5 Суспільство · “Чи цікавляться наші чиновники думкою людей, коли збираються перейменовувати село, в якому ті живуть?” · с. 5сторінка оригіналу ↗
«Так склалося історично» Роздуми навколо топонімічної ситуації у Північній Таврії і не лише там
Слово Просвіти, №13 за 2013 рік
Костянтин СУШКО, лауреат премії імені Івана Франка, м. Запоріжжя
Так, згідно з абсолютною логікою, в історії не можна чіпати геть нічого, а згідно з комуністичною — лише те, що стосується їхньої облудної ідеології, власне, самих основ тієї ідеології. Токувалитокували, що не можна чіпати, і під шумок усюди лишилися радянські назви, та головне — пам’ятникиістукани тому, хто вважався “живєє всєх живих”. І, думаєте, сутність того людиноненависника від марксизму, перевтілившись у цемент, гіпс, камінь, граніт, чавун, сталь і бронзу, не впливає на нас сьогодні? Ще й як упливає! Тож і наші українські справи такі кепські. І навряд чи щось вдасться нам, поки не приберемо геть із очей оті набридливі парсуни. Не з історії приберемо, у жодному разі (виділено мною. — Авт.), а зі своїх очей.
Сучасні більшовики-ленінці ратують “не чіпати минулого”, а що ж коїли їхні попередники вже впродовж перших місяців після жовтневого перевороту? Поскидали пам’ятники царям і вельможам, бо знали і знають, що таке наочна агітація, і як вона впливає на свідомість, а ще більше на підсвідомість обивателя. Як гриби після дощу, з’явилися міста Троцьк, Зінов’євськ, Будьонівськ, Свердловськ, Кіров, Кіровоград, Кіровокан, Кіровабад, Калінін, Сталінград, Сталіно, Сталінабад, Ленінград, Ленінабад, Ленінакан, Фрунзе, Цюрупинськ, Куйбишев, Ворошиловград, Дніпродзержинськ, Дніпропетровськ… Ото так швидко більшовики зводили нові міста? Аж ніяк! Міста лишалися ті, що були, просто імена їм ліпили нові. Ідеологічно витримані. Ні в кого не питаючи на те згоди і зовсім не цікавлячись і не переймаючись, а як же воно “сложилось исторически”. БО ЗНА ЛИ, ЩО РОБЛЯТЬ. Знали! А зараз кажуть, що для перейменування бракує грошей… Тоді ж знаходили миттєво. Як, наприклад, у не вельми ситому травні 1945-го…
Ніхто не звернув увагу на те,
що сьогодні у Північній Таврії яких тільки назв немає, найбільше, звісно, тюркського походження. А от німецької — жодної. Як це — люди жили тут упродовж півтора століття, а слідів не залишили? Ні, сліди є, і вельми виразні, і їх чимало, а ось географічної назви немає. А може, у німців не було своїх назв? Може, вони як люди чемні, набожні, організовані й педантичні, не стали нав’язувати своє на не своїй землі? Знову-таки — ні. Були і в німців свої найменування своїх же компактних колоній. Зокрема Шьонвізе, Карсруе, Карлсбад,
Світлана ОРЕЛ, м. Кіровоград
Шевченківські березневі дні резонували в Україні парадоксальною і дикою забороною школярці сільським головою на Черкащині читати вірш “Розрита могила” під час мітингу в день пам’яті поета. У Кіровограді теж сталася подібна подія. Напередодні дня народження Шевченка міська організація ВО “Свобода” розмістила сіті-лайти із цитатами Кобзаря. Була серед них і славнозвісна із “Заповіту”: “Поховайте та вставайте, кайдани порвіте і вражою злою кров’ю волю окропіте”. Через тиждень у газеті обласної ради та облдержадміністрації “Народне слово”, яку редагує голова місцевого “Русского блока” Валентина
Дедалі гучніше лунають голоси, щоб не чіпати минулого, бо, мовляв, “так сложилось исторически”, і певний сенс у цих словах є. Ія нікого і нічого не закликаю чіпати, а просто хочу звернути увагу на те, що в історії слід правильно розставляти наголоси. Не більше! Відтак невипадково закінчую одне з попередніх речень російською мовою та ще й у лапках. То улюблена фраза сучасних хитромудрих лівих і їхніх численних мутантів, які за цим абсолютно справедливим висловом приховують власну підступність.
Ніколайфельд, Розенталь, Гохфельд, Розенгоф, — то все німецька спадщина. Проте немає спадкоємців, і спадщина зникла. Усіх німців депортували із Запоріжжя та Херсонщини до Казахстану влітку 1941 року, а 21 травня 1945-го Верховна Рада УРСР видала Указ про скасування і заборону на території республіки всіх назв німецького походження. Як кажуть брати-росіяни, “с глаз долой — из сердца вон”. І вичистили все одним махом. Бо — так склалося історично.
