«Просвіта» сьогодні · “Просвітяни покликані стояти на захисті національних цінностей, української державності”. · с. 3сторінка оригіналу ↗
УХВАЛА Головної ради ВУТ «Просвіта» про гуманітарну безпеку України
Слово Просвіти, №13 за 2017 рік
Національний організм України вражений тяжкою недугою, спричиненою тривалим московським поневоленням, яке вперто знову накидають нам у різний спосіб — від окупації української території до фізичного винищення українців, що є безпосереднім свідченням геноциду української нації. Теперішня русифікація — це продовження колонізації України у витонченішій формі, аніж це було за часів совєтської імперії. Десятки радіоі телеканалів, мільйонні наклади російських газет (від “Вєстєй”, “Сєгодня”, “Факти”, “Рабочая газєта”, “Ізвєстія”, “Комсомольская правда”, “Московский комсомолєц” до різних кросвордів, гороскопів і порадників), безмежна кількість російських книг, виданих зокрема й в Україні, покликані запресувати український національний організм, розбити його цілісність, дезорієнтувати, паралізувати волю нації до самозбереження і саморозвитку, яке єдино можливе в межах своєї власної держави, яка носить умовний характер, номінативний, а не змістовний. Для змістовного наповнення необхідні першочергові зусилля з деколонізації України в усіх її національних сферах: від зміни мовного законодавства до “своєї правди і сили”, за формулою Т. Г. Шевченка. Внаслідок так званих “демократичних” перетворень українців позбавили права на засоби виробництва, на свої надра і копалини, на власні угіддя, на рідну землю, з якої нас злиднями, безробіттям, безперспективністю витісняють. Українські землі вже не належать українському селянинові. Латифундисти компрадорського розливу заволоділи всім масивом українських чорноземів. Українське село деградує, зубожіє, обезлюднює, вимирає… Руйнується вся аграрна сільська інфраструктура: закривають школи, відсутні медичні та культурні заклади. Щороку з мапи України зникає близько 20 сіл. Село, яке в усі часи нашої історії було головним чинником самовідтворюваності української нації, завжди першим брало на себе удари україноненависників. Ті, хто планував і здійснював нищення України як держави і українців як нації, чітко усвідомлювали наслідки, коли доводили до банкрутства наші прибуткові підприємства, вирізали на брухт обладнання заводів переробної галузі, зокрема цукрові, консервні, хлібозаводи, закривали відгодівельні комплекси, селекційні центри. Таким чином нас позбавляли вічно відроджуваного національного первня, завдяки якому українська нація виживала протягом кількох століть московського поневолення. І цей удар по селу, по українству значно небезпечніший, аніж військові дії на сході України, де, власне, за потурання російським колонізаторам упродовж 25 років української незалежності ми були позбавлені будь-яких прав, були меншовартісними і на Луганщині, і на Донеччині, а нашу українську мову випхнули на маргінеси…
Синдроми нашої хвороби добре відомі, як відомі й межі деградації. Але також відомі рецепти задля запобігання колапсу українського організму. І ми, просвітяни, неодноразово озвучували їх у зверненнях, апеляціях до влади, у вимогах на всіх майданах України. Бо це наш обов’язок, обов’язок тих, хто належить до когорти будителів нації, просвітян, які наступного року відзначатимуть дату постання організації “Просвіта”, яка за півтора століття зробила більше, аніж усі політичні партії. Тому питання культурного відродження, повноцінного функціонування української мови, відновлення повноформатного українського інформаційного простору, розробка і впровадження в життя програми розвитку української мови, підтримка державної програми “Українська книга”, розширення книготорговельної української мережі, ухвалення нового закону про українську державну мову, розвій національної освіти, заборона функціонування російськомовних телеі радіоканалів, створення просвітніх програм, присвячених українській історії, її героїчному минулому гостро постають перед українським суспільством. “Просвіта” як організація і кожен просвітянин мусять активізувати свою діяльність у різних царинах суспільно-політичного життя країни. Насамперед це стосується ухвалення закону про українську державну мову. Враховуючи те, що ми живемо в інформаційному суспільстві й можливості українців як корінної титульної нації обмежені (дивімося правді у вічі), треба навчитися використовувати будь-які ЗМІ для пропаганди української національної ідеї, розвінчувати пропаганду “Русского міра” і діяльність його п’ятої колони в Україні. Просвітяни, які покликані стояти на захисті національних цінностей, української державності, не мусять мовчати і тоді, коли бачать приховану антиукраїнську діяльність нашої влади. Треба подвоїти нашу просвітянську роботу з військовиками, студентською і шкільною молоддю. Вимагати від влади визнати освіту і науку найголовнішими пріоритетами в реалізації Стратегії сталого розвитку “Україна- 2020”, зарахувавши їх до “вектора розвитку” та до десятки першочергових завдань модернізації країни; збільшити фінансування освіти, матеріально-технічне і навчально-дидактичне забезпечення, спрямувавши на її потреби не менше 7 % ВВП, уможлививши поступове входження України до 50-ти кращих країн світу (за показниками якості освіти РІSA). Упродовж останніх років видатки на первинну, середню та професійну освіту в Україні постійно падали — до 4,3 % ВВП у 2014 р., 3,7 % — 2016-го; сприяти збереженню та удосконаленню мережі дошкільних установ, значно збільшивши показники охоплення дітей суспільним вихованням відповідно до потреб (2015—2016 н. р. — 56 %); забезпечити рівні права на здобуття дошкільної освіти як первинної складової системи безперервної освіти. Дошкільна освіта має стати доступною і безоплатною; “нова українська школа” має формуватися на якісній освіті і характеризуватися 3-ма основними принципами: 1) якісне навчання; 2) якісні засоби навчання; 3) якісне соціокультурне середовище; не допустити руйнації професійно-технічної освіти, передавши не лише відповідальність місцевим органам влади і громадському самоуправлінню, а й належно фінансово і ресурсно її забезпечуючи, уможлививши загальнодержавне бачення кореляції ринків праці й професійної освіти в Україні, її адаптацію згідно з вимогами ринку, потребами людини, народу, національної економіки і соціальної політики; зупинити ліквідацію позашкільних навчальних закладів, що суперечить основним засадам державної політики (ст. 9 Закону України “Про позашкільну освіту”) і створює вкрай несприятливі умови для фізичного, культурного, інтелектуального розвитку дітей та молоді; забезпечити виконання Закону “Про наукову і науково-технічну діяльність” передусім у частині фінансування науки — 1,7 %. (За останні 5 років цей показник ніколи реально не перевищував 0.47 %. У Європі він складає 3 %, Ізраїлі, Швеції — 4 %, США — 4,5 %, Японії — 7 %. Нині видатки української держави на науку становлять близько 0,16 %!); необхідно збільшити фінансування науки до 3 % від ВВП та оптимізувати використання коштів, захистити інтелектуальну власність, стимулювати інноваційну діяльність, підвищити престиж і соціальний статус ученого, зупинити міграцію (в таких катастрофічних масштабах!) інтелектуального потенціалу нації; не допустити науково/техніч/ ної контрреволюції, наступу мож/ новладців і політичного олігархату проти науки, яку завжди прагнули використовувати в Україні для ідео/ логічного обслуговування. Слід ви/ ходити з того, що наука потрібна передусім народу, без неї держава стає напівколоніальною. Витіснен/ ня науки з державних пріоритетів, падіння її престижу як привабли/ вого виду життєдіяльності, особ/ ливо для талановитої молоді, ста/ ло причиною економічних і соці/ альних негараздів, розвалу науко/ вих шкіл, унеможливило оновлен/ ня наукового персоналу; 3.
зупинити згубну для національної безпеки тенденцію на зменшення держзамовлення у ВНЗ, не ігнорувати в цьому досвід кращих освітніх систем і практик, не допускаючи безповоротної втрати людського капіталу (на початку минулого навчального року до зарубіжних ВНЗ вступили 60 тисяч українців). У часи війни є необґрунтованими, марнотратними і несправедливими видатки з державного бюджету на фінансування 5-ти парламентських партій (2016 р. — 391 млн грн., 2017 р. — 442 млн грн; мільйонні зарплати високопосадовців державного “Нафтогазу”, Національного банку, Укрзалізниці та багатьох ін., якщо 2016 року середня зарплата по країні складала 5188 грн, а серед наукових працівників — 4352 грн. Освіта всіх рівнів за змістом і формою має бути національною. Виховання з раннього дитячого віку і впродовж життя любові, поваги до України, батьків, народних традицій і звичаїв, державної мови, власної історії, національної культури, рідної природи, духовних символів і цінностей Українського народу — найважливіше стратегічне завдання освітньої політики; скасувати закон України “Про засади державної мовної політики” (“закон Ка-Ка”), який зігнорував норми Конституції України (ст. 10), рішення Конституційного Суду 1999 р. про статус державної української мови. Мова освіти всупереч національним інтересам та Конституції України не може і надалі визначатися статтею 20 згадуваного вище антиукраїнського “закону”, який руйнує державну, політичну, духовну єдність, національну ідентичність; ухвалити новий закон України “Про українську державну мову”, який консолідує суспільство і зміцнить українську державність, якісно змінить усю освітню і науково-технічну мовну політику; необхідно удосконалити й посилити вивчення державної української мови в школах, де навчаються діти національних меншин, активно використовувати систему поглибленого вивчення ними української мови та літератури, зокрема і за рахунок російської мови, яку як другу іноземну вивчають нині у 23—25 % шкіл України; розширити український мовно-культурний простір у системі вищої школи, яка продовжує русифіковуватися, зокрема і на рівні університетів, які отримали статус “національного”, особливо приватних ВНЗ, виховуючи майбутню денаціоналізовану інтелігенцію, що гальмує поступ до єдності політичної нації; якісно удосконалити (відповідно до світового і європейського досвіду) концепції і зміст істо-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
