Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє

“Можна все на світі вибирати, сину, — Вибрати не можна тільки Батьківщину”. Василь Симоненко

Слово Просвіти, №13 за 2007 рік

Через цей страшний табір пройшло близь! ко 40 тисяч в’язнів ГУЛАГу, на початку 1950!х років сюди сотнями доправляли “бандерівців” — ні в чому не повинних селян із Рівненщини, Тернопільщини, Станіславщини. Рідко хто тут виживав. Світ дізнався про Бутугичаг із роману Анатолія Жигуліна “Чорне каміння”. І повірте, каміння там справді чорне. Чорне каміння од! ного з найстрашніших таборів минулого. Коли дивишся на кістки й черепи, на залізні решітки карцерів, на гори відпрацьованої уранової ру! ди, яка й через піввіку випромінює рентгени, то мимоволі думаєш — невже це справді було? Як таке взагалі могло бути? І згадуєш слова, які написані на пам’ятнику при в’їзді в карельське урочище Сандормох — “Люди, не вбивайте один одного”… З цікавою людиною познайомився на Ко! лимі в Ягоднинському районі. Це Сергій Се! менович Базавлуцький, директор золотови! добувної артілі “Кривбас”. Сам він родом із Кривого Рогу, на Колимі з 1975 року. 105 із 110 робітників артілі — з Дніпропетровської області. “У мене випадкових людей немає”, — сказав пан Базавлуцький, показуючи мені своє господарство, в якому крім виробничих об’єктів є два кращі в Магаданській області футбольні поля, баня, власна свиноферма й дві бази відпочинку. Так!так, на Колимі можна й чудово відпочивати — природа тут від Бога. НА ШИКОТАНІ І В ПРИМОР’Ї Після Колими мій шлях проліг на Сахалін, а звідти — на Курильські острови. Чимало ук! раїнців удалося знайти на Шикотані — найвід! даленішому острові Курильської гряди. Два дні я жив у Володимира Ульяницького, який родом із Херсонщини. Він на Шикотані з 1971 року, але незабаром збирається повертатися в Україну. Цікаво, що колишній начальник мілі! ції острова (а зараз — головний… браконьєр Шикотані) — теж українець, із Луганщини. Але найзгуртованіші далекосхідні українці живуть у Примор’ї. Лише той факт, що саме тут, у місті Спаську!Дальньому виходить єдина за Уралом українська радіопрограма, вже багато про що говорить. Щорічно відбуваються укра! їнські фольклорні фестивалі, у Владивостоку, Спаську!Дальньому, Фокіно діють народні ан! самблі. Минулого року у Владивостоці відкри! то Консульство України. З консулом, Олексан! дром Петровичем Данильченком, я познайо! мився ще на Сахаліні, а в Уссурійську разом із ним брав участь у відкритті фотовиставки “Київ — європейська столиця”. Хоч де б я був на Далекому Сході, земляки завжди раділи мені й допомагали. Заступник голови міської Думи Владивостока Олек! сандр Кириченко (родом із Ніжина) надав ме! ні відчутну матеріальну підтримку, а інший приморський українець — тернопілець Іван Думка, дізнавшись про те, що мій подальший шлях проляже через зимову Монголію, пода! рував кожуха. Найтепліший прийом очікував мене і в Хабаровську, Благовєщенську, Сво! бодному, Новосибірську. 15 січня 2007 року, рівно на 200 день по! дорожі, я повернувся додому, в Чернігів. По! заду залишилося близько 36 тисяч кілометрів доріг, а в пам’яті — найкращі спогади про щи! рих, гостинних і доброзичливих українців, які живуть за тисячі кілометрів від своєї батьків! щини. І хоч вони там, їхні душі залишаються з рідною Україною.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин