Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Сторінка · с. 11сторінка оригіналу ↗

ЇЇ ПРОЗА — НЕВИЧЕРПНЕ ДЖЕРЕЛО ДЛЯ ДРАМАТУРГІЇ

Слово Просвіти, №13 за 2007 рік

21 березня минуло 65 років від дня смерті видатної української пись% менниці Ольги Юліанівни КОБИЛЯНСЬКОЇ. Вона народилася 27 листопа% да 1863 року в містечку Гура%Гумора (нині м. Гура%Гуморулуй, Румунія), яке тоді було на окраїні колишньої Австро%Угорської імперії, в сім’ї дріб% ного урядовця Ю. Кобилянського. Але їй судилося прославити на цілий світ Буковинський край, а її проза стала невичерпним джерелом для дра% матургії. Вистави за інсценізацією творів Ольги Кобилянської стали не тільки візитівкою Чернівецького музично%драматичного театру ім. О. Ко% билянської, а й справжнім мистецьким надбанням, яке довгі роки визна% чало його творче обличчя. Марія ВИШНЕВСЬКА, театрознавець ЧЕРЕЗ ТЕРНИ ДО ВЕРШИН “РОЗУМОВОГО РОЗВОЮ” Велика родина Кобилянських, яка приїхала до Буковини з Галичи! ни, не спроможна була дати належ! ну освіту всім шістьом дітям. Чоти! рьох синів батьки послали на нав! чання до гімназії, а на дівчат, Ольгу та Євгенію, очікувала доля добрих господинь, матерів, які мали б зай! матися хатніми справами. Тому, незважаючи на те, що з юних літ у душі Ольги Кобилянської жило прагнення до освіти, до активної творчої праці, вона закінчила лише чотири класи народної школи, здо! бувши, за її висловом, основу “для дальшого розумового розвою”. Із сторінок щоденника Ольга Кобилянська перед нами постає вразливою й емоційною натурою, то природно, вона багато займала! ся самоосвітою. Для молодої дів! чини це був єдиний шлях культур! ного зростання, літературного роз! витку, і Ольга Кобилянська відва! жилася стати на прю не тільки з власним батьком, який був суво! рою на вдачу людиною, а й із сус! пільно!політичними обставинами, які обмежували заскорузлими тра! диціями і прирікали жінку на духов! не животіння. Молода Кобилянська захоплю! валася творами з соціології, полі! тології та філософськими тракта! тами, шукала себе в музиці (грала на фортепіано, цитрі, дримбі), не! погано малювала і грала в театрі. Вона навіть хотіла стати професій! ною актрисою, але все!таки відда! ла перевагу літературі. ЗА ЖИТТЯ ПИСЬМЕННИЦЯ НЕ ПОБАЧИЛА СВОЇХ ГЕРОЇВ НА СЦЕНІ Захоплення О. Кобилянської театром позначилося на її літера! турній творчості. Її повісті й опові! дання дуже близькі до драматур! гічних творів. Сюжети сповнені драматизмом і насичені майстер! но виписаними діалогами. Персо! нажі наділені індивідуальними ри! сами характеру, драматичні колізії побудовані за всіма законами дра! ми. Це відчувала і сама письмен! ниця. Тому ще за її життя були спроби інсценізації деяких творів. На прохання Ольги Юліанівни у 1913 році мала намір інсценізувати повість “В неділю рано зілля копа! ла…” Леся Українка, але на пере! шкоді стала хвороба, яка завадила цим планам. Косівським аматорам вдалося перекласти повість “В неділю рано зілля копала…” на сценічну мову і зреалізувати прем’єрну постанов! “У неділю рано зілля копала...” У ролі Дубихи М. Чаплинська, у ролі Тетяни засл. арт. УРСР В. Зимня. 1955 р. Ольга Кобилянська ку драми до 35!річного ювілею лі! тературної діяльності О. Кобилян! ської. Важко сказати наскільки вдалою була інсценізація, оскільки рукопису так і не видано. У 1936 році повістю “В неділю рано зілля копала…” вперше заці! кавилися митці буковинського ук! раїнського театру під орудою Си! дора Терлецького та Івана Дудича. Вони доручили зробити інсценіза! цію повісті місцевому письменнику Іларію Карбулицькому. Він із доз! волу письменниці відразу взявся до роботи. В своїй інсценізації ав! тор, ідучи за оригіналом повісті, зробив акцент на соціальній нерів! ності між різними верствами то! дішнього суспільства. Через брак коштів для постановки, вона так не була зреалізована на сцені. А 1939 року через утиски румунської вла! ди припинив своє існування й те! атр. Рукопис інсценізації зберігся і зараз знаходиться у фондах Черні! вецького літературно!