Абетка відомих імен · По всій Україні відбуваються традиційні березневі Тижні дитячої книжки. · с. 10сторінка оригіналу ↗
Таємниці Зірки Мензатюк
Слово Просвіти, №13 за 2012 рік
Дивовижний Ігор Калинець та багато інших… Я назвала лише кількох авторів, які намагаються донести дитині щось важливе. Вони працюють тихо, не привертаючи до себе уваги, не створюючи піару, галасу. Часом їх не помічаємо й не оцінюємо, що неправильно. До того ж, у нас мало видають навіть класику, а твори сучасних письменників друкують мізерними накладами (300—500 примірників — книжка ніби є, а хто її бачив?) Та й розрекламовані твори не всі рівноцінні — часом читаєш, читаєш, хочеш зрозуміти, що зробило цей твір популярним, і нічого не знаходиш, окрім дешевого вихваляння. Я поважаю тих письменників, які бачать не себе в дитячій літературі, а малят, які на цій літературі виростатимуть. В Ісуса Христа є дуже жорсткі, суворі слова, коли він поставив дитину перед апостолом і сказав: “Хто спокусить одного з малих цих, тому краще було б, якби повісили йому жорно млинове на шию і потопити його в морській глибині”. Дитячий письменник має тримати цей вислів перед собою, щоб не завдати шкоди дитині. Не спокушати її відьмацтвом, яке заворожує. Наприклад, чарівна паличка, якою махнув — і всі проблеми розв’язано. Дитині важливо вказувати на якусь іншу дорогу до успіху, перемоги. Коли я відвідала Італію, то була вражена естетизмом, який присутній у всьому. Відчувається, як людина намагається облагородити природу, краєвиди. У нас же також це було. І важко працюючи у полі, жнучи серпом жито-пшеницю, люди хотіли, щоб під хатою росли мальви, чорнобривці, барвінок, і на комині квіточки малювали. Це природна, ненав’язлива, винятково українська потреба естетики, краси. Хочеться, щоб вона лишалася і саме через такі твори доходила до дітей. — У народну педагогіку було вкладено глибокий зміст. — Ми маємо від неї відштовхуватися й далі розвивати. Нещодавно у Будинку письменників Анатолій Качан прововідродити, у школах передбачити відповідні фонди. — Які секрети Вашої творчої лабораторії? — Кожна моя книжка про те, що дуже люблю. Наприклад, “Таємниця козацької шаблі” — мандрівні пригоди. Ми все життя влітку з чоловіком, дочкою ходили в походи. Постійно траплялися якісь придибенції. Ці враження — основа “Таємниці…” Мої герої мандрують замками України: Дубно, форт Тараканівський тощо. Намагаються врятувати козацьку шаблю, що потрапила до рук людей, які хочуть використати її на власну користь. Наші замки — надзвичайно благодатна тема: там завжди якісь таємниці, підземні ходи, заховані скарби. Це те, що діти люблять, але за всім цим — справжня історія, місток до того, щоб дитина зацікавилася Україною, щоб відчувала гордість за нашу країну. Нині школярі часто вихваляються перед однолітками: той поїхав в Іспанію, той — у Єгипет, ще хтось відпочивав на Канарських островах чи в Анталії. Хочу, щоб діти знали, що й у нас є надзвичайно цікаві куточки, які мало кому відомі. Щоліта я обираю якийсь маршрут: наприклад, Шацькі озера на Волині, Придунайські озера, Вилково або ще щось. Це дивовижно. — Куди б наші читачі за Вами поїхали? — Коли писала книжку, мандрувала в Кам’янець-Подільський, у Хотин, в Олеський замок на Львівщині, де народився король. Там збереглися і королівські покої, і ліжко, в якому той спав. А поруч — прекрасний Підгорецький замок, правда, занедбаний. Необхідно, щоб діти відкривали пером, лину орлом, конем поверну… Зима прийшла, хліба нема, тож нам не хвала, весна прийшла…” — і знову надії оживають, незважаючи на важке становище. Для воїна це була звична річ: один раз я переміг, другий раз мене перемогли. Треба боротися далі. Моя героїня намагається врятувати шаблю, вже майже нема шансів, але головне — не втрачати надію. — Дуже швидко розійшовся наклад “Українського квітника”. Ні Ви, ні видавці навіть не сподівалися… — Я дуже люблю квіти. На дачі все засаджено квітами, у моєї мами було багато рослин. Вона їх поливала, не лінувалася відрами носити воду… Коли все цвіте — краса неймовірна! Я вивіряла себе: шукала описи квіток у Шевченка, в Лесі Українки… Неодноразово ходила в музей дивитися картини Катерини Білокур. Писала з любов’ю. Так само “Катрусині скарби” — оповідання про народне мистецтво. Дуже люблю вишивку. Чому я написала цю книжку? Для доньки, яка підростала й не хотіла вишивати. Як таке може бути? Моя баба вишивала, моя мама вишивала, я вишивала, а на мені це вміння обірветься? — Навчили? — Так. Віддала її в гурток художньої вишивки. Вела ці класи й тепер веде Тетяна Островська, прекрасна вишивальниця, яка виховала багатьох майстринь, що створюють шедеври. Її сорочки, рушники — це дивовижне мистецтво. Тоді я зрозуміла: дуже важливо пояснити дитині, що вишивка, витинанка, писанка — це цікаво. І написала ці розповіді. — Чим порадуєте читачів найближчим часом? — Щойно закінчила й віддала до друку повість “Ангел Золоте Волосся”. Про реалії сучасного життя. Моя героїня — дитина з бідної сім’ї, що в колі “крутих” однолітків почувається обділеною. Мені хотілося, щоб ця дівчинка повела за собою читачів до розуміння справжніх цінностей. Як їх відшукати? Чому Ангел Золоте Волосся? Про це дізнається той, хто прочитає книжку. — Що побажаєте нашим читачам? — Не відступатися від справжніх цінностей, хоч це й нелегко.
Спілкувалася Надія КИР’ЯН
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
