Арт-калейдоскоп “Великий або дволикий. Середини тут нема”. · с. 11сторінка оригіналу ↗
Сакральне і побутове Молоді, красиві, талановиті!
Слово Просвіти, №13 за 2012 рік
Так французькі глядачі висловлювалися про артистів після перегляду гастрольного спектаклю “Жізель” Одеського академічного театру опери та балету й додавали: “Оце і є справжня балетна трупа!” А ще вони у захваті так гучно тупотіли ногами, що ця звичка французів спочатку шокувала наших артистів.
Уляна ВОЛІКОВСЬКА Фото Олеся ДМИТРЕНКА
Калейдоскоп народної культури і життя складається з плетива релігії, побуту, прадавніх вірувань. А селянське мистецтво яскраво віддзеркалює процес перетікання духовного в звичаєве і навпаки, яке в народі майже непомітне. Та ще з радянського часу так повелося, що народне мистецтво — вторинне, “нікому не потрібне”, яке аж ніяк не можна порівнювати з академічними творами, і яке часто сприймається на рівні іронії. Та чи так це насправді? Новий проект “Sacrum/Profa- num” переконливо заперечує цю думку. Він уперше у вітчизняній виставковій практиці торкається теми взаємовпливів духовного і звичаєвого, сакрального і профанного (спрощено-примітивного), священного й повсякденного, якими наповнені твори народного мистецтва. Основу експозиції виставкового проекту становлять ікони й народні картини зі збірки Національного центру народної культури “Музей Івана Гончара”, започаткованої на межі 50—60-х років ХХ століття, твори з фондів Національного музею українського народного декоративного мистецтва і Національного музею народної архітектури та побуту України. — Ми назвали виставку латинськими термінами “Sac- rum/Profanum”, бо це дуже важливі й актуальні поняття європейської філософії, які стосуються сакрального й побутового в культурі та релігії. Не випадково ця виставка — шана збирачам творів народного мистецтва та місцю, в якому перебуваємо. Ми піднімаємо українську народну культуру, українське народне малярство на європейський рівень, — розповів куратор проекту Валерій Сахарук. Перед очима — справжнє розмаїття сюжетів, тем, образів. Виставлені ікони і портрети людей, сільські пейзажі переважно кінця ХІХ—початку ХХ століття. Твори Панаса Ярмоленка, Юрія Бірюкова, Івана Лисенка та інших. Оце сакральне й побутове поєднане у творах дивовижним чином. Так, у ликах із народних ікон (“Богородиця Печерська”, “Богородиця з немовлям”, “Богородиця Провідниця”, “Богородиця з дитям”) можна побачити звичайних людей — маму з дитиною, а в портретах простих селян, зокрема у картинах “Сільська родина”, “Мати і дочка” Панаса Ярмоленка, — святих. Цікаво й те, що ця експозиція вибудувана за правилами експонування професійних картин. Зазвичай ми звикли до картин в інтер’єрі. А на цій виставці можна уперше споглядати наївне народне малярство як абсолютно самодостатню річ, без жодних декорів. Картини високохудожні, але й сама удосконалена форма їхньої подачі виховує шанувальників мистецтва. Таке враження, наче перебуваєш у справжній галереї, де зустрілися дух старовини й сучасності. За словами директора НЦНК “Музей Івана Гончара” Петра Гончара, наступні виставки доводитимуть актуальність народного мистецтва та народної культури: “Це високе мистецтво, яке на межі “вчора—завтра”. У народному малярстві більше формальних ознак, ніж в академічному, і тільки професійні художники, вивчаючи народне мистецтво, почали знаходити свої форми. Я щороку знаходжу дедалі нові прояви цієї культури. У роботах — духовна чистота, висока культура, любов до життя, щирість подачі… Ми пройнялися і збагатилися тонкими аспектами цих творів”.
Сергій ГОРИЦВІТ, Одеса
Гастрольне турне тривало майже два місяці. За цей час українські танцюристи у тридцяти французьких містах дали сорок шість вистав “Жізель” Адольфа Адана. Разом із молодими одеськими солістами виступали четверо киян із Національного театру опери та балету ім. Т. Шевченка. Партію Мірти виконували Аліна Хилько і Тетяна Афанютіна, а партію Ганса одесит Дмитро Шарай. Підсумовуючи гастролі, головний балетмейстер театру заслужений артист РФ Юрій Васюченко зазначив, що зарубіжна публіка приймала колектив із великим захопленням. На одну з перших вистав було запрошено експертів із балету, аби вони оцінили майстерність наших танцюристів. І парижанам, і представникам лондонського Королівського оперного театру “Ковент Гарден” дуже сподобалася постановка та виконавська манера українського балету з Одеси. Загалом, наш балет дуже популярний у французів. Тож є сподівання, що наступного року українські танцюристи знову радуватимуть французів. На думку Юрія Васюченка, Одеський театр має оновити спектаклі, які обов’язково повинні бути в репертуарі. Це “Лебедине озеро”, “Спляча красуня”, “Баядерка”, “Корсар”, “Дон Кіхот”, а вже потім братися за нові постановки. Водночас слід подбати про високий творчий і технічний рівень артистів балету. Театр має намір залучити до постановки таких відомих балетмейстерів, як Май Мурдмаа з Естонії, Георгій Ковтун із Санкт-Петербурга, Раду Поклітару, який створив театр “Київ модерн-балет”. Зараз Одеський оперний веде перемовини про гастролі в Китаї, які мають відбутися у грудні—січні. Там покажуть “Лебедине озеро” і “Лускунчика”. А найближчими днями на рідній сцені пройде гала-концерт “Феєрія балету”, створена силами молодих солістів і хореографів театру. Це своєрідний “карт-бланш” для театральної молоді, де кожен має шанс уповні показати, на що здатний.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
