Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
4 Суспільство · “Луганська міська рада руками своїх депутатів · міцно зберігає пострадянську ментальність · місцевих мешканців”. · с. 4сторінка оригіналу ↗

Про що розповідають топоніми Луганська

Слово Просвіти, №13 за 2013 рік

Ірина МАГРИЦЬКА, м. Луганськ Нині, на 22-му році української незалежності, радянської топоніміки в назвах центральних вулиць наших населених пунктів удвадцятеро більше, ніж власне “незалежницьких” найменувань (Грушевського, Січових Стрільців, Незалежності, Героїв Крут тощо). А в найсхіднішому обласному центрі останні взагалі майже відсутні. Знаки тоталітарної доби на мапі Луганська Як відомо, більшовицька влада вольовим рішенням масово перейменовувала не лише вулиці, а й населені пункти (так з’явилися ойконіми-радянізми Сталіно, Леніне, Троцьк, Ворошиловград, Дзержинське), водні об’єкти (річка Сталінка, водопій Енгельса); революційний дух торкнувся навіть антропонімів: Владлен, Сталіна, Кім, Октябрина. Комунізм офіційно відійшов у минуле, але знаки тоталітарної доби не полишають Луганськ. І досі тут є аж три вулиці Леніна, площа Леніна, 12 Ленінських провулків. Нікуди не зникли вулиці Карла Маркса, Ульянова, Крупської, Дзержинського, Калініна, Менжинського, Рози Люксембург, Пархоменка, Кірова, Свердлова, Якіра, Революційна, Павліка Морозова та багато інших. Один із мікрорайонів Луганська називається “селище Косіора”. Який виховний потенціал у цих назвах, які історичні особи за ними стоять? Перший секретар Лєнінградського обкому ВКП(б) Сєргєй Кіров колись сказав: “Карать, не только карать, а карать по-настоящему, чтобы на том свете был заметен прирост населения благодаря деятельности нашего ОГПУ”. В’ячеслав Менжинський був одним із організаторів сталінських репресій. Станіслав Косіор — безпосередній організатор політики фізичного й духовного геноциду українського народу, що виявився в ліквідації “українізації” і проведенні політики русифікації, здійсненні штучного Голодомору 1932—1933 років в Україні, розгортанні антиукраїнського терору, фабрикуванні численних політичних процесів і масовому винищенні національної інтелігенції… Поряд із трафаретними радянськими топонімами, луганські вулиці зберігають й оригінальні регіоналізми: тупик Паризької комуни, вулиці Старих більшовиків, Юних піонерів, Червоного Профінтерну, МО­ ПРу, Броненосця “Потьомкіна”, 1-й проїзд вулиці 21-го МЮДу, садиба 1-го тресту їдалень тощо. Всеукраїнське Товариство “Просвіта” ім. Т. Шевченка у столиці у Музеї гетьманства провело захід з ушанування пам’яті І. Мазепи. Перейменувати станцію київського метро “Арсенальна” на честь Івана Мазепи вимагають від Київради представники українських патріотичних сил. Про це йдеться у зверненні, ухваленому представниками Київських міських організацій УНП, КУН, “Нашої України”, УНА-УНСО, УП, ВУТ “Просвіта”, СОУ, ОУН. Учасники зборів вимагають скасувати рішення Київради про перейменування вул. І. Мазепи на вул. Лаврську і повернути всій вулиці попередню назву та присвоїти Арсенальній площі ім’я гетьмана. Під зверненням розпочали збір підписів. Захід із відзначення дня народження І. Мазепи відбув­ Народи, які обирають шлях самостійного Важлива складова культурного простору — Є в Луганську й зовсім екзочевського, Уборевича, а також вулицю ОСО, і висловлювала сподівання, що очищення від ідейної спадщини більшовицького тоталітаризтичний, як для демократичної країни, топонім — вулиця ОСО. Спілкуючись недавно з однією жінкою, я дізналася, що вона мешкає саме на цій вулиці, і поцікавилася, чи знає вона, що означає ця назва. Та відповіла: “А що? Гарна була людина — ОСО!”