Діалоги · “Треба, щоб магнітні поля могутньої селянської української культури прийшли в поля полісів”. · с. 11сторінка оригіналу ↗
Наталя ДЗЮБЕНКО-МЕЙС
Слово Просвіти, №13 за 2014 рік
си так, щоб книжка була на першому місці, і надавалася фінансова підтримка сучасним авторам. І якщо ми цього досягнемо в себе на своїй господарці, якщо змінимо пріоритети, а не думатимемо, як утриматися самим чи як нам бути, а дбатимемо, щоб книжка й автор вижили у цих тяжких умовах. А потім уже перейдемо до загальної програми: українська книжка в українській державі. Ю.Б.: За часів Союзу Вас перекладали видатні поети: Олександр Кушнер, навіть лауреат Нобелівської премії Йосип Бродський переклав Ваші вірші. Багатьма мовами виходили Ваші книжки. Ви особисто спілкувалися з видатними майстрами слова від Юстінаса Марцінкявічюса, Тімура Зульфікарова, Мустая Каріма до Му-міна Каноата. Успішно перекладали Махтумкулі й Насімі, багатьох білоруських і азербайджанських письменників. Скажіть, будь ласка, чи підтримуєте Ви сьогодні стосунки з поетами, які пишуть не лише українською? Чи є в Україні письменники, достойні премії Нобеля, як, наприклад, Й. Бродський, котрий переклав Ваші вірші? П.М.: Сторінка моїх контактів із покійним, царство небесне, Й. Бродським дуже давня. Відтоді, коли він іще не був Й. Бродським і не був Нобелівським лауреатом. Я з ним познайомився в Ленінграді в його квартирі, у нього ж познайомився з Отаром Чіладзе. На той час він дуже активно перекладав грузинських поетів і поцікавився моїми поезіями. Коли йому прочитав, він поцікавився ритмомелодикою. Я довгий час не включав його перекладів моїх віршів, бо їх не друкували. Тоді, коли мої книжки виходили в російських перекладах, туди перекладів Бродського не включали. Зараз навіть і не знаю, коли видам свою книжку російською мовою, бо немає такої потреби. На ту пору я друкував ті поезії в російських перекладах, починаючи від журналу “Юность” до “Нового мира”, бо тут на батьківщині викидали мої добірки, починаючи з мого рідного журналу “Дніпро” і закінчуючи “Вітчизною”, “Жовтнем” чи іншими. Річ не в тім. Цей період перегорнутий. На превеликий жаль, я втратив роки на шести скликаннях — це іржа, яка роз’їла багато що і в самому мені, і в стосунках із людьми. Хтось мене зарахував до розряду невиправних націоналістів, як і багатьох українців. Хтось повівся на це. А з кимось перегукуєшся. На творчий вечір у Москві я не запрошував нікого, окрім представників українських громад і посольств, які там були. А хотілося б, бо Юрій Ряшенцев видав антологію і Мовчанові присвятив у ній грубу третину з того, що він переклав. А він переклав три мої книжки, за що я дуже вдячний. Хтось мене читає, хтось перекладає, а хтось думає, що я став захланним депутатом. Як і всі ми, я працюю, пишу. Як і Ю. Буряк, довгий час затягував хвилину паузою — робив творчу паузу: майже нічого не друкував. Та й тепер не поспішаю щось друкувати, бо в мене період, коли не тільки переосмислюю прожите, а й написане. У мене немає сверблячки переписати, бо я ніколи не писав на замовлення, так само, як і Ви. У мене немає жодного рядка, який би називався “паровозний”. Його вимагали, і навіть у рецензіях дуже поважні мої друзі писали: “Чому нам треба писати про партію, а тобі дозволено не писати? Тож давай, винось на чоло, на відкриття книжки того чи іншого “паровоза”. А я інакше не міг. Бо поезія, не забуваймо, — це найважливіше, це — стан душі. І Ви теж це добре усвідомлюєте. І той, хто пише чи читає, він розуміє: у поезії робляться такі прориви, які я дорівнюю до стану містичного: через поетичне слово або через поетичний стан душі ти прориваєшся у якісь верхні сфери. За це ти потім дуже дорого платиш, але це не те саме, коли хтось курить чи у якийсь інший спосіб себе допінгує. Поезія — певний спосіб допінгування душі, і вона зазирає в такі сфери, в які ну хіба що дуже натхненний прозаїк може сягнути цього. Бо поезія — це стан наснаженої душі, і тільки тоді ти усвідомлюєш її вагу. Це ніби, коли ти чуєш власне серце, так ти чуєш, що у твоїх долонях душа. Пишеш, і не зрозуміло, звідки воно взялося, як воно прийшло до тебе, як воно лягло на папір? На це може відповісти тільки
***
Це вже провесінь. І — ворухнувся калиновий корінь, Та й світліша щодень, голубіє до нас небокрай… Не пущу на війну — ні птахів, ні смутних осокорів. І струмок зупиню: се вже ні, не дозволю, і край!
Що, в скажених вогнях, ви забули, орли чи лисиці, Там, де вершник із пекла на повнім скаку вирина? Вже Апостол Андрій простягнув золоту плащаницю: Це не ваша, о ні, це направду не ваша війна.
Се вже клопіт людей, це судилося нам зупинити, Хтось копитами б’є, присягається Богом, що брат… У притихлих церквах нині сяють жіночі молитви, Знову вічні молитви за наших синів, за солдат.
Іще крига не скресла, іще березіль проліскова, І весна на порозі від гніву і болю бліда, Ми не хочем війни! Нічиєї не хочемо крові! Ви ще люди допоки, за мить ви назавжди орда.
Ви по море прийшли. І воно вам уже по коліна. Ви загубите в ньому і душу, й кривого меча, Бо за нами земля, бо у кожному з нас Україна, А на вас уже Каїна кров’ю залита печать.
***
А нині я на скіпочку зітлію. Лягли на душу люті холоди. Прости і проведи, свята Маріє, Крізь чорну ніч вселенської біди.
Тремтить обріз в руці несамовитій, Хлопчини очі гаснуть золоті, Бо навіть переможці завжди з битви Когось несуть додому на щиті.
Моя Вкраїна в горі і недузі Вогнями й кров’ю випалена вщерть. Мої живі, мої полеглі друзі, Лише не смерть, молю, лише не смерть!
Он котрий раз все крутять на екрані Як пада долі, зводиться і знов… Хлопчина юний. Йде війна з тираном… Але не кров, молю, лише не кров…
Я знаю, що в героїці жертовній Є нетутешня і страшна краса, Та я прошу хоч трішечки любові Тут на землі і там на небесах.
Святая мати, вічна, милосердна, Молю тебе прости і проведи Своїх дітей, натхненних і упертих Крізь чорну ніч вкраїнської біди.
Юрій БУРЯК, директор видавництва “Український письменник”, відомий український поет, перекладач, культуролог.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
