Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє

Заявляємо: в НТКУ розпочалися репресії проти Шевченкіани і програм державного замовлення.

Слово Просвіти, №13 за 2007 рік

“Я журналіст, і тому прагну вес! ти розслідування ленінсько!сталін! ських злочинів по!своєму. Як? Су! діть самі. Віддаю вам, шановні чи! тачі й слухачі, усі магнітофонні за! писи, зроблені на Соловках, і в уро! чищі Сандормох упродовж палом! ництва до цих місць. Інтерв’ю, роз! думи, а ще — світлини — докумен! тальні ознаки часу, записані, від! зняті у дивовижно красивих і без! межно тяжких від болю, від смер! тельних мук українців, місцях…” Так писав Борис у книжці, що народилася з болю і побачила світ 1992 року. Він мріяв перевидати її під назвою “Соловецький реквієм”, доповнивши сотнею фотографій, списками загиблих і новими аналі! тичними матеріалами. На жаль, не встиг… Але все це було відображено у його відеофільмах, які побачила не тільки Україна. Борис Гривачевський був од! ним із тих, хто на повні груди вдих! нув п’янке відчуття свободи слова на зорі новітньої доби — доби Неза! лежності. Всі ми тяжко виплутува! лись з ідеологічних пелюшок ра! дянської журналістики, привчені до недремного ока цензури, долали отого “цензора в собі”, що сковував думку і вчив бути обережним у ви! словлюваннях. Легше вдавалось це тим, хто був вільний духом. Борис, як, може, мало хто з його колег, повірив, що втрачену або пригнічену самосвідомість ук! раїнців можна пробудити високим літературним словом, поверненням імен “розстріляного відродження” на сцену театру, на телеекран. Тож коли йому запропонували очолити літературно!драматичну редакцію на Українському телебаченні (1994—95 рр.) не вагався. Тоді не думав, що невдовзі сіра епоха куч! мізму вважатиме його благородні наміри чимось другорядним і не! потрібним, що на зйомки фільмів про видатних діячів української культури чи інсценізацію творів не виділятимуться навіть мінімальні кошти. Та попри все вдалося Бори! сові і його колегам “пробити” відео! фільми “Собор” (за О. Гончарем), “Дума про братів Неазовських” і “Маруся Чурай” (за Л. Костенко), “Жовтий князь” (за В. Баркою), створити есеї про письменників. У співпраці з театрами на екран почали виходити адаптовані до те! левізії вистави українських авторів. Але працювати ставало дедалі важче. Паростки нового задихали! ся під навалою чужого, неукраїн! ського телепродукту, що заполонив наш інформаційний простір. Час потребував оцінки всього, що відбувалося в Україні. Суспіль! ство прагнуло пізнати себе, осмис! лити свої дороги, зрозуміти причи! ни своїх невдач і прорахунків. Укра! їнська журналістика шукала (хоч і не завше знаходила) своє вагоме пуб! ліцистично!аналітичне слово. І в перших рядах його творців, звичайно ж, був Борис Гривачев! ський. Йому доручають очолити студію “Політика”, Творчо!виробни! че об’єднання “Громада” має в ньо! му блискучого політичного огляда! ча. Гостра і бойовита програма “Дискусії лідерів”, яку так майстер! но вів Борис, конкурувала за попу! лярністю з аналогічними програма! ми “акул пера” з російського теле! бачення. Незабаром ця авторська програма, одна з найрейтингові! ших на українському телебаченні “була закрита без усяких мотивацій в результаті впровадження жор! сткої цензури і ліквідації передач прямого ефіру” (з інтерв’ю Б. Гри! вачевського). Чесній, безкомпромісній жур! налістиці почали обламувати крила — і про це трохи згодом. * * * Беру до рук течку, яку сама під! писала “Боротьба за український те! леефір”. Тут, сказати б, усі етапи справжньої “війни” Бориса Грива! чевського за професійну честь, люд! ську гідність і свободу слова. Бо! ротьба — з чим? Із задухою кучмів! ської доби, з “темниками”, з русифі! кацією, що набула нових потужних обертів, із сірятиною, яка заполони! ла український телеефір продуктом чужинецької субкультури. Процитую одного листа: “Віце-прем’єр міністру п. Миколі Жулинському Голові Державного комітету інформаційної політики радіо і телебачення п. Івану Драчу Шановний Миколо Григоровичу! Шановний Іване Федоровичу! Новітня історія становлення незалежної України ще раз засвідчила: гуманітарна (духовна) сфера є первинною в національній ідеології суверенної Держави. Її глибинного історичного дослідження та утвердження заради майбутнього саме Нації і Держави, як свідчать факти — боялися в усі часи не лише завойовники, а й представники внутрішньої номенклатури. Досить виразно останнім часом все це позначилося на ЗМІ, надто в телебаченні. Комплекс “одвічного хохлацтва”, починаючи із штучного насаджування “афоризмів Вєрки Сердючки” і до рабського благоговіння перед заїжджими фіглярами з Росії (трансляція концертів, інтерв’ю, діалогів у прямому ефірі по всіх, так званих українських каналах) як спрут, охопили телерадіоефір. Аналіз ситуації підтверджує: це робилося і робиться свідомо, з метою повного знищення інтелектуальної журналістики. Майже повна русифікація Національного (?) телеканалу — заслуга людей, яким історія, культура, мистецтво України байдужі. Для історичної теми українства — табу. Навіть після того, як п’ять фільмів циклу “Україна нескорена” були змонтовані (“Дем’янів лаз”, “Визволення по-совіцьки”, “Биківня: злочин без кари”, “Місце злочину — Сандормох”, “І зорі вмивались сльозами”) їх показували так, щоб мало хто побачив — безсистемно, без назви “Україна нескорена” (вочевидь це поняття й досі лякає). Історично склалося так, що нині маємо шанс, аби покласти хоча б рештки інтелектуальної журналістики (відтік кадрів продовжується), і патріотичних телепрограм (більшість — розмагнічено!). Надія на Вас! Надія на створення осередків високого інтелекту й українського духу насамперед у національному (державному) телерадіоефірі. Надія на те, що Гуманітарна сфера, як основа розвитку новітньої держави на мапі Європи зрештою займе своє місце у формуванні патріотизму, у творенні новітньої ідеології суверенної держави”. Політичний оглядач Національної телекомпанії Заслужений журналіст України Б. Гривачевський. Таких звернень, листів писав у владні інстанції багато, шукаючи розуміння і підтримки. Ось ще один вагомий аргумент: “Одним із визначальних у поши! ренні, в популяризації духовних цін! ностей України може стати і має стати Загальнодержавний телеві! зійний канал “Культура” (до речі, це підтверджено Польщею, Росією). Базуючись на фінансовій підтримці Держави (державне замовлення), а також залучаючи до співпраці з од! ного боку — людей одержимих ін! телектуально і морально високих, аз іншого — новітніх меценатів, те! леканал формуватиме мислителів нової епохи, свідомих гордості за свою Державу, за тих, хто впродовж тисячоліть формував її могутню культуру”. Так відстоював Борис Грива! чевський свої переконання, ство! ривши ініціативну групу телевізій! них працівників, яка розробила і по!

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин