Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Багатьох людей, що здійснювали українізацію, репресовано”. · с. 10сторінка оригіналу ↗

ДОНБАС ОЧИМА ЛЮДИНИ З КРАЇНИ СОНЦЯ

Слово Просвіти, №13 за 2008 рік

ве депутати-реґіонали, які не визнали і досі нашу національну трагедію, чуєте, що сказав не український націоналіст, що ввижається вам у кожному українцеві, — сказав американець Роберт Конквест ще тоді, коли в нас і згадування про голокост було крамолою? А тепер ще й слухайте японця Гіроакі Куромію, неупередженого дослідника історії Донбасу в книзі “Свобода і терор у Донбасі”. “Українці потрапили під підозру, бо Мос! ква їх боялася. Багато свідчень доводить: ук! раїнці вважали, що їх карають голодом, який створила Москва і який, на їхню думку, не за! чепив самої Росії. В рапорті німецького кон! сульства у Києві за січень 1934 р. зазначено, що українці вірять у розповсюдження голоду радянською владою, “щоб поставити україн! ців на коліна”. Цю думку висловлює й одна українська частівка: Ленін грає на гармошку, Сталін ріже гопака: Дожилася Україна — По сто грам на їдока. Ця хвиля чисток проти українців не могла обминути і Донбас. 1933 р. нібито “контрре! волюційні” групи українських націоналістів були… знищені таємною поліцією в Луган! ському інституті народної освіти, журналі “Літературний Донбас”, на шахтах Лисичан! ська, заводах Макіївки, Слов’янська та ін. Нападаючи на українських “ворогів”, П. Пос! тишев наголошував, що ворог може навіть бути членом партії, отже, партквиток — це ще не гарантія безпеки”. Дозволю собі, братове українці, додати до сказаного Куромією дві вбивчі цитати, які він не використав. Нагадаю, що незважаючи на два жорстокі голоди, на узурпацію влади напівграмотними, озлобленими на весь людський рід ледарями і п’яницями, Україна-таки переживала своє національне відродження. А тепер перша цитата — Сталіна з його листа до Кагановича у серпні 1932-го, коли вже розпочинався Голодомор: “Поставить себе целью превратить Украину в кратчайший срок в настоящую крепость СССР, в действительно образцовую республику. Денег на это не жалеть. Без этих и подобных им мероприятий… повторяю — мы можем потерять Украину”. Ще одна цитата комуністичного бандита, якого прислав Сталін в Україну з російської глибинки, вбивці мільйонів українців П. Постишева: “В 1933 году мы, образно говоря, безліч перешкод, аби добитися до Донбасу і знайти в ньому який!небудь притулок. Таким чином, багато робітників, студентів і навіть продавців були колишніми куркулями чи їхні! ми дітьми, що втекли на Донбас і змінили прізвища. Незважаючи на політичні, економічні й соціальні негаразди, Донбас і далі мав славу вільного степу. На погляд Сталіна і його спільників, свобода степу з його козацьким минулим була потенційною базою антимос! ковського повстання. Справді, Дон і Кубань чинили затятий опір державним заготівлям зерна і зрештою були жорстоко покарані Москвою за начебто саботаж і потаємну бо! ротьбу проти радянської влади. У 1932—1933 рр. у містах Донбасу, як і по всій країні, було запроваджено паспортну систему. Не видаючи паспортів сільському населенню, уряд намагався обмежити пере! сування людей, а точніше — зупинити наплив голодних із сіл до міст, закриваючи таким чи! ном міста від впливу голоду. Запровадження паспортів також означало, що міських жите! лів, які не мають документа, можуть вислати з міста. Найжорсткішим заходом радянської вла! ди став сумнозвісний указ від 7 серпня 1932 р., що вводив нове покарання для го! лодних, які крали “соціалістичну власність” (навіть кавуни на полі). Покаранням була смерть, але за наявності пом’якшувальних обставин її могли замінити десятирічним ув’язненням. За цим законом з 7 серпня 1932 р. до 1 травня 1933 р. на Донбасі роз! стріляно 301 особу, а 8 728 засуджено до різ! них термінів ув’язнення та виправних робіт. Кримінальна статистика не відображає справжньої картини хаотичного щоденного насильства в голодному Донбасі. Хоч сади й городи охороняли озброєні сторожі, бага! тьох з них вбивали озброєні нападники. Іноді нападників вдавалось убити, і виявлялося, що це члени партії чи робітники!