Спадщина “Через любов і визнання збережена пам’ять”. · с. 15сторінка оригіналу ↗
Кременчуцькі історії Івана Дряпаченка
Слово Просвіти, №13 за 2014 рік
Століття тому сталася значна подія в культурному житті Кременчука. 1914 року в місті відбулася Перша художня виставка. Саме з неї почнемо кременчуцькі історії про артиста-маляра і графіка Івана Кириловича Дряпаченка (1881—1936). Упродовж десятиліть земляки з Полтавщини — шанувальники його творчості — генерували історію українського мистецтва. Завдяки їм спомини про художника дійшли до сьогодення і потрапили на сторінки “Української культури”.
Школярі с. Василівка біля могили І. К. Дряпаченка читають вірші, присвячені землякові. 2007 р.
Тетяна НІКОЛАЄВА залишився тільки його задум-заповіт про пам’ятник”. Щодо портрета вчительки Ганни Миргородської (1934), то 1980 року він надійшов до збірки Полтавського художнього музею від І. П. Любині. Крім нього в музеї зберігається портрет лікаря І. А. Богаєвського. Чудову роботу Івана Дряпаченка 1910 року отримав музей 1971-го. Колишній
За даними відомого дослідника творчості І. Дряпаченка та його учня Анатолія Терещенка, перша виставка картин у Кременчуці відбулася 5 червня 1914 року. За каталогом, участь у ній узяли 35 художників, серед них І. Дряпаченко, О. Богомазов, А. Петрицький, В. Менк, М. Холодовський та ін. На виставці представили 222 роботи, зокрема твори І. Дряпаченка: портрет пастеллю пані Д. (1914), акварельний ескіз “Хвора” (1914), “Троянди” (1908) та “Імеретинка” (?). На жаль, місцеперебування цих творів сьогодні невідоме, як і більшості робіт митця. Після революційних подій 1917 року Іван Кирилович Дряпаченко живе постійно на батьківщині у селі Василівка (нині — Полтавська обл.). У 1920—1930-ті рр. він робив декорації для самодіяльних театрів, працював учителем малювання і співів у місцевій школі й школах сусідніх сіл II-й Олександрівці, Зарудді, а за харчі малював своїм односельцям портрети й ікони. Зі споминів кременчуцького художника-графіка Анатолія Дяченка: “Мені розповідали старожили, що вже після смерті Івана Дряпаченка десь напередодні Другої світової війни у Кременчуці провели виставку його творів. Але хто її проводив, де і які саме твори експонувалися, невідомо”. У 1950-ті роки вчителем малювання у 14-й Кременчуцькій школі, де навчався Анатолій Дяченко, працював Харитон Іларіонович Миргородський, який знав художника Івана Дряпаченка особисто. “Саме у Харитона Іларіоновича я побачив портрет дружини — Ганни Миргородської (теж учительки), виконаний Іваном Дряпаченком, та його етюд із натурницею італійського періоду, — розповідає Анатолій Дяченко. — А 1959 року ми з Миргородським планували відвідати могилу митця на сільському кладовищі Василівки, щоб встановити йому пам’ятник. Ще хотіли знайти картини Івана Дряпаченка, які Харитон Іларіонович сховав десь у Кременчуці під час війни. Він поклав їх у ящик від кулемета “Максим” і закопав у місті. Однак сталося непередбачуване: мій шкільний учитель помер. І мені
І. К. Дряпаченко. Немовля з яблуком. 1923. Папір, олівець. 38х50 Кременчуцький краєзнавчий музей власник портрета А. І. Перепелятник із Кременчука стверджував, що цей твір демонструвався під назвою “Українець” 1912 року на виставці в Швейцарії. Про це писав дослідник Анатолій Терещенко (машинопис зберігається у ЦДАМЛМ України). 1975-го у Кременчуці відкрився краєзнавчий музей. Його колекція також поповнилася творами славетного українського художника Івана Дряпаченка — трьома графічними роботами: портрет Уляни Дмитрівни Дробахи (1925), “Немовля з яблуком” (1923), “Похорони дитини” (1932) та сімома живописними портретами односельців — мешканців села Василівка. Портрети датовано 1926—1932 роками. Роботи написані на полотні й на фанері. Розповідає завідувач відділу фондів музею Яна Гудзь: “Це роботи зрілого майстра. Легкість олівця та акварелі — і водночас глибина проникнення у настрій молодої дівчини; замилування немовлям, яке, мов сонячний промінчик, освітлює все радістю перших життєвих відкриттів; дитя на смертному одрі, побачене ніби згорьованими очима матері. Щодо живописних робіт (п’ять чоловічих і два жіночих портрети) — вони стримані, вирішені переважно в темних тонах. Персонажі здебільшого зображені анфас, не усміхнені, дещо напружені — відчувається, що їм незвично позувати, незвична увага художника, трохи незручно в “парадному одязі” і здається, що позували вони мовчки. А ось очі напрочуд промовисті й виразні — у них то задумливість, то втома, то легкий гумор. Тут дещо вирізняється портрет Б. С. Носоненка — він сидить вільніше, повернувшись у три чверті, і погляд його спокійний та дещо загадковий”. Ще у збірці Кременчуцького краєзнавчого музею є портрети Фокія Семеновича Носоненка (1928), Оксани Василівни Носоненко (1931), Іларіона Омеляновича Оснача (1931), Сергія Йосиповича Бондаренка (1932), Кирила Васильовича Холодія (1931) та Олени Марківни Холодій. Ці твори художника надійшли до музею у 1979 та 1981 роках. Відомий краєзнавець і колишній співробітник музею Алла Лушакова згадує, що саме за підтримки вчителів Василівської середньої школи музей придбав малюнки та живописні портрети останнього періоду творчості майстра. Графічні роботи Івана Дряпаченка демонструвалися 1983 року на виставці з фондів музею. Портрет Іларіона Омеляновича Оснача (1931), першого голови колгоспу с. Василівка, недовго знаходився в розділі експозиції радянського періоду “Індустріалізація в СРСР та колективізація сільського господарства”. Портрет Бориса Семеновича Носоненка (1926) експонувався на постійно діючій виставці “Спомин живий до живих промовляє (Кременчук на зламі ХІХ і ХХ ст.)” у розділі “Кабінет господаря дому”. “З часу відкриття Кременчуцького історико-краєзнавчого музею його наукові працівники активно популяризували творчу спадщину митця шляхом організації пересувних і стаціонарних виставок, читання лекцій”, — додає Алла Лушакова. Час минав. Кременчуцький художник-графік Анатолій Дяченко довгі роки пам’ятав заповіт свого вчителя Харитона Миргородського. “Адже саме Харитон Іларіонович вирішив вшанувати пам’ять нашого видатного земляка і встановили на могилі монумент”. На всі роботи від ескізу, пошуку грошей, матеріалу до безпосереднього відкриття пам’ятника пішло два роки. Проект і сам надгробок зробив скульптор Володимир Максименко. Анатолій Дяченко створив ескіз орнаменту з квітами, палітрою і пензлями для зворотного боку пам’ятника. “Ми робили пам’ятник у гаражі Кременчуцької художньої школи разом із Володимиром Максименком і моїм сином Ігорем. 8 червня 2007 року на кладовищі Василівки зібралося все село. На відкритті були присутні представники сільради, племінниця художника. Влаштували імпровізовану виставку робіт Івана Ки-
І. К. Дряпаченко. Портрет Бориса Семеновича Носоненка. 1926. Полотно, олія. 42х53 Кременчуцький краєзнавчий музей риловича Дряпаченка, серед них був портрет самої племінниці Марії Горбань, виконаний художником у 1920-ті рр., коли їй було років п’ятнадцять. До речі, у Василівці майже у кожній хаті і дотепер можна побачити картини чи малюнки майстра”, — зазначає Анатолій Дяченко. Розповімо ще одну кременчуцьку історію. У вересні 2011 року, відзначаючи 440-річчя заснування Кременчука, відділ мистецтв Кременчуцької центральної міської бібліотеки ім. М. Горького провів для користувачів віртуальну екскурсію “Їх Батьківщина — земля Кременчуцька”. Звісно, згадали й Івана Кириловича Дряпаченка. “Звернення до творчості цього напівзабутого митця було невипадковим, — зазначає завідувач відділу мистецтв бібліотеки Олена Шиндіна, — 2011 року виповнилося 130 років від дня народження художника. Популяризація його творчості стала можливою для бібліотеки не так давно завдяки знайденим в Інтернеті відомостям, репродукціям творів художника (оскільки друкованих матеріалів у відділі було обмаль). Переважна більшість учасників заходу почула ім’я майстра уперше, і тим важливіше для бібліотеки було ознайомити мешканців Кременчука з творчістю Івана Дряпаченка”. Минуло 100 років із нашої першої історії. Спомини про українського артиста-маляра і графіка Івана Кириловича Дряпаченка дійшли до сьогодення. Адже через спогади, через добрі справи шанувальників, через любов і визнання збережена пам’ять. Тому що справжній талант, майстерність і щире серце — поза часом.
Марія Іванівна Горбань (племінниця художника), її портрет виконаний І. К. Дряпаченком у 1920*ті, поруч Анатолій Дяченко
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