Відлуння того переселення відчуваємо сьогодні насамперед у назвах таврійських сіл, селищ, містечок і міст. Зокрема це численні Новоолександрівки, Новомиколаївки, Нововасилівки, Новопетрівки, Новоолексіївки, які є і в Запорізькій, і в Херсонській областях, а також Тамбовка, Астраханка, Коларівка, Преслав. Те, що прибульці з півночі не вельми напружували фантазію, даючи імена місцям свого нового мешкання, свідчать назви сіл на Запоріжжі: Мирне, Маячка, Ясна Поляна, Іванівка, Федорівка, Виноградне, та їхні відповідники на Херсонщині: Мирне, Стара Маячка, Нова Маячка, Ясна Поляна, Іванівка, Федорівка, Виноградне. Майже дзеркальне відтворення! Чому так? Либонь, через те, що певна екстремальність умов, у яких опинилися переселенці, не сприяли розвиткові естетичної уяви. Тож мов із конвейєра сходили і розбігалися степом стандартні не лише за назвою, а й за суттю! Андріївки, Борисівки, Давидівки, Дем’янівки, Захарівки, Василівки, Дмитрівки, Іванівки, Матвіївки, Миколаївки, Миронівки, Павлівки, Степанівки, Свиридонівки, Трохимівки. Цю одноманітність намагалися розбавити назви клерикально-церковного походження: Троїцьке, Новотроїцьке, Спаське, Новоспаське, Архангельська Слобода, Пробудження, Покровське, Преображенське. Радянська доба щедро поповнила топонімічний ряд назвами на кшталт Совєтського, Трудовика, Жовтневого, Ударника, Комсомольського, Куйбишевого, Щорсівки, Луначарського, Чкалового, Першотравневого та Первомаївки. Якщо назвам штибу Жовтневе і Першотравневе ще можна знайти пояснення, то не збагнути, який стосунок мають такі, безумовно, визначні особистості, як Микола Щорс, Анатолій Луначарський і Валерій Чкалов до Північної Таврії. Жоден із них навіть не був у цих краях і нічим із ними не пов’язаний.
Багато про що здатні повідати назви населених пунктів. Скажімо, Степне і Лісне. Звідки взялися? Акурат вигулькнули одразу після проголошення Незалежності. Квапилися перекласти державною мовою, у дусі поточного моменту, от і виплодили: ні Богові свічка, ні чортові кочерга. Хіба не було кому підказати, що ті назви — жахливий мовний покруч? Ні в російській, ні в українській мові таких немає, бо, згідно з першою, назви мають читатися і звучати відповідно як Степное і Лесное, а українською — Степове і Лісове. Тільки так, і жодних відхилень допускати не можна!
Не має значення? Не скажіть.
У назві, як і в імені, закодована доля предмета, населеного пункту
Фото з сайта ilovukraine.com.ua
чи живого створіння. Невипадково існує повір’я: як кораблик назвуть, так він і попливе. Пригадуєте трагічну долю “Титаніка”? Не інакше, як до цього призвела нескромна, явно претензійна назва унікального судна. У ній виклик здоровому глузду, відтак — Богові й Долі. І відрадно, що на тлі вищенаведених назв на просторах Таврії все ж є Калинівка, Зелена, Лисиче, Кожух’яки, Пчілки, Вербове, Ярошик, Муравейник(!), Кримка, Зелений Гай, Промінь, Копані, Коза, Зелений Яр, Діброва. Що не кажіть, а особисто мені краще почувалося б у селі на ймення Діброва, або ж Басань, аніж у Партизанах, не кажучи вже про Луначарське чи Ленінське.
Та приємно, що у Таврії знайшлося місце для назв, які перегукуються з НАШИМИ, споконвічними, давньоруськими, протоукраїнськими назвами, якими і досі рясніють простори Полтавщини, Черкащини, Житомирщини, Київщини. Послухайте: Гуйва, Стеблів, Буки, Чуднів, Ростівка, Сквира, Бобрик, Овсюки, Любар, Опішня, Сміла, Вергуни, Ліплява, Росава, Рокита, Гути. Сподобалося? Ще б пак! За цими назвами — віки, у них відлуння слов’янського, українського і характеру, і буття: Говтва, Корець, Кишенці, Шпилі, Мирча, Русанів, Русалівка…
А на просторах між Дніпром і Бердою найстарішими є назви, які залишили татари: Бабина, Рогачик, Ушкалка, Сірогози, Торгаї, Токмак, Ташлик, Каланчак, Атманай, Корсак, Утлюк, Домузли, Янчекрак, Карачекрак, Берда, Джарилгач… Старіших немає. І не бу
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
