“Слово Боже, слово віще, Як свічу, оберігай!” · с. 12сторінка оригіналу ↗
ПОЕТИЧНИЙ АВТОГРАФ
Слово Просвіти, №13 за 2008 рік
Олесь ЛУПІЙ Із нової збірки поезій “Осанна”
ВОЛИНСЬКІ ХУТОРИ Миколі Жулинському
Старі волинські хутори Із яблуневими садами, По кілька хат поміж лісами, Де не розгулюють вітри. Рясний під вікнами квітник, Довкола щільна огорожа І журавель, як вартівник, І ряд дубів, немов сторожа. Усе для захисту, бо час Навчив, як треба захищатись, І поки в серці дух не згас, Нападнику не підкорятись. Нещастя всі пережили, Залиті кров’ю дні і ночі, Та найдорожче зберегли — Свої традиції праотчі. …Як після чорної війни Їх із корінням виривали, Щоб на відлюдді помирали, Та не скорилися вони. І нині, де лиш не піду Над Бугом, Стиром чи Горинню, Там хутори старі знайду Благословенної Волині. Стоять, немов старі діди, Хати попихкують димами І пахнуть навіть в холоди Грибами, травами, медами. Чи після жнив, чи по сівбі, Розкинувши крислате віття, Стоять і думають собі, Якби прожити ще століття…
БУДИНОК ЛЕСІ
Мабуть, давно забув свій вік В Колодяжнім будинок Лесі, В саду квітучім, як на плесі, Завжди білоблакитний він.
Хоча нема в нім господині, Але жива душа її, Вона — у трелях солов’їних, Вона — у пісні журавлиній.
Тут, у саду, серед дерев, По вінця сповнена любов’ю, Вона пізнала силу слова, Яке ніколи вже не вмре.
І тут для неї, молодої, Шуміли щось поля рясні. Тут появились, як у сні, Її омріяні герої,
Герої тих поем і драм, Що стануть знаними у світі. Нехай повік стоїть у цвіті Її білоблакитний храм.
НІЧНА РОЗМОВА
І запитала мати сина: Куди ідеш ти, ніч сліпа?.. — Іду я, мамо, в верховину, Іду із хлопцями в УПА. — Але ж там страшно, можуть вбити, Побійся, сину дорогий. — Я все одно не зможу жити, Якщо тут будуть вороги. Не треба, мамо, відмовляти, Прощайте, бо мені пора. — Чекай, перед тобою мати І Божий образ, і сестра. Клянися, сину, вірним бути, Як перед образом святим, Клянися волю нам здобути І повернутися живим. — Клянуся, мамо, перед вами І перед образом святим Боротися із ворогами І повернутися живим… І син пішов у верховину, Сліди за ним засипав сніг. Віддав життя за Батьківщину І повернутися не зміг.
* * * Усякі зайди, ниці недоріки В морози, в сніговицю крижану Нас виганяли з рідної домівки За обрії, в сибірську глушину,
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
