Сторінка · с. 2сторінка оригіналу ↗
«ЛЮБЛЮ, МОВ СОНЦЕ, МАТЕРИНСЬКУ МОВУ»
Слово Просвіти, №13 за 2007 рік
Найстрашніше — обездухотворити сус! пільство: знецінити народну мораль, тради! ційну звичаєвість, нав’язати сумнівні прин! ципи вседозволеності, аморальності, при! щепити культ грубої сили, жорстокості, не! поваги до людини. Не може бути більшого морального падіння, як зневага до власної мови й культури, адже мова — історичний код народу, в ній спресований досвід поко! лінь — ця думка була близькою і зрозумілою дітям і дорослим. “Поки живе мова — жити! ме й народ, як національність. Не стане мо! ви — не стане й національності: вона розпо! рошиться поміж дужчим народом”, — наго! лошував у свій час Іван Огієнко. Саме цим керувалися вчителі української мови і літе! ратури школи №303 Г. С. Пенська та В. В. Калиш, які склали чудовий сценарій. Довершеним доповненням до літера! турно!мистецького заходу були музичні твори Михайла Лисенка, Левка Ревуцько! го, Юлія Мейтуса, які майстерно виконали вихованці Музичної школи № 2 ім. М. І. Ве! риківського. В музеї експонувалася велика спільна виставка “Живи, народу вільне слово” з фондів Національного музею літе! ратури України та ВУТ “Просвіта”. Було представлено 154 експонати, серед яких пропозицією ХХІІ з’їзд КПСС вирішив винести Сталіна з Мавзолею. Тирана захоронили біля Кремлівської стіни. Також, до речі, за одну ніч. І напис “Сталін” зник за одну ніч, а по Москві розповсюдився жарт “Не в свой Мавзолей не ложись”. Леонід Брежнєв, який мав до Сталіна пієтет, у червні 1970!го до! бився того, що на його могилі скуль! тор Микола Томський спорудив пос! тамент. Зрозуміло, як написав Ігор Губерман: “Вожди приятней нам вдвойне, особенно, когда в сте! не”. Сталін не в стіні, він дивиться унікальні першовидання “Русалка Дністро! ва” та “Кобзар” Т. Г. Шевченка (1830 р.). Найновіші видання “Просвіти” — “Кобзар” Т. Г. Шевченка від подарункових з унікаль! ними ілюстраціями до мультимедійних компакт!дисків із творами Т. Шевченка. Лейтмотив свята — щирі слова про світог! лядні ідеї української нації, висловлені у творах Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, які можуть і мають бути пок! ладені в основу національної ідеології Ук! раїнської держави. Ти, Україно, не покритка. Ти не вдова, Україно, Чистої крові земля твоя, небо, сини твої, дочки, Чистої крові культура твоя і твоя бездоганність, Чистою мовою ти колискову співатимеш дітям. Микола Вінграновський знав: апокаліп! сису не повинно статися! Станьмо справ! жніми господарями на своїй землі, бо це нам до снаги. Адже світ захоплюється на! шою працьовитістю, щирістю, інтелекту! альністю, винахідливістю… Здивуймо його ще й високим рівнем патріотизму і згурто! ваністю навколо Українського Слова.
ку тих осіб, які, живучи в Україні, нездатні вивчити навіть “першу державну”. Члени ВО “Свобода” розгорнули плакат із написом “Геть кремлівських провокато! рів!” і скандували гасло: “Кауров, не забудь зайти у російське консульство по зарплат! ню!”. Учасники пікету охоче розбирали газети від ВО “Свобода”. Із боку опонентів найчисленнішим був гурт 14!15!річних дітей із символікою та прапорами Партії реґіонів. Їх, очевидно, бу! ло силоміць мобілізовано з якогось нав! чального закладу для створення враження всенародної підтримки “двуязичія”.
Вл. інф.
з!за ленінського Мавзолею на Росію, що живе під звуки його, сталінського гімну. Та повернімося до 5 бе! резня 1953!го. Тоді з життя пішов великий композитор ХХ століття Сергій Проко! фьєв. День у день із вождем. Мстислав Ростропович роз! повідав, що в жодному мос! ковському квітковому мага! зині музиканти!друзі компо! зитора не змогли придбати квіти для його похорону. Так що довелося скористатися горщика! ми з “домашней растительностью”. Сергій Прокофьєв — дивна осо! ба. Виїхавши на Захід у 1918!му, він став успішним композитором і піа! ністом. Йому запропонували спів! працю в Голлівуді. Проте він у 1933!му повертається в СССР. Ідея повернення визріла не відразу. Пе! ред тим було кілька поїздок до СССР. І 5 березня (чи не дивний збіг дат?!) 1929 року Прокофьєв пише в щоденнику: “Сталин был на моем концерте, когда я играл в Мос! кве, и потом, не без гордости,
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