. Насправді ж в СССР у період 1922—1953 рр. при НКВС, ОГПУ та МДБ існував позасудовий орган, який називався “Особоє совєщаніє” (ОСО); за відсутності підозрюваних у скоєнні злочинів та їхніх адвокатів він виносив вироки про тюремне ув’язнення, заслання або смертну кару тисячам невинних людей. А що ж громадськість? Переважна більшість місцевого населення спокійно ставиться до таких найменувань і не переймається ними. А от представники проукраїнської громадськості неодноразово зверталися до депутатів міськради з вимогою прибрати з мапи міста історично віджилі й просто ганебні для незалежної держави назви. Так, ще на початку 90-х років великий український патріот, ініціатор багатьох державницьких справ, лікар Юрій Єненко як депутат Луганської міськради наполягав на перейменуванні вулиці ОСО. Були й пропозиції увічнити в назвах луганських вулиць імена видатних українців, зокрема Бориса Грінченка — укладача славетного 4-томного тлумачного “Словаря української мови” (1907— 1909 рр.), який жив і працював на Луганщині шість років. Один із останніх листів такого змісту містив вимогу щодо реалізації президентського указу № 250/2007 про ліквідацію символіки тоталітарного режиму. Громадськість пропонувала внести на розгляд сесії Луганської міськради питання, пов’язане з перейменуванням топонімічних об’єктів, названих іменами катів українського народу — Якіра, Косіора, Тухаму як організатора одного з наймасовіших у світі народовбивств сприятиме моральному оздоровленню нашого суспільства, вихованню молоді на засадах справжньої демократії і гуманізму. Місцеві депутати відреагували… по-своєму Луганські депутати, — а це переважно регіонали й комуністи — навіть не думали ліквідувати тоталітарні найменування в Луганську (в цьому блакитні та червоні одностайні). Звітувати перед місцевою громадськістю за свою бездіяльність у цій сфері народні обранці й не збиралися. А ось на офіційний запит провідного радника ВГО “Альянс “Майдан” Олександра Северина про вжиті заходи щодо виконання названого указу президента, а також указу № 75/2010 “Про вшанування учасників боротьби за незалежність України у XX столітті” міськрада таки відповіла: мовляв, в інфраструктурі Луганська взагалі немає об’єктів, названих на честь організаторів Голодомору та політичних репресій, і сама інформація про перелік осіб, причетних до цього, в міськраді відсутня. Автор відповіді, заступник міського голови Олександр Ткаченко зауважив, що причетність осіб до політичних репресій має встановлюватися судом, а на перейменування в міському бюджеті немає коштів (але при цьому він замовчав той факт, що на розвиток російської мови з того-таки бюджету щороку виділяють мільйонні суми). Щодо належного вшанування учасників боротьби за незалежність України — луганців (нібито немає загальноукраїнських борців за цю справу, а також уже спочилих місцевих патріотів — таких, як Борис Грінченко, Микола Руденко, Іван та Надія Світличні, Юрій Єненко), Ткаченко прикинувся дурником, удавши, що ідеться тут винятково про живих людей, і роз’яснив О. Северину, що вони й сьогодні активні політичні та громадські діячі й активно залучаються до співпраці з органами місцевого самоврядування (не знаю, кого саме вони запрошують до такої співпраці, а мене як голову місцевого осередку Асоціації дослідників голодоморів в Україні вони ніколи не запрошували). Пригадую, як на один зі своїх листів до міського голови я отримала відповідь. У ній ішлося про те, що недоцільно перейменовувати одну з вулиць на ім’я Бориса Грінченка, а от коли збудують якусь нову вулицю, то її вже зможуть назвати на його честь. Тоді подумалося: значить, ніколи цього не буде, адже будівництва в Луганську за всі роки незалежності практично немає. Аж ось недавно пошукова система в Інтернеті видала інформацію про те, що в Луганську (о диво!) вже є вулиця імені Грінченка. А віднедавна тут є й такі приємні для “незалежницького” вуха топоніми, як вулиці імені Стуса, Богуна, Грушевського, Відродження. Але чи варто радіти з цього приводу? Мабуть, краще плакати, бо ці вулиці розташовані на віддалених околицях міста, і складаються лише з двох-трьох приватних будинків… твори виконав ансамбль “Преображення” столичної Національної музичної академії. Урочистості в Чернігові провели обласні організації “Просвіти” і УНП. На стародавньому княжому Дитинці відкрили пам’ятну бронзову табличку з написом “Іван Мазепа” біля підніжжя пам’ятника гетьману, встановленого кілька років тому з ініціативи просвітян, УНП і дирекції Національного заповідника “Чернігів стародавній”. Голова обласної “Просвіти” Василь Чепурний запропонував відновити на Колегіумі закладну дошку з іменем та гербом Івана Мазепи, оригінал якої зберігається в заповіднику. Цікавою була і пропозиція почати встановлення пам’ятних Іще одна “новація” луганських самоврядників А 2002 року луганські депутати зробили справжню топонімічну революцію! Усупереч нормам українського правопису, яких бездоганно дотримувалися навіть радянські чиновники, вони ухвалили рішення, яким запровадили написання назв вулиць, транслітерованих із російської мови. У результаті замість орфографічно правильних назв виникли власне “регіональні” абсурдні найменування-покручі: вул. 300-лєтія Воссоєдінєнія, Совєтская, Лєсі Украінкі, Т. Г. Шевчєнко, 30-лєтія Побєди, 18-го Партс’єзда, Карпєнко- Карого, Брєстской крєпості, Красная площадь, Украінская, Остапа Вішні, Звьоздная, Братьєв Сєродєдєнко, 1-й Пятілєткі тощо. Таких назв годі ще десь пошукати! Цікаво, з якими філологами радилися депутати, коли змінювали топоніми Луганська таким чином? І це їхнє рішення виконується бездоганно й послідовно — в паспортних столах, на підприємствах і в організаціях, у рекламних оголошеннях. І гроші на це віднайшлися! Отже, на прикладі топонімічної сфери міста Луганська ми бачимо, що Луганська міська рада руками своїх депутатів не лише міцно зберігає пострадянську ментальність місцевих мешканців, а й формує проросійську регіональну ідентичність як основу майбутнього сепаратизму. І робить вона це всупереч деклараціям столичної влади про європейський вектор розвитку України. Але тоді чи такі вже й щирі ті декларації офіційного Києва? знаків про видатного благодійника на всіх історичних спорудах в Україні, збудованих на кошти й за сприяння гетьмана Івана Мазепи, а їх десятки. Учений секретар заповідника “Чернігів стародавній” Сергій Черняков нагадав, що лише в Чернігові завдяки підтримці Мазепи завершено спорудження величного Свято-Троїцького собору, барокової споруди Колегіуму, а в Борисоглібському соборі створено вишукану срібну іконостасну царську браму. Просвітянин Сергій Соломаха звернув увагу, що Іван Мазепа і Тарас Шевченко народилися в березні, тож, відзначаючи наступного року 200-літній ювілей Шевченка, українці повинні вшанувати і 375-річчя з дня народження Івана Мазепи. Вл. інф. розвитку, найперше дбають про те, щоб культурний простір їхніх молодих держав не був обтяжений знаками колоніальної або імперської доби. Безліч прикладів цього можна знайти в європейських країнах, що в минулому мали “комуністичну” орієнтацію. топоніміка, зокрема назви вулиць, кварталів, площ, провулків тощо. Вони не лише своєрідні пам’ятники історії та культури народу, що тут мешкає, а й самі формують його ідентичність, виховують молоді покоління.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин