Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Суспільство · “То був експеримент винародовлення, наслідки якого пожинаємо досі в Україні”. · с. 4сторінка оригіналу ↗

Воля народу: провідний принцип-закон!

Слово Просвіти, №13 за 2014 рік

Військова агресія Росії змушує невідкладно написати й ухвалити нову досконалішу Конституцію України, кардинально змінити нинішній антинародний режим і запровадити систему управління державою на основі стратегії розвитку українського суспільства. Ця та інші думки в інтерв’ю відомого сходознавця (іраніста, тюрколога) Олександра ШОКАЛА. — Олександре Андрійовичу, ВР України днями ухвалила постанову щодо гарантій збереження та розвитку етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності кримськотатарського народу, його захисту та реалізації невід’ємного права на самовизначення у складі суверенної і незалежної Української держави. По суті, визнано статус кримських татар як корінного народу України тоді, коли він опинився на окупованій росіянами території. — Так, тільки тепер, після анексії Криму Росією, ВРУ ухвалила постанову про визнання кримських татар корінним народом Криму й України. Хоч проект відповідного закону підготували ще 2003 року. А взагалі з визначенням корінних народів в Україні — української титульної нації й корінного народу Криму запізнилися на 23 роки. Тоді, коли ухвалювали Декларацію про державний суверенітет України, треба було чітко означити, що в Україні корінний народ — українці, у Криму — кримські татари, а представники інших народів — національні меншини. Найперше, не було б ніяких підстав для спекуляцій на темі “поліетнічності” України й не виникало б питання про другу державну мову — російську тощо. Нинішнім конфліктам в українському суспільстві знаходимо певну підставу і в чинній Конституції, де записано, що “український народ — це громадяни України всіх національностей”. Ця норма списана з конституції Радянського Союзу. Зрозуміло, там провадився процес нівелювання, так званої інтернаціоналізації, всіх народів, які населяли СРСР. Сам термін “радянський народ” сьогодні викликає подив, бо тим псевдо-етнонімом прикривали деструктивний процес поглинання більшовицькою імперією цілих національних світів і перетворення народів на біомасу. Власне, то був експеримент винародовлення, наслідки якого пожинаємо досі в Україні. У заголовній тезі чинної Конституції України отим абсурдним визначенням українського народу запрограмована знеособленість не тільки титульної української нації, а й представників усіх інших національностей. Так з Основного закону вилучено природну правову підставу української національної ідентичності й підмінено її оманливою громадянською ідентичністю в чужій народові паразитарній “державі в державі”, де люди — пожиточна маса. А українці — домінантний титульний етнос в Україні, вони становлять 78 % українського суспільства. А згідно з міжнародною правовою нормою, коли корінний народ становить понад 60 % суспільства, його визнають моноетнічним. Отже, в новій Конституції необхідно визначити статус українців як корінного титульного народу Української держави і на цій основі чітко виписати всі інші норми. Національна ідентичність української корінної людності — “збірної особи народу” (П. Куліш), “суцільного культурного організму нації” (І. Франко) — має стати основою громадянської ідентичності українського суспільства та реальної політичної самостійності України. — Часом люди з непевністю допитуються: за що депортували кримських татар у травні 1944 року з їхньої історичної батьківщини, з Криму? — Офіційно в постанові Комітету оборони СРСР від 11 травня 1944 року кримських татар звинуватили в “зраді Батьківщини”, у співпраці з німецьким окупаційним режимом. Звичайно, були серед татар, як і серед інших народів, окремі особи, які співпрацювали з німецьким окупаційним режимом. Але цілий народ не може бути зрадником самого себе, бо кожен корінний народ живе своєю волею на власній рідній землі. Отож масову депортацію кримських татар треба визначати як геноцид — винищення за національним мотивом. Таку масову геноцидну депортацію більшовицький режим запланував був учинити й українцям. Згідно з наказом Народного комісаріату внутрішніх справ і Народного комісаріату оборони від 22 червня 1944 року, підписаним Берією і Жуковим, вирішили “Выслать в отдаленные края Союза ССР всех украинцев, проживавших под властью немецких оккупантов. …выселение начать после того, как будет собран урожай и сдан государству…”. Чому не виселили? Нібито на всіх українців не вистачило ешелонів. Вистачило тільки на частину галичан, на кримських татар і малочисельних народів Північного Кавказу. Більшовики вчиняли депортації й геноциди над народами, які не ставали їхніми рабами. А прислужники різних режимів були, єв усіх народів, на відміну від вільних людей, які намагаються зберегти самостійність за будь-- якої влади. Ось і зараз можна побачити, хто в Криму прислуговує російському окупаційному режимові… Відомо, що виселивши з Криму корінний народ, більшовицький режим активно заселяв його російськими військовими відставниками, які вже в українських реаліях відіграли свою вирішальну сепаратистську роль як “п’ята колона”. Зрештою, таку “п’яту колону” сформували в східних і південних областях України ще після винищення там корінної української людності голодомором 1932—33 років. Повернення татар було формальне, бо фактично людям не повернули землі, по суті вони змушені були ставати самоселами. Думаю, що аналогічно діятиме Росія й тепер — постане питання зачистки, відбирання землі у кримських татар, як уже відбирають квартири в родин українських військовослужбовців і громадських активістів. Відбуватиметься зачистка тих, хто не визнаватиме режиму нинішньої кримінальної адміністрації Криму, а їхнє місце займуть нові переселенці з Росії. А щодо нинішнього рішення ВРУ, то це скачок навздогін. Хоч тепер кримські татари отримали правову підставу для відновлення своєї державності. — Захоплення Росією Криму — це випробування і самостійницьких прагнень кримських татар, і самостійної політики цілої України… — На Кримові проявилась і агресивна, шовіністична суть колонізаторського режиму Росії, й неспроможність “нової” влади в Україні захистити українське суспільство від агресії й зберегти цілісність країни. Традиційно васальна влада в Україні продавала й продає її природні й людські ресурси за власні вигоди. Вже очевидно, що нинішня влада просто здає Україну Росії частинами. Суттю клептократичної влади є гроші. А гра в політику — це на публіку. Але одурманена політичними ігрищами публіка сліпо вірить своїм клептократам. Виявилося також, що і в Росії, і в Україні при владі немає політиків — самі клептомани, а отже, нема стратегії розвитку обох країн. Росія вже 360 років експлуатує Україну як свою колонію, а українські васали й досі вдають із себе незалежних правителів. Хоч насправді вони — колоніальна адміністрація. Спільне в обох правлячих еліт — вони думають тільки про власне збагачення. А кремлівські колонізатори думають ще й спецопераціями: як зберегти загарбане, повернути втрачене й загарбати нові землі. Російська імперська свідомість оперує тільки просторовим виміром, у ній відсутній чинник культурного саморозвитку. Звідси цинізм російської імперської пропаганди, розрахованої на ідіотів. І саме ідіотизм імперської маси роздуває популізм свого вождя — нахабного, цинічного, агресивного монстра. А той тріумфом своєї агресії відволікає імперську масу від проблем власного животіння. Аби мати привід для інтервенції, окупації, російський колоніальний режим постійно шукає зовнішнього ворога, влаштовує провокації, диверсії, терор через свою “п’яту колону” й криміналітет. Сила російського колоніального режиму — в його агресивності. Слабкість України — у відсутності самостійної політики… — Навіть у ЗМІ вже достатньо інформації щодо кримінального досьє у нинішніх самопроголошених начальників Криму… — Взагалі треба сказати щодо ролі криміналітету в Україні, який особливо проявився у формі Антимайдану й нині заявляє про себе на Півдні й Сході. Власне, скажу їхньою термінологією: в Криму, як і загалом в Україні, три останні роки насаджували режим “сучої зони”, коли тюремна адміністрація віддала кримінальникам усю повноту влади. У результаті “суки” нещадно грабували людей, країну, нехтуючи державними законами й навіть кримінальними поняттями — чинили свавілля (“беспредел”). Процес остаточної зачистки України не завершився, оскільки заключною фазою мало бути перетворення всієї країни в офшорну зону. Цілком зрозуміло, що для орудування в ній потрібні були вже “цивілізовані” — навчені й спритні олігархи, наступники попередніх кримінальників. Цей перехід мав відбутися через чергові президентські вибори. Але стихійні події в Україні порушили кремлівський сценарій. Оскільки в кремлівських адміністраторів немає стратегії, вони як службисти оперують різними варіантами спецоперацій. Коли зірвалася спецоперація в масштабах цілої України, вони взялися за Крим, застосувавши нову тактику “мирної” окупації. Ганебну здачу Криму з людьми, з військовою потугою, з народним господарством можна розцінювати як наслідок таємних торгів нової адміністрації України з метрополією. Тепер у Криму всі ознаки кримінально-офшорної зони, яку запровадив московський окупаційний режим під прикриттям російської частини населення. — Час сьогодні чітко означив потребу невідкладних перемін — це нова Конституція, це кардинальна заміна нинішнього антинародного режиму на систему стратегічного управління, нові механізми гарантування безпеки від агресії військової, інформаційної, економічної… — Політика самостійної держави засновується на системі культури корінного народу. Саме культура як система саморозвитку має визначати принципи політики. А в нас досі діє поняття: “Грабуй, переділяй і споживай!”. В Україні, на жаль, немає жодного політика, жодної політичної партії, які мали б стратегію розвитку України й засновану на ній систему управління державою. Ці 23 роки з проголошення суверенності України наше суспільство існувало в омані, що маємо незалежну державу. Зараз приходить усвідомлення, що Росія інакше йне розглядала Україну, а тільки як свою колонію, яку перетворювала в офшорну зону. Саме для цього остаточно зруйновано обороноздатність країни! Аж коли почалася російська агресія, ми гарячково взялися за залишки армії, кинулися до військової доктрини, якої в нас немає. Тепер олігархи купують пальне, акумулятори для техніки армійських підрозділів, а люди постачають солдатам харчі… Зрештою, нинішні владарі в Україні — це переважно представники фінансових груп. У нас нема політичної опозиції до влади, а є конкуренти в боротьбі за “корито” — за державний бюджет. І ворогуючі партійні клани не зважають на потреби суспільства. На зміну криміналітету попереднього партійного клану прийшли кримінальні прислужники нинішнього партійного кагалу, які далі контролюють бізнес і тероризують суспільство. А в людей немає життя, бо немає ясного бачення його перспективи. 23 роки проговорили про якусь абстрактну національну ідею й лише тепер починаємо отямлюватись. Та за той час еліта згубила совість, розікрала й запродала країну, а народ втратив соціальний імунітет: моральний орієнтир і почуття справедливості, волю до життя й відвагу, гідність і честь, обов’язок і відповідальність. Як і застерігав Т. Шевченко: “Присплять, лукаві, і в огні її, окраденую, збудять…”. Прокинулись — і не розуміємо, як нам жити далі, до чого прикласти свої сили? Точкою прикладення суспільної сили має стати ідея. Національна ідея — це життєва програма народу. Народ має збірну душу і повинен знати, що йому потрібно робити для щасливого життя на своїй землі. Перший пункт нашої національної ідеї — звільнення від колоніального гніту Росії. Далі постає питання: “Як нам уладувати життя?”. Оце основний пункт — стратегія розвитку. Тільки на основі стратегії може бути поступ! Передусім необхідно звільнитися від масового колоніального психозу, що є наслідком гіпнотичної дії російської імперської пропаганди. Потрібно розвивати самостійну політичну свідомість, засновану на традиційних світоглядних цінностях. Народові належить вийти на шлях самостійного життя — повноцінного самоврядування. Переорієнтація з доктрини центральної влади на місцеве самоврядування убезпечить Україну від федералізації, яку намагається насадити Росія через свою “п’яту колону”. До слова, система місцевого самоврядування успішно діяла на українських землях до 1914 року. В кожному селі, містечку був свій сход, були повітові сходи, по суті діяло наше давнє вічове право. До того ж, колосальну роботу виконували земства як органи місцевого самоврядування. Тому в Російській імперії була мінімальна кількість управлінців, чиновників. Зрештою, в Грузії тепер майже на 90 % скоротили чиновницький апарат, набрали нових людей, може, й без належного досві-

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин