“Свята земля, ти вічно з нами”. В. Симоненко · с. 5сторінка оригіналу ↗
ЗЕМЛЯ І ПЕНСІЯ
Слово Просвіти, №13 за 2008 рік
Надія ОНИЩЕНКО, м. Ніжин Ці питання найболючіші сьогодні для сільських жителів, їх найголосніше обговорювали на сходах сіл Ніжинського району на Чернігівщині. Така подія чи не найголовніша після виборів. Селяни, переважно пенсійного віку, збираються раз на рік, аби висловитися про негаразди свого нелегкого життя і бути почутими. Працездатні такі заходи або ігнорують, або ж заробляють гроші далеко від батьківського села. Тому звіти голів сільрад про виконання плану соціально-економічного та культурного розвитку села чи селища слухають ті, хто “звікував у колгоспі”, “пальчиками зводив контору” і запам’ятовував розповіді розкуркулених батьків про свої колишні земельні наділи, млини чи ферми. А після розпаювання землі й отримання державного акта на право володіння пенсіонери розгубилися. Бо не знали, як тими гектарами розпоряджатися: самі обробляти їх не в змозі, а інвестори, взявши паї в оренду, всіляко намагалися їх ошукати. У квітні 2006 року в селі Данине на зборах власників земельних ділянок було вирішено розірвати договори оренди з орендарем СТОВ АПК “Злагода”. У Данинській сільраді на 2006 рік було укладено 622 договори оренди землі площею 1320 гектарів. Сума орендної плати складала 134,67 тисячі гривень, або 1,5 % проіндексованої вартості землі. Заборгованість з оренди землі за 2005 рік склала 17,32 тисячі гривень. 220 власників земельних ділянок не отримали орендної плати за 2005 рік. 619 договорів оренди землі зареєстровано 01.06.2005 р. терміном на 5 років. Три договори оренди землі зареєстровано 12.07.2005 р. терміном на 5 років. Розірвати договори за взаємною згодою генеральний директор СТОВ Микола Полуда відмовився, обіцяючи натомість виплатити заборговане з очікуваного прибутку. Збори ж обрали сільського голову Олексія Андрусенка та жительку села Валентину Семенко уповноваженими особами власників земельних ділянок села Данине під час розірвання договорів оренди земельних ділянок (паїв) у суді. Та до суду не дійшло. Коли інвестор привіз у село обіцяне зерно, орендодавці кинулися його розбирати. І хоч їх намагався зупинити комірник Петро Шимко, нагадуючи про суд, його не послухали. А на сході знову почали голосно висловлювати претензії до “Злагоди”: платять за паї мало, не додали по 15 кілограмів цукру, не допомагають орати городи, використовують землі невитребуваних паїв і землі запасу, за які не платять ні людям, ні державі. Заступник генерального директора “Злагоди” Микола Панченко обіцяв виправити становище і збільшити плату за оренду паїв до трьох відсотків їхньої вартості. Конфліктна ситуація негативно вплинула на відносини сільради та інвестора. Якщо останній раніше надавав якісь меценатські кошти на соціальний розвиток Даниного, то тепер перестав. А за куций сільський бюджет і кошти самооподаткування не можна відремонтувати фельдшерсько-акушерський пункт, школу, дорогу, опалювати клуб, обгородити кладовище, зробити опалення в дитячому садку. 10 дошкільнят на зиму прийняла школа, а в садку нишпорять злодії. Про вигоду говорив на сході перший заступник голови райдержадміністрації Микола Полєшко. Якщо сьогодні розпаювати невикористані землі запасу, то завтра вони принесуть прибуток. Та ж за їхнє оформлення треба заплатити, — чулося у відповідь. Люди готові битися за 15 кг цукру і не розуміють справжньої ціни землі. Їх укотре можуть ошукати ті інвестори, які вже сьогодні пропонують дві тисячі гривень за гектар паю за умови, що при продажі землі вони будуть першими покупцями. Такої суми в районі не платить ніхто, але орендарі дедалі активніше ступають на ніжинські землі. 2 серпня 2007 року депутати Ніжинської районної ради на сесії скаржилися на те, що використовується лише 21 % земель запасу і резервного фонду. Не обробляється 22,5 тисячі га сільгоспугідь, з яких 8 тисяч га орної землі. Чим не клондайк для підприємливих? Такі знайшлися і почали активно агітувати орендодавців у різних селах. Навчені гірким досвідом, селяни дедалі уважніше придивляються до умов договору. Чи зможуть розірвати угоду, якщо їм не виплатять за орендовані паї, аби передати їх іншому, вигіднішому інвесторові? Жителі Стодол і Переходівки хочуть здавати в оренду паї на 2—3 роки, а не на п’ять і більше, як пропонує орендар. Але він на це не погоджується, тому що йому спочатку треба окультурити занедбані землі, аби через рік-два отримати прибуток, вирощуючи сировину для біопалива. Він обіцяє платити від 1,5 до 2 % вартості паю грошима або ж сільгосппродукцією, забезпечити роботою, пристойною зарплатою. Голові ще існуючого в цих селах СВК “Зоря” Вікторові Максименку доводилося лише виправдовуватися. Господарство ледь-ледь виживає, бо техніка застаріла, піщані ґрунти потребують великої кількості добрив, зменшується кількість поголів’я, землі засівають лише в Стодолах. 100 гектарів угідь у Переходівці не обробляють. Тому в рахунок орендної плати надають транспортні послуги та гній. За такої практики господарювання “Зоря” конкуренції не витримає. Підуть звідси і найкращі спеціалісти. Але люди не поспішають забирати паї. Землю вхопити всі ласі, а хто думатиме про село, кажуть вони. Максименко і дітей до школи підвозить, і дороги від снігу розчищає, і машину на похорони виділить. Орендар пропонує натомість створити при сільраді комунальне підприємство, яке він підтримуватиме. У відремонтованому ошатному будинку культури селища Лосинівки не було вільних місць. І не тому, що в колишньому райцентрі та сусідньому селі Погребець проживає 4 270 оcіб. Люди схвально вислухали доповідь уперше обраного голови селищної ради Анатолія Стрільця. Його добрі починання, спрямовані на впорядкування доріг, сміттєзвалищ, ремонт культурних закладів, поліпшення оперативної обстановки підтримали депутати районної ради Микола Шматок та Іван Бондар, депутат обласної ради Віталій Кільовий, які звітували і про свою громадську діяльність. Присутніх найбільше непокоїла ситуація, що склалася тут із землею: Лосинівська селищна рада залишається єдиним острівцем на Ніжинщині, де землю й досі не розпайовано. Таким було рішення громади 1993 року. Колишні колгоспники з “Ленінського шляху” вирішили тоді за краще господарювати, як і раніше, колективно, разом зі своїм незмінним керівником, заслуженим працівником сільського господарства, орденоносцем Іваном Морозом. Ще в радянські часи лосинівці активно вели дослідницьку роботу, вирощуючи насіння провідних зернових культур для реґіону. Вирішили і надалі співпрацювати з науковими установами, зокрема з Українською академією аграрних наук. Отож лосинівський колгосп став державним підприємством — дослідним господарством “Агрофірма “Лосинівська”. І хоч такий хід псував районні реформаторські показники і викликав невдоволення декого з селян, але політика виявилася правильною і далекоглядною. Наприкінці 90-х колишні колгоспники в інших селах разом з державними актами на землю отримали статус безробітних і не мали за що купити хліб. А на долю агрофірми припадало 24 відсотки всього валового продукту Ніжинського району. Сьогодні тут обробляють усі 4 800 гектарів землі, вирощуючи десять культур зернових, з яких п’ять основних. Мають найбільшу кількість великої рогатої худоби в районі. Зберегли всі переробні цехи, які функціонують і приносять прибуток. За зароблені кошти тут звели три шістнадцятиквартирні будинки для працівників агрофірми і два восьмиквартирні для вчителів місцевої школи. Вкладали немалі гроші в газифікацію селища, збудували АГРС. Ця розподільча станція дала змогу прокласти труби в Носівський та Ічнянський райони, і там теж почалася газифікація сіл. В останні два-три роки активно газифікують інші села Ніжинщини. Та держава тепер оплачує лише підвідні газомагістралі. Вуличні мережі селяни тягнуть за власні кошти, а це від трьох до шести тисяч гривень. Та про це не згадували на сході селища. Як і про те, що в середині 90-х усім охочим надавали можливість відокремитися. Агрофірма пропонувала виділити сільраді 700 гектарів угідь. Бажаючих не
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