ударники. Самотні жінки (вдови, солдатські дружини) часто ставали жертвами насильства. Сіль! ське начальство ночами вдиралося до них у будинки, ґвалтувало їх і конфісковувало всі харчі, що були в хаті. На Донбасі на владні відносини часто впливав етнічний фактор. Багато українських селян свідчить, що всі керівники та начальс! тво були іншої національності, переважно росіяни. Важливо не те, чи це правда, а те, як українці сприймали росіян. Навіть ті українці, хто здійснював колективізацію, розкурку! лення та хлібозаготівлі, селянам видавалися урбанізованими, а отже, русифікованими. Для українських селян утиски, результатом яких був голод, стали просто ще однією спробою Москви посилити владу росіян. Москва, своєю чергою, боялась українсько! го націоналізму як сепаратистської сили, яку, як і в часи революції та громадянської війни, підтримувало населення сіл, де жила переважна частина українців. Інші народи також страждали через своє походження. Однією з причин могло бути просто те, що серед них було більше замож! них селян, ніж серед українців чи росіян. Але лише цей фактор не пояснює того страшно! го терору, який був спрямований проти на! ціональних меншин, навіть якщо тієї пори по! чали скасовувати національні територіальні одиниці. Грецьких і німецьких селян піддали масовому розкуркуленню. Майже одну деся! ту частину грецьких селян депортували. (Я звертаюся до нардепа від Донбасу, грека стимулювали рух багатьох українців на Дон! бас такою мірою, що змінили етнічний склад Донбасу на їхню користь. Ця тенденція під! бадьорила націоналістів і занепокоїла Мос! кву. Пролетарські й переважно російські міста України тепер заполонили українські селяни, чия політична лояльність не могла не бути під підозрою. Село було головною під! тримкою українського націоналізму, але ідеологію та ресурси виробляло й постачало місто. Урбанізацію та індустріалізацію часто асоціюють з виникненням сучасного націо! налізму, і це слушно у випадку Донбасу. Лю! ди весь час рухались, і представники різних верств і географічних реґіонів перемішува! лись у містах. Це зробило питання націо! нальної свідомості дуже важливим в україн! ських містах. Москва постала перед загро! зою ерозії, користуючись її жаргоном, про! летарських міст, спричиненою не лише ма! лою буржуазією, а й націоналістичними се! лянами. Етнічна напруга була дуже явною в містах і селах Донбасу. Росіяни називали українців “хохлами”, українці росіян — “кацапами”. Ро! сіяни вимагали, щоб українці говорили росій! ською, і чули у відповідь, що вони в Україні, а не в Росії. У Красному Лучі (колишній Кринда! чівці) були випадки бійок українських шахта! рів з російськими. Вже наприкінці 1920!х рі! вень українізації Донбасу був дуже значним іще зростав. Письменник Антоненко!Давидо! вич, який побував на Донбасі 1929 р., був щи! ро вражений ходом українізації в Юзівці (Ста! ліно), яка раніше “здавалась безнадійно зру! сифікованою”. Хоч майже всі українські таб! лички були з помилками, він з радістю помі! тив, що українізація прогресує з низів, із шахті заводів. Коли в російські школи привезли вчителів із західних реґіонів України, російські робітники стали протестувати. Хоч яка там була причина, але загальний наступ на українізацію й український націо! нальний комунізм почався 1933 р., саме у розпал Голодомору. Терор був спрямований не лише проти “шишок” у містах і селах. Ук! раїнських учителів часто звільняли з роботи і заарештовували як “класових ворогів”. 1933 р. 10 відсотків українських учителів забрано зі шкіл як політичних ворогів. На Донбасі майже всі українські школи переве! ли на російську мову викладання; технічні школи всі використовували лише російську, а українську вважали іноземною. Багатьох людей, що здійснювали українізацію, репре! совано”. Отож, братове українці, комуністи задумали страхітливу, народовбивчу провокацію заради захоплення влади на одній шостій земної кулі. Вони наобіцяли українцям землю та українізацію — дві святі речі у ХХ столітті. Отримавши землю, працелюбні українці стали виповзати зі злиднів. Уже впевнений у собі український селянин повертав власну гідність. Людську і національну. Тому українізація зросійщеної України відбувалася швидко, з розмахом і на чолі з націонал-комуністом Скрипником. Матеріальне й духовне відродження України перелякало на смерть Сталіна та його денаціоналізовану (як і він сам!) челядь. І вже через кілька років в українців жорстоко відібрали землю через розкуркулення та колгоспізацію. Українізацію зупинили голодним геноцидом. Далі буде.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин