Без мови немає нації! · с. 1сторінка оригіналу ↗
Острів Крим
Слово Просвіти, №13 за 2014 рік
ків, без перебільшення. Я витримав. Не тому що був такий сильний чи запеклий “бандерівець”, а тому що поряд були люди — росіяни, євреї, — кримських татар тоді ще не було, вони почали з’являтися після 1985 року, — які з розумінням ставилися до моєї ситуації і чисто по-людськи підтримували. Я й досі з вдячністю згадую свого завуча, вчительку російської мови і літератури, Софію Наумівну Козуліну. Це була мудра жінка і чудовий педагог. Напевне, дякуючи їй, я трохи навчився вчительського ремесла і почав розуміти кримських росіян. Коли, волею випадку, потрапив на роботу в Сімферопольський державний університет імені М. Фрунзе асистентом кафедри української літератури, то зновутаки вдячний завкафедри Катерині Сидорівні Покотило і декану філологічного факультету Євгену Семеновичу Регушевському. Ці двоє людей зробили усе, аби я чувся “своїм серед чужих”. А спілкування з різними людьми в університеті ще раз переконало мене, що викладачі в своїй більшості є толєрантними і десь із чисто людським співчуттям ставилися до україністів, які завжди були в Криму маргіналами. Період Незалежности, а я і 19 серпня, і 24 серпня, і 1 грудня 1991 року був у Криму, оскільки вже одружився на кримській дівчині, був найтяжчим для життя. Українська влада нічого не зробила для того, аби в Криму люди відчули свою потрібність новій владі. А віддали Крим на відкупне кримським бандитам. Так було і цього не заховаєш. Тому проросійські настрої Криму — не тільки історична традиція, вони зумовлені й кримінальною безвідповідальністю української влади. Але в цій ситуації, з її псевдореферендумом і передбачуваним результатом, ще раз подивували люди. Так склалося, що в Саках, де ми з дружиною жили, де поховані моєї дружини дідусь, батько, рідні дядько і тітка, залишалася одна сім’я, з якою нас зв’язували спільні спогади про кримську молодість з її гуртожицьким життям. Тим більше, що їхня донька є моєю похресницею. Минулої неділі я зателефонував їм, аби запитати про ситуацію… У відповідь почув істеричний крик знайомої: “Яка ситуація?! Тут прийдуть бандерівці і все заберуть!”. На моє запитання, хто таку дурницю сказав їм, ще різкіше вищання: “Яка дурниця?! Прийдуть ваші, і все наше стане вашим!”… Я зрозумів, що говорити більше не варто і вимкнув мобільний. Також зрозумів, що цієї сім’ї в колі моїх знайомих більше нема. Прикрість полягала ще й у тому, що моя кума є українкою із Харківщини, власне не українкою, а хохлушкою, з якою ми завжди говорили українською. Однак це ще не все. Моїй дружині зателефонували сусіди, молода сім’я кримських росіян, чоловіка я ще колись учив у школі, які дивляться за нашою кримською квартирою, оскільки теща, зламавши ногу, вже другий рік живе у нас. “У нас все нормально. Ми проголосували за Росію. Наші поїхали в Москву. Марійко, все буде добре. Нас хочуть посварити, але політикам це не вдасться”. Попри всю світоглядну сумбурність сказаного сусідкою, я поважаю її вибір, але вдячний за її людяність. Це те найголовніше, яке перевіряється у критичних ситуаціях. І те найголовніше, яке переконує мене, що острів Крим не є безнадійно втраченою землею для України. Навіть у цій “патовій” ситуації, яку зараз усі переживаємо…
ДІАЛОГ ПАВЛА МОВЧАНА І ЮРІЯ БУРЯКА
10-11 АРТИСТ-МАЛЯР З КРЕМЕНЧУКА
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
