Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Сторінка · с. 13сторінка оригіналу ↗

“Річ у собі і плач у собі — це абсолюти трансцендентного в людині”. Юрій Іллєнко

Слово Просвіти, №13 за 2007 рік

Вершник перехопив мій, мабуть що здивований, погляд і гукнув мене, саме мені гукнув із натовпу, від крила свого літака, голосно, бо натовп ніс на собі, як важку ватяну ковдру, ніа! гарський неартикульований крик! стогін. — Мені б тільки пального… Мені б тільки на той бік Дніпра… Юрку!.. Там він у мене злетить…Чекай на ме! не, Юрку! Льотчика!винищувача затягло у вир юрби перед в’їздом на міст і я втратив його з поля зору. Через двадцять п’ять років я вставив того винищувача на волах у свій фільм “Криниця для спраглих”. Відшукав, до речі, в черкаському театрі, актора, як дві краплі води схожого на того літуна, знайшов у музеї війни винищувач Лавочкіна, лише волів уже не знайшлося, воли вже перевелися на Вкраїні. Літаки не перевелися, воли перевелися. І гарні актори не перевелися. І зняв сцену відступу Красної Армії. За що крепко палучіл па галаве. Секретар ЦК КПУ Скаба кричав після перегляду фільму з піною в роті: — Где ви відєлі, таваріщі, чтоб нашіх гєроічєскіх істрєбітєлєй воламі таскалі!? Чушь сабачья! Уже другий день від моста нако! чувався гасовий сморід. Почало обшукав, хотів забрати пістолета со! бі. Забрав насіння. Дядя Шура залишився живим. Усього четверо зі школярів!черка! щан залишилось живими. Він повернувся з того берега Дніпра додому. Через міст було годі й думати пройти проти натовпу, то дядя Шура плив через Дніпро і протоки. Голод! ний був, як звір. Сказав, що він ніку! ди більше звідси не рушить. Зали! шиться тут. Коли баба Надя годувала дядю Шуру, несподівано з’явився мій батько. Наш батько. Бо було ж ще два брати в мене: Вадим — старший і, я вже казав, Михайло I!й. Батько прийшов не з вулиці, а з городу. На нашу вулицю з вулиці втрапити було вже неможливо. Натовп сунув від паркану до пар! кану, як м’ясний фарш у м’ясорубці. Батько побив дядю Шуру. Не ду! же. Сказав, щоб той ішов назад, у Золотоношу, щоб шукав воєнкомат, що, якщо він залишиться тут, то це йому дяді Шурі кришка, смерть зна! чить. І нам ганьба. І що його (Шурчи! не) місце в бою за Родіну. І випхав сімнадцятирічного дядю Шуру за ворота в натовп як той стояв — босого і в мокрій сорочці. І голод! ного, бо той не встиг полумиска бор! щу висьорбати. Натовп поглинув Шуру, ніби го! лодний Мобі Дік ковтнув ще більш голодну тюльку.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин