Арт-калейдоскоп · “Творча душа прагне правдивого щирого світу”. · с. 14сторінка оригіналу ↗
ОГОЛЕНИЙ НЕРВ ПОЛОТЕН МИХАЙЛА БЕЗПАЛЬКІВА
Слово Просвіти, №13 за 2009 рік
Марія ЛЮДКЕВИЧ, м. Львів
Здається, ніби не ХХІ століття, а вічність дивиться нам у вічі з полотен Михайла Безпальківа. Що сталося з нами, людьми? Чи змінився світ і як змінилися ми, вдосконалюючи техніку і заглядаючи в майбутнє? Кожен глядач, який прийшов на виставку в Національний музей у Львові, де представлено понад сто робіт живопису і графіки, ставить собі ці незручні запитання. Безперечно, художник Михайло Безпальків закликає нас до думання й осмислення сьогодення. Його світ починається з батьківського благословення, бо за порогом рідної хати ти ступаєш у доросле життя з його проблемами, страхами, кривдами, несправедливістю. Михайло Безпальків сам себе вибудував як художника. Він, як стверджує, в житті — оптиміст, а в творчості — песиміст, бо прагне робити аналіз баченого і пережитого й донести це до людей. Що бентежить глядача, не дає спокою, спонукає до роздумів біля картин митця? Це беззахисність цього світу перед жорстокістю і беззаконням, оголена правда нинішнього життя. Бачимо портрет українського філософа Григорія Сковороди, написаний 1972 року. І розуміємо, що сковородинська тема для художника не випадкова, він живе нею. Ось картина, на якій іде світом Григорій Сковорода, якого, на жаль, і нині до кінця не розуміють, тому стільки печалі в цьому образі. Картина “Ангели перелітають” зупиняє. У небі над нашою землею летять ангели, лише священик і селянин дивляться вгору і розуміють, що не можуть нічого змінити. Бо “Віз котиться” із натовпом без коней і фірмана, бо “Забута мелодія” звучить реквіємом пo селу, яке гине на очах. Хлопчик грає на скрипці цю далеку мелодію, а селянка слухає і згадує молодість. Натовп, який чекає на провідника, щоб щось змінити, щоб перейти через бідність, безду-
Мелодія печалі
Змінний вітер ховність, безправ’я… Вражає, як художник одверто і чуттєво трактує цю тему скупими кольорами. Ось картина “Вихід із рами” — так митець подає обмеження й умовності, які існують у нашому житті. Лише селянка поза цим, бо вічно продаватиме напрацьоване, те, що потрібне щоденно кожному.
губ. — Спектакль пройшов більш ніж 800 разів з аншлагами”. Комедію ставили в Москві, Ленінграді, близькому й далекому зарубіжжі, дійшла вона аж до Канади. Олексій Федотович написав близько 20 драматичних творів. Найбільше визнання після “Фараонів” здобули “Планета Сперанта”, “Голубі олені”, “Дикий ангел”. У кінці 50-х — на початку 60-х років минулого століття українська література прокидалась від “летаргійного сну” епохи сталінізму. “Прийшов у літературу, збурену свіжими мистецькими ідеями, селянський син, обтя-
Художникові особливо болить село, яке вмирає на очах: порожніє неорана земля, сумні хати, біля них старі люди, як самотні птахи, які ще тримаються землі. “Пливе човен”: на передньому плані річка, а в човні — жменька людей, які пливуть невідомо куди, бо їхнє село знищене й осиротіло. Це нагадує сучасний Ноїв ковчег, що рятується від біди. Перед нами “Дерев’яний Христос”, якому моляться і перед яким плачуть віряни. Але чи він чує їх? Слухаємо “Мелодію печалі”, де ангел і жінка зі свічкою стоять біля плити, на якій викарбувано роки: 1932—1933. Художник творами запитує, чи потрібна нині культура, духовність, де меценатство, чи для сильних світу цього — лише влада і гроші?.. І сам відповідає, що простій людині важко вижити, знайти заробіток. Немає середнього класу, немає меценатів. Світ став надто матеріальний, а духовне — це не тільки сакральне. У селі люди можуть будувати дві церкви, але школи немає. Нищиться наша духовна народна культура, зникають багатовікові традиції. А як прагне творча душа правдивого щирого світу, суспільства, де панував би закон! Ось які думки виникають, коли оглядаєш виставку львівського художника Михайла Безпальківа. Митцеві виповнилося 70, він у чудовій творчій формі. Навчає студентів, дбає про розвій молодих талантів, які працюють у різних стилях. І прагне, викладаючи основи композиції у Львівській академії мистецтв, щоб його вихованці творили для України на національних традиціях. І сам малює те, що йому болить. “Не маю права займатися чистим мистецтвом, якщо в Україні так багато проблем”, — стверджує художник. Митець любить подорожувати з друзями на байдарках, побував у різних куточках України. Вивчаючи рідний край, історію народу, збагачує світогляд і передає в картинах правдиве життя епохи. Картини Михайла Безпальківа міфічні й метафоричні, правдиві й емоційні, закликають думати. Врешті, пам’ятати, що поруч з нами живе талановитий митець, який вміє сміливо сказати власне слово в мистецтві.
Фото Ксенії Гладишевої жений не лише сумними спогадами про драми свого народу, а й комплексом птаха, що виріс у клітці”, — пише Н. Шейко-Медведєва. Став одним з найкращих українських драматургів. Платон, герой драми “Дикий Ангел”, виступаючи проти “временщиків”, їхніх бездумних вчинків, каже: “Помреш, і тоді пам’ять про тебе відповість за діла твої”. Збережімо добру пам’ять про Олексія Коломійця!
Правда про наш тривожний час, про Україну закарбо" вана в картинах львівського художника Михайла Без" пальківа, які висвічують життя таким, яким його бачить митець. Воно не солодке, не прикрашене красивостями, воно в своїй простоті — оголений нерв.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
