Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Сторінка · с. 10сторінка оригіналу ↗

ОЧИЩЕННЯ ПАМ’ЯТТЮ…

Слово Просвіти, №13 за 2007 рік

Без жодного факту, якому саме місцевому комуністу чи урядовцю за тридев’ять зе! мель, в озброєному до зубів Кремлі загро! жув замах! Скажете, маячня? Так, але така маячня слідчих, без адвокатів, була підста! вою для найсуворішого заочного вироку — розстрілу. Аж через 20 років, після XX з’їзду КПРС, почалася посмертна реабілітація, — з виснажливою, бездушною тяганиною. Спецслужби особливо цинічно брехали про час і причини смертей репресованих, ре! тельно узгоджуючи під грифом “Цілком та! ємно” свої позиції від Дніпропетровська до Москви. “Помер від аневризму серця”. “По! мер від перитоніту кишечника”. Про те, де трапилася смерть і де поховали, навіть не повідомляли. Коли я читав наукове дослідження Васи! ля Кушерця “Нездоланність народу”, мене вразили воля до життя, всепереборний оп! Сім’я, родичі і друзі Куширця В. Є. 1929 р. Усіх чоловіків, зображених тут, розстріляли. Жінок запроторили в буцегарні. Дітей помістили в дитбудинки творять одну з граней літературного проце! су, виписану учасником!сучасником. Це вже документ доби, документ переконань і по! милок, своєрідний читацький щоденник, на! писаний не школярем, а кандидатом філо! логічних наук, доцентом, талановитим літе! ратурознавцем і критиком. Уже сама форма текстів, зібраних у книж! ці свідчить про те, що автор, який пише пе! редусім для періодики, змушений бути лако! нічним, невелемовним. Водночас це сприяє й чіткості формулювань, науково!публіцис! тичному забарвленню мови. Євген Баран у своїх статтях!візіях часто здійснює первісне освоєння художнього матеріалу, тому нерід! ко лише окреслює якісь моменти, які згодом отримують розвиток у публікаціях інших дослідників. Євген Баран відобразив своє бачення окремих теоретичних аспектів новітньої лі! тератури, виступає як автор фейлетонів, а також як людина, яка сказала своє слово про художню прозу та про поезію. Все це структуровано у відповідні розділи. Скажімо, його фейлетони спрямовані на те, аби про! лити цебер води на голови надто вже “залі! тературених літераторів” і дещо остудити їх! ній запал. Та, звичайно ж, він найбільше своєї праці вклав в осмислення внеску в ху! дожню прозу Юрія Андруховича, Богдана Бойчука, Володимира Брюггена, Григорія Гусейнова, Оксани Забужко, Володимира Єшкілєва, Степана Процюка, Василя Слапчу! ка, Петра Сороки, Олеся Ульяненка… У книж! ці багато уваги приділено поезії Володимира Базилевського, Івана Іова, Ольги Слоньов! ської, Василя Старуна, Неоніли Стефурак… Тут знайшлося місце й жанрові інтерв’ю, в якому автор має змогу висловити свою точку зору на ті чи інші літературні реалії. У “Ліричній констатації: Вступі до теми” Євген Баран, ховаючись за маскою іронії, намагається відповісти на питання про до! цільність своєї праці: “Літературний процес — фікція. Він забирає здоров’я, нерви. За! бирає роки. Тоді ти розумієш, що літератур! ний процес — се болото. Але шкодуєш по! ривати, бо в болото ти вклав свої роки. По! тім виявиться, що вони були найкращими, іти починаєш облагороджувати процес, який аж ніяк цього не потребує. Бо важливий не він, важливий результат”. тимізм родини Кушерців та інших родин. Крізь терни терору, підозр і злиднів проби! вались вони, сини і внуки “ворогів народу” до маленьких, а потім і великих успіхів, врешті до України, що стала вільною. Василь Іванович простежив долю свого і жінчиного гіллястих родів аж із дореволюційних істо! ричних надр буття. Ціннющий досвід вижи! вання! Показав, яких численних лих і втрат зазнали родини українців на півдні і в центрі України через Першу світову, громадянську війни, через нищення Москвою УНР, через організований режимом Сталіна Голодомор. Подумати тільки: у краї найродючіших чор! ноземів Черкащини виморювали нерідко до половини!двох третин населення сіл. Відштовхуючись від дослідження коре! невої системи своїх родів, Василь Кушерець заглянув углиб проблеми, спробував дослі! дити у родах і різних верствах населення іс! торію українського народу й дійшов оптимістичного висновку, що наш народ належить до тих народів, які вже довели свою незнищенність. Ги! нули обри, орди сарматів, печенігів і половців, переважно кочівників, які мов перекотиполе шукали нових па! совищ і грабежів, а не приростали до рідної землі. Український народ у доступній для вивчення давнині не покидав своєї території, нікого не за! войовував, хоча через різні чинники нашого цвіту є по всьому світу. Збе! ріг наш народ попри драконівські за! борони рідну мову, християнську ві! ру, національні традиції. Витримав жорстокі напади і пригнічення. Як певний спадкоємець світової слави Трипілля, державності в могутній Ки! ївській Русі, як нащадок мужньої Гетьманщини, УНР і УРСР, наш народ-таки виборов свою вільну Україну. Ку! шерець прагне показати механізм досягнення виживання і успіху, який нелегкий, але достатньо дійовий. І таким чином книжка з трагічною ос! ДОШКА ПОШАНИ

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин