів ще старих, тоталітарних, я ношу в пам’яті інший вірш цього пое! та: “Коли на битви кличуть сурми, Ко! ли в огні горять світи, Для непокірних роблять тюрми, А для покірних — хо! мути”). І для мене не постає запитан! ня, чи вірив Олесь Гончар і чи вірить Олексій Довгий у Бога… По ділах людини і по творах письменника потрібно судити — ві! рить ця людина і цей письменник у Бога чи ні. — Тут Ви дуже правильно сказали, бо скільки ми знаємо випадків, коли людина знає ли% ше “Отче наш”, але проживає своє життя достойніше від тих, хто постійно ходить до церкви, лукавлячи при цьому перед Бо% гом і людьми. Фарисейства, на жаль, спостерігається ще дуже багато… — Справді так, але не хотілося б про це багато говорити у Великодні дні, коли люди йдуть до церкви свя! тити паску. Ви ж знаєте, що ми дуже довго жили в такі часи, коли навіть партійні функціонери хрестили своїх дітей підпільно. Але ж таки хрестили! Більшість із нас не вміли ні хрестити! ся, ні молитися, ми не дотримували! ся постів — душею більше постили, бо такі твори як “Собор” Олеся Гон! чара з’являлися надзвичайно рідко.
Тому якщо тепер люди йдуть до цер! кви і, хрестячись та молячись, роб! лять це часом невміло — не треба їх за це осуджувати і вбачати у цьому фарисейство. Тут нехай кожен від! повідає за себе — щиро чи нещиро він молиться і кається у своїх гріхах. Основне, щоб ті люди, які моляться, не чинили більше зла! Бо найбіль! ший гріх — чинити злочини і прикри! ватись при цьому Богом. Для себе ж я колись вивів фор! мулу, яку записав у “Оббитих пелюс! тках”: “У літературі, як і в житті: якщо вже не вдається бути святим, то тре! ба бути хоча б чесним”. — І Вам завжди вдавалося бу% ти чесним? — У літературі — завжди. А в житті — не знаю… Принаймні я ста! рався. Можливо, робив помилки і навіть дурниці, але свідомо продуманої під! лості не зробив нікому. Письменників за таке Бог карає творчим безплід! дям, а мене він поки що не карає. — Що Ви побажаєте нашим читачам у ці Великодні дні? — У народі кажуть: надія поми! рає останньою. А ми знаємо, що лю! дину тримають на світі віра, надія і любов. Тож нехай ніколи не помирає ваша віра і любов — тоді ніколи не помре і ваша надія.
Сьогодні ми багато говоримо і пишемо про духовність. А її чомусь стає все менше і менше: забуваються народні традиції, топчуться моральні цінності, цегляні собори будуються, а вод% ночас — рушаться собори людських душ… І ми знову повертає% мося до розмови про нашу духовність. Напередодні Великодня актриса, письменниця, головний редактор Головної редакції популярної музики та розважальних передач Національної радіокомпанії України Лариса НЕДІН зус% трілася з драматургом Валерієм ГЕРАСИМЧУКОМ і повела з ним розмову про найсокровенніше і найсвятіше — про нашу віру в Бога, в ідеали, в людей.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
