Читацьке віче · “На повний голос заговорімо тільки своєю рідною українською — нас почує і зрозуміє демократична Росія”. · с. 3сторінка оригіналу ↗
Закінчення статті «За останній оберіг», с. 1
За останній оберіг
Слово Просвіти, №13 за 2012 рік
Закінчення. Початок на стор. 1
…Ідемо на цвинтар до дорогих могил і звертаємося не рідним словом, а зрадницьким зозулиним. І молимося не українською, а мовою Росії. То чи почують нас душі предків? Чи не перевернуться в могилі? Чи зрозуміють нас наші діти й онуки? Що скажемо, коли запитають: “А що ви зробили, щоб зберегти державність нашої мови? Ви хіба не думали про нас?..” Як відповісти? Знову будете лукавити, шукати хитрого слова, та діти відчують вашу зніяковілість. Вони промовчать, але ви прочитаєте в їхніх очах свою ганьбу і гіркий докір. Як жити з цим? А вмирати? І залишати своїх нащадків, не захищених від кривавих воєн в Афганістані, у Середній Азії, на Північному Кавказі. Тоді проклянете день і час, коли спокусилися гаманцем, підло промовчавши, не виступивши за державність рідної мови, відсиджуючись у хаті скраю. Сьогодні з екранів телебачення російськомовна повінь затопила наше суспільство, а чужа нам влада чужій мові відкрила зелену вулицю. І це ще не все. Москва мобілізує всі засоби, щоб не випустити нашу країну зі своєї сфери: вона міцно тримає у своїх руках Українську Православну Церкву (УПЦ), не дозволяє у наших храмах проводити відправу українською мовою, а лише старослов’янською (чи російською). Як це сталося? Коли наша церква потрапила під владу Москви? Ось дещо з історії. За часів Петра І Україна стала власністю
Росії — УПЦ теж втратила свою окремішність: підкорялася Синоду Російської Православної Церкви, який був підвладним самодержцям Росії. 1917—1918 рр. Помісний собор РПЦ відновив титул патріарха, під скіпетром якого залишилась Українська Православна Церква. 1991 року Україна стала незалежною, то й Церква повинна бути незалежною від Росії, як у всьому світі: кожен народ проводить богослужіння мовою титульної нації. Та пролунало імперське, агресивне: “Яку автокефалію? Незалежність українській церкві?!” І заворушилось недемократичне на генному рівні, зашипіло тоталітарне: “Не пущать!..” У травні 1992 р. прибічники Кремля з митрополитом Никодимом (Руснаком) потайки, навіть не повідомивши митрополита УПЦ Київського патріархату, скликали проросійських служителів у Харкові на архієрейський собор, де обрали Предстоятеля Української Православної Церкви митрополита Володимира (Сабодана) під скіпетром Московського патріархату. Те обрання було прямим порушенням Статуту, бо митрополит Володимир не був українським архієреєм. Відтоді Христова церква в Україні роз’єднана на дві конфесії — Київський і Московський патріархати, що несе велику загрозу не тільки духовній незалежності українського народу, а й національній безпеці України. І щодня посилюється зазіхання на нашу самостійність із боку північного сусіда. Глава Православної Церкви Росії Кіріл Гундяєв розгорнув активну діяльність, пропагуючи свій проект “Руській мір”, суть якого зрозуміла з його слів: “Мнє Кієв нє
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