меморіаль! ного музею О. Кобилянської. Уже після возз’єднання Буко! вини з Радянською Україною знову звернулися до ідеї інсценізації по! вісті “В неділю рано зілля копа! ла…” А зреалізувати її взявся тоді молодий буковинський журна! ліст, а нині відомий письменник Володимир Бабляк. Порадив! шись із письменницею, він відра! зу приступив до роботи. І через деякий час читав свій варіант інс! ценізації Кобилянській. Окриле! ний запевненнями письменниці, що його робота була вдалою, Бабляк віддав рукопис прологу до драми в редакцію альманаху “Вільна Буковина”. 1941 року пролог навіть вийшов друком. Проте з часом письменник скеп! тично оцінив свою спробу, пере! осмислив слова Ольги Кобилян! ської. “Якби це трапилося тепер, — писав пізніше В. Бабляк, — я б її тихі добрі слова розшифрував так: коли мені було стільки років, скільки тобі, юначе, я теж робила дурниці… Але тоді вибіг за двері ощасливлений. А сьогодні, пере! читуючи те, що мав зухвалість по! казувати їй, паленію від сорому”. “ЗЕМЛЯ” ЗАПОЧАТКУВАЛА МИСТЕЦЬКИЙ ЛІТОПИС БУКОВИНИ Незважаючи на те, що інсцені! зувати намагалися переважно по! вість О. Кобилянської “В неділю рано зілля копала…”, вперше на сцені професійного театру з’яви! лися герої повісті “Земля”. Інсцені! зацію і постановку спектаклю на сцені Чернівецького обласного драматичного театру, який саме повернувся з евакуації, здійснив 1947 року художній керівник теат! ру Василь Василько. Обробку на! родних мотивів у виставі здійснив композитор Б. Крижанівський, а сценічне оформлення створив ху! дожник О. Плаксій. У виставі “Земля” вперше яск! раво засяяли зірки акторів буко! винської сцени В. Сокирка, Ю. Ве! личка, П. Міхневича, М. Кисельової та К. Ципи. Загалом, вистава стала визначною подією не тільки в гро! мадському житті краю, а й у житті творчого колективу. 1954 року те! атру було присвоєно ім’я О. Коби! лянської. А виставою “Земля” було започатковано своєрідний мис! тецький літопис Буковини за тво! рами буковинських авторів. Від першої постановки “Землі” минуло майже 20 років. За цей час змінилося не одне покоління мит! ців, перш ніж чернівецький театр удруге звернувся до інсценізації В. Василька. Режисер театру, нар. арт. УРСР Є. Золотова, продовжую! чи традиції закладені В. Васильком, спробу! вала 1980 року за допо! могою сучасних засобів сценографії створити узагальнено!символіч! ний образ вистави, де акценти були зроблені на важливих ідейно!ху! дожніх епізодах. Режи! сер і художник (засл. ху! дожник УРСР В. Лассан) відмовилися від тради! ційного сценічного оформлення і вдалися до лаконічної, образної та функціональної сце! нографії, на перший план виступили цікаві людські характери, створені акторами теат! ру і насамперед образ Івоніки у виконанні нар. арт. УРСР П. Нікітіна. Майстерно відтво! рені масові сцени, ви! разні мізансцени чітко спрацювали на надзавдання режисера, за яким основним героєм вистави став на! род. Це був новий погляд буковин! ських митців на твір Ольги Коби! лянської. ПЕРШОПРОЧИТАННЯ “У НЕДІЛЮ РАНО ЗІЛЛЯ КОПАЛА…” НАЛЕЖИТЬ НЕ ЧЕРНІВЧАНАМ Відразу після постановки спек! таклю “Земля” В. Василько 1949 року зробив начорно інсценізацію повісті “В неділю рано зілля копа! ла…” і розробив свої режисерські нотатки до неї. Але остаточний ва! ріант п’єси драматург завершив 1953 року. Перше сценічне прочитання п’єси В. Василька належить не чернівчанам, а московському ци! ганському театрові “Ромен”, прем’єра якого відбулася в 1952 році. Щоправда, москвичі не тільки змінили саму назву п’єси: у них во! на вийшла як “Девушка счастье ис! кала”, а й настільки переробили саму інсценізацію на циганський лад, що автор навіть висловив театрові своє невдоволення. Серед україн! ських театрів пальма першості у сценічно! му прочитанні нале! жить Бердичівському українському драма! тичному театрові, який поставив п’єсу 1954 року. На чернівецькій сцені інсценіза! ція з’явилася тільки в 1955!му. Здійснив її постановку тодішній ху! дожній керівник театру Б. Борін. Завдяки його режисерській роз! робці спектаклю в цілому й чітко поставленому надзавданню кожно! му виконавцю, режисерові вдалося в тісній співпраці з художником Г. Нарбутом, композитором І. Шамо та балетмейстром О. Терещенком створити справжній реалістичний шедевр, у якому вони загострили соціальне звучання твору. “Компо! зиційна чіткість, романтичне забар! влення, тонка поетичність, вираз! ність і емоційна піднесеність харак! теризують цю інсценізацію”, — заз! начали відразу після прем’єри кри! тики й науковці. Вистава мала дов! ге сценічне життя, її ставили понад 500 разів. Невід’ємною складовою “Вовчиха”. У ролі Зої Жмут нар. арт. УРСР Г. Янушевич. 1963 р. успіху вистави був талановитий ан! самбль акторів!виконавців голов! них ролей: Г. Янушевич, П. Міхне! вич, М. Шутько, В. Зимня, О. Садов! никова. Попри всі застороги виста! ва стала справжнім мистецьким надбанням творчого колективу те! атру. Пізніше театр ще двічі звер! тався до інсценізації В. Василька “У неділю рано зілля копала…” 1984 року нею скористався го! ловний режисер театру, нар. арт. УРСР К. Пивоваров. За жанром йо! го спектакль був означений як “ле! генда” і відповідно романтичного трактування набув сюжет та обра! зи його героїв. Режисер будував виставу в двох площинах: епічній і драматичній. Носієм епічного, ро! мантичного у виставі був образ Маври, драматичного, фатального кохання — Туркиня (Тетяна). Зав! дяки розвитку дії в межах цих двох полюсів, нова сценічна інтерпрета! ція “У неділю рано зілля копала…” стала сучасним гімном незбагнен! ного, але трагічного кохання. Му! зика, яку написали Жанна та Левко Колодуби, визначала стиль виста! “Земля”. У ролі Івоніки нар. арт. УРСР П. Нікітін, у ролі Михайла В. Сова. 1980 р. ви як фольклорно!етнографічну стихію. Майже через 10 років, 2003!го до 140!річчя від дня народження О. Кобилянської, засл. арт. УРСР О. Мосійчук втретє поставив виставу “В неділю рано зілля копала…” В. Василька за О. Кобилянською. КУЛЬТОВИЙ СПЕКТАКЛЬ Готуючись до 100!річчя від дня народження О. Кобилянської, 1963 року Чернівецький музично!дра! матичний театр ім. О. Кобилян! ської втретє звертається до твор! чості своєї патронеси. Актор теат! ру, нар. арт. УРСР Олександр Ана! ньєв взявся за інсценізацію новели з народного життя “Вовчиха”. Для реалізації свого задуму і втілення провідної теми оповідання — мо! рального виродження людини, яке було зумовлене жадобою збага! чення, — автор частково вико! ристав мотив оповідання “Банк рустикальний”, а для правдиво! го відтворення подій Першої світової війни — “Лист засудже! ного вояка до своєї дружини”. Майстерне поєднання автором у сценічній драмі згаданих літе! ратурних творів письменниці, надало його п’єсі соціального звучання, а вчинкам головної героїні Зої Жмут (нар. ар. УРСР Галина Янушевич) — психоло! гічної вмотивованості. Автору інсценізації в тісній співпраці з режисером!постановником, нар. арт. УРСР Є. Золотовою та художником О. Плаксієм вдало! ся створити на сцені справді на! родну соціальну драму. Вистава “Вовчиха” була удостоєна най! вищої нагороди на Республі! канському огляді кращих твор! чих робіт сезону 1963—1964 років. “КАТАСТРОФАЛЬНИЙ” БІЛЬ Востаннє театр звертався до творчої спадщини своєї патронеси у 2005 році. На постановку інсценіза! ції роману О. Кобилянської “Апосто! ла черні” керівництво театру запро! сило одного з провідних режисерів України Олександра Дзекуна. Але незважаючи на те, що роман пись! менниці порушує філософську проблему смерті, (в ньому багато цитат із Ніцше, Біблії), містичний твір О. Кобилянської не був належно зреалізований. Творчий колектив виявився не готовим до такої сер! йозної роботи. А на переконання режисера!постановника, “вистава готувалася для звіту, для заспоко! єння чиновників”, а можливо, й ЗМІ, які частенько дорікали театрові на відсутність творів патронеси. “Я їду з важким відчуттям. Я помилився. Мені здавалося, що зможу надихну! ти, зацікавити людей. Цього не ста! лося. Я переоцінив свої сили”, — зізнався в інтерв’ю чернівецьким журналістам О. Дзекун. У його сло! вах “відчувався глибокий, як писала О. Кобилянська, “катастрофальний” внутрішній біль”.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин