“Не є гріхом в собі раба убити”. 9 Поетичний автограф · с. 9сторінка оригіналу ↗
Любов ПРОЦЬ. Любов ПРОЦЬ.
Слово Просвіти, №13 за 2014 рік
Разом! Так голосно грюкнуло горе дверима — Аж виляск по світу і серцю пішов! І знову мара зі скляними очима Римує на снігові “кров” із “любов”.
Учора іще ця підтоптана рима Жила у строфі про кохання палке… — Гадали, вона — купина неспалима? — Регочуть-освистують кулі, кийки…
Я бачу, як падають… В розпачі терпну: Вірменське хлоп’я, молодий білорус… Спасителя руку — тремку, милосердну — Безтямна душа притуляє до уст.
Та несть їм числа! Йдуть завзяті і дужі, Що разом, укупі — великими є! …Пильнуйся, мій друже, бо страх і байдужість По-снайперськи цілять у серце твоє.
Не даймося! Більше терпіти несила. Лице Перемоги засяє от-от! Єдина Вкраїна! І “разом ми — сила!”, Бо разом — один, нездоланний Народ!
* * * Шикуються дні, і шикуються роти На серця плацдармі, де відблиски гроз. … До лави тієї, що стала навпроти, Присунув-примкнув недотепа мороз.
І вмить зайнялося! Йде лава на лаву, Як сходились в герці кривавім давно. Душа споглядає ту січу криваву, Немов найстрашніше у світі кіно.
Якби ж то кіно… Ох, якби ж то, якби ж то… Душа б невагоміша стала в стократ! …На шиї епохи — криваве намисто. І знову — о Боже! — на брата йде брат.
Клич
В собі раба убий! — нам каже нині час. Леонід Горлач Не є гріхом в собі раба убити, Того раба, що кат із нас зробив. Не є гріхом руйнацію спинити, І до нових піднятись рубежів.
Не грішним є вторинності зректися, Протести кинуть до осель вельмож. Щоб голос твій у снах не забарився, Ти цю бездушність словом розтривож.
Не бійсь казати все, що наболіло, Бо завтра мир закреслить чорнота. Твоє ім’я сьогодні воскресило Борців загиблих крізь усі літа.
Коли сурма свідомості ударить, Де запеклася кров твоїх братів, Щоб мирне небо не закрили хмари — Неси свій клич у далеч всіх світів.
І знай! — назад не можна відступати, Зворотний шлях до гибелі веде. Бо ти — народ, що тьмаві не здолати, З твоїх вершин одвічність не впаде.
Не є гріхом донести свій супротив, Щоб наших слів дзвеніли палаші. Не втрать в собі жаданий волі дотик, І рабства тінь нащадкам не лиши! 4 січня 2014 р.
Криваве Водохреще Ну от і все… Війна розпочалася. Куди там розуміння й компроміс. Водохрещем кривавим розлилася Борня пекуча без усіх завіс.
Ну от і все… Ми всі на полі бою. Такий сценарій пише час самий. Щоб Україна не була рабою, Вже ллється кров у точці вогняній.
Але ніхто крапок не хоче ставить, Ніхто незборним не закриє рот. Від боку влади — безлад та безправ’я, Які ведуть народ на ешафот.
Прости нас, Боже! То який є вихід? Уже не жартом увірвавсь терпець, Щоб не стояло це щоденне лихо — Не пошкодуймо скривджених сердець.
Війна іде! Задумайтесь, панове!
На Майдан! Їду! Сумніве, ти не до речі — Звідусюди збігається рать! …В черзі довгій тихенько стоять До мойого наплічника речі.
…Сонце літнє затиснув у жменьку Дрімотливий старесенький плед, Що життя у нім жевріє ледь — Витікає у дірку маленьку…
Як по правді, таки небагато Тих речей, бо ж я знаю межу. — Від застуди тебе вбережу! — Чубом стріпнув часник заповзято.
* * *
* * *
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
