Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Театр прагнув через гру, музику, сценічну театральну метафору долучити молодь до кращих зразків національної спадщини”. Театр · с. 14сторінка оригіналу ↗

А «Наталка» знову стала «Хустянкою»… До свята відродження діяльності професійного театру на Закарпатті

Слово Просвіти, №13 за 2018 рік

Василь НЕВОЛОВ, письменник, професор, театральний критик, заслужений діяч мистецтв України, голова правління Київської міської організації Товариства “Знання” України Найприкметнішою подією минулої зими, як на мене, стала подія, що відбулася 17 лютого на Закарпатті. Хуст — чудове гостинне місто над Тисою — стало того вечора знову театральним містом. Від часу заснування першого в Хусті театру “Нова сцена” 1934 року (який проіснував до 1939 року) минуло 84 роки. Саме стільки Хуст чекав на повернення професійного театру. І ось цей день настав! Подія відбулась! Театр від(на)родився… Поки що “де юре”, бо до “де факто” місту, як і немовляті-театру, ще треба буде чимало попрацювати і не лише в матеріально-технічному плані, адже трупа розпочала працювати в старому і досить занедбаному приміщенні (колишньому будинку культури), а “народжувала” свого “первістка”, м’яко кажучи, в “некомфортних” умовах. Я там побував, і хоч та репетиційна кімната, яку мені показував найдосвідченіший історик закарпатського театру, кандидат мистецтвознавства Василь Андрійцьо (він мій колишній однокурсник по Інституту імені І.К. Карпенка-Карого, на якому ми навчались спільно з уславленим Богданом Ступкою), “дихає афішами і світлинами”, але до “репетиційної зали” професійного театру їй далекувато…. Влада невдовзі пообіцяла провести капітальний ремонт, та його досі ніхто так і не розпочав… Та це Свято все ж розпочало нову історію Театру! І хоча нині він має “за паспортом” назву Закарпатський обласний театр драми і комедії, так його “благословив” на відкритті голова Закарпатської ОДА Геннадій Москаль, але за “групою крові” він, звичайно, Хустський... Закономірно, що театр насамперед звернувся до творчості Івана Петровича Котляревського — засновника професійного українського театру, родоначальника української літератури, драматургії, про автора варто мовити словами Шевченка, що адресовані Котляревському, якого вважають основоположником української літературної мови: “Будеш, батьку, панувати, поки живуть люди; поки сонце з неба сяє, тебе не забудуть!”. Це звернення мало на меті просвітницьку та естетичну місію. Театр прагнув через гру, музику, сценічну театральну метафору долучити молодь до кращих зразків національної спадщини. Отож “Наталка Полтавка”… Вона для хустян-старожилів давно своя. Рідна. Ще 19—21 вересня 1936 року “Нова сцена” братів Юрія і Євгена Шерегіїв, майбутній національний театр Карпатської України, зіграла в Хусті три прем’єрні вистави “Наталки…”. І трималась вона в репертуарі понад два роки. Василь Михайлович Андрійцьо пізніше розповів мені ще про одну прем’єру “Наталки Полтавки” в Хусті після Другої світової війни. 1945 року частина акторів “Нової сцени” покинула Закарпаття, частина — залишилась у Хусті, що дало тоді можливість Євгену Шерегію організувати драматичний гурток і, вичистивши залу колишнього будинку “Левенте”, де стояли коні (нині там районний будинок культури, де й знайшов прихисток від(на)роджений сьогодні театр), зіграти “Наталку Полтавку”, а Є. Шерегій був її і режисером, і диригентом… На тлі бурхливої популярності “Наталки Полтавки” в Хусті часом траплялись і курйози, які спричиняла мовна ворожнеча між “українофілами” (Товариство “Просвіта”) та “русофілами” (Товариство ім. О. Духновича). Драмгуртківці однієї з читалень Товариства ім. О. Духновича у виставі дійшли до того, що Наталка стала Наташею і була одягнена в корсетку, а на голові мала кокошник. У текст теж внесли зміни: Наталка говорила не “пане Возний”, а “господін Возний”, і не “мамо”, а “мамєнька”… Чудасія, їй-Богу! Твір Котляревського не може бути нецікавим сучасному глядачеві, він — класика на всі часи… І класичний сюжет Івана Котляревського, і безсмертна музика Наталка Миколи Лисенка, тісно переплетені з народною пісенною творчістю, і майстерна гра молодих акторів, і деякі осучаснені репліки, і організаційне забезпечення — все спрацювало на відмінно. Гумор, ліричні й жартівливі українські пісні, життєва мудрість і родинні драми розливалися зі сцени і отримували жвавий відгук глядачів. Режисер-постановник — заслужений діяч мистецтв України Сергій Архипчук — зробив з вистави музично-насичений варіант, майже мюзикл, уміло й винахідливо осучаснив його і наблизив до закарпатських реалій. Ця вистава, на мою думку, задумана як схвильована сценічна розповідь про взаємне кохання, про вірну дружбу, а загострені проблеми забарвлюють цю романтичну розповідь у тони соціально-виваженого трактування драми І. П. Котляревського. У виставі є багато пісень, вплетених у сюжетну канву, деякі з них класичні. Вступну пісню “Вієвським. Григорій Гладій — спектакль “Очищення”, суголосний сьогоденню. Наш новий художній керівник Дмитро Бомазов ставитиме Шекспіра. Камерна сцена теж поповниться цікавими творами. Розпочинаємо підготовку до нашого столітнього ювілею. Видамо альманахи, випустимо диски і з новими виставами, і тими, що записувалися у 50-ті—60-ті роки. Сьогоднішню виставу створили за короткий проміжок часу. Я переконаний, що з часом ця вистава “виросте” і стане ще кращою. Дмитро Чирипюк, режисерпостановник, народний артист України: — Вистава “Дорога Памела” — про право вибору трьох людей, які стоять на роздоріжжі і не знають, що обрати — позитив чи негатив. Так само, як і кожен з нас має право особистого вибору. Врешті герої спектаклю залишиють вітри” виконали всі учасники вистави, а глядачі захоплено їх сприйняли. Вправно звучав оркестр. Ігор Білецький — чудовий сценограф. Вся історія кохання сільської дівчини Наталки і наймита Петра вирішена цікаво і професійно. Наталка (Мирослава Рибчук) була просто Героїнею! На сцені лунали і діалектичні слова (найбільше з уст Виборного, якого зіграв Олександр Анишинець), і фрази про Закарпаття від Возного (Анатолій Барна). Отож можна вважати, що дебют трупи був успішний, і “Наталку Полтавку” глядачі не просто полюбили з першого погляду, а охрестили її “Наталкою Хустянкою”, адже так назва звучить більш позакарпатському, рідніше. Попри певні закиди щодо пропрацювання окремих масових сцен, до світлових накладок, які були, та деяких темпоритмічних “зсувів”, що позначились на динаміці вистави, “Наталка Полтавка” залишила святкове враження і переконує в перспективності творчих пошуків цієї молодої трупи. Тож я сподіваюсь, що й подальші кроки трупи з опанування висот акторської майстерності будуть успішними, а їхній репертуар збагатиться й урізноманітниться, вистави ж — матимуть такий же прем’єрно-піднесений успіх і, головне, що невдовзі учасники театру отримають нормально облаштоване приміщення. Директору-художньому керівникові театру Василеві Снітару бажаю так тримати театральний штурвал. Ви на правильному шляху, друже! А шлях, як відомо, осилює той, хто йде! лися людьми, наближеними до чистоти і любові. Олена Хохлаткіна, народна артистка України, виконавиця ролі Памели: — Ми хотіли, аби вистава була не нудною і сподобалася глядачеві. Думаю, нам це вдалося. Успіх — це спільна заслуга великого колективу: від режисера-постановника до працівників реквізиторського цеху. Впевнена, що сьогодні наша планета насамперед потребує не успішних і відомих людей, а миротворців, які можуть навчити любити і коло яких приємно жити. Саме про це наша постановка. Олексій Зубков, виконавець ролі Бреда Вінера, режисер: — Джон Патрик назвав свою виставу тріумфом у трьох діях. На мій погляд, це тріумф доброти і кохання. Памела не змушує нікого нічого робити, вона сама творить добро. Відвертістю, любов’ю і щирістю героїня змінює людей навколо себе.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин