“Цей спів — через серце, від серця”. · с. 14сторінка оригіналу ↗
«ОПЕРА ВІДОБРАЖАЄ НАШЕ СЬОГОДЕННЯ»
Слово Просвіти, №13 за 2008 рік
Творчість співака Ігоря Борка — це Божий дар і працелюбність, це антипод солоденької поверховості, це квітка й плід водночас. До Борка точно підходять визначення “унікальний тенор-бельканто” і “золотий голос”. Він справжній. Заслужений артист України, лауреат міжнародних конкурсів, окраса Національної опери, він чарує всіх шедеврами світової класики та української музики з майстерністю, притаманною тільки великим оперним співакам.
— Вистави в Національній опері, гастролі, фестивалі, записи нових творів. Ця праця приносить задоволення і наснагу: я потрібний, мене запрошують. У великому турне Америкою виконував партії Альфреда у “Травіаті” Верді та Рудольфа у “Богемі” Пуччіні. Моїми сценічними партнерками були солістки Маріїнського та Софійського оперних театрів. Я співав на сценах Флориди і Каліфорнії у містах Савана, Джексонвілл, Тампа, Панама, Майамі, Портленд, Нейплс. Пролунало чимало схвальних відгуків, але найбільше вразив порив директора Бостонського оперного театру. Він підбіг до мене і сказав: “Боже мій, я працюю тут стільки років, але тенора вашого рівня не чув давно”. Звісно, такі слова дуже приємні, бо за ними — визнання того, що ти гідно представляєш українську вокальну школу й Україну. — Як Ви потрапили у Празьку оперу? — У Берлінській “Коміше опер” керівники європейських театрів зібралися на прослуховування вокалістів. Мене запросили, бо чули мій спів в Америці. Тоді мною зацікавилася Празька опера, я заспівав там партію Едгара в “Лючії ді Ламмермур”. Згодом отримав запрошення заспівати ще у кількох виставах. Отже, сподіваюсь, починається співпраця з цим театром. Трохи раніше були гастролі до Росії в місто Казань, де народився великий Шаляпін. З казанською оперною трупою я співпрацюю майже сім років — після тамтешнього Міжнародного оперного фестивалю імені Шаляпіна, де я вперше заспівав партію Рудольфа (“Богема” Пуччіні). — А як Ваші справи в Україні? — На Батьківщині співаю не так часто, як хотілося б, та це стосується багатьох наших оперних солістів. Це залежить не лише від економічних факторів, а й від уподобань керівництва Національного театру опери та балету імені Шевченка. Репертуарна політика така, що майже нема ліричних постановок і їх не планують. Зазвичай публіці пропонують складну і важку для сприйняття музику. Є, приміром, непогані постановки “Турандот” і “Манон Лєско” Пуччіні, “Джоконда” Понкієлі, але це суворий оперний пласт. У репертуарі нема святкових, іскристих, світлих опер Моцарта, Россіні, Доніцетті, Белліні, Бізе. Це дуже серйозне питання — як формувати репертуар. Від цього залежить творча реалізація і доля співаків. Мене шокувало, що я залишився осторонь постановки опери “Фауст” Гуно, в якій тенорову партію написано ніби для мого голосу.
Перші свої записи я зробив 11—12 років тому завдяки диригенту оркестру народних інструментів Національної радіокомпанії України Святославу Литвиненку. Він повірив у мене, у міру мого зростання вів як співака. Це відбивалось на доборі репертуару, на його насиченості й складності. Народний артист України Святослав Литвиненко — дуже тонкий музикант, ми могли лише обговорити “схему” якогось твору, а він уже це чув і відчував у мелодиці, оркестровій палітрі, дивовижно знаходив тембральні барви, створив неординарні аранжування. Завдяки цій талановитій людині я зробив чимало записів арій, романсів на Національному радіо. За відгуками слухачів, навіть відомі пісні зазвучали по-новому, я намагався вкласти в них власне бачення, ставив за мету, щоб кожен твір був не схожий на записи інших виконавців. Додати-донести своє — моє кредо. Я випустив у світ лише два диски — “З голосу землі моєї” і “Арії та неаполітанські пісні”. З виданням компактів в Україні сутужно, це здійснюється зазвичай за власні кошти. Попри всі складнощі вважаю, що перебуваю в потрібному відрізку часу і роблю потрібні речі. Мої оперні образи відбивають час, як,
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
