Національна еліта · “Табір — це сестринство, де одна за одну готові вмерти”. · с. 2сторінка оригіналу ↗
Донька Неба на псевдо УЖМА
Слово Просвіти, №14–15 за 2020 рік
5 травня виповнилося 90 років від дня народження Ніни Опанасівни Вірченко, докторки фізико-математичних наук, академіка АН вищої школи України, громадської діячки, колишньої політув’язненої тайшетських спецтаборів. Своє повносиле і яскраве життя вона віддає математиці і Україні! У нинішній рік — математики — Ніна Вірченко визнана однією з найвидатніших жінок-вчених України!
Галина ДАЦЮК У сімнадцять років Ніна сформулювала ідеал самопосвяти і дала клятву “всю себе присвятити математиці і Україні!” “Я долю вибрала собі сама” (Ліна Костенко). Звідки цей дужий чин у тоненької русявої дівчинки? Чому з-поміж мільйонів Всесвіт народжує найвищий дух в окремих особистостях? І школа для всіх одна, ті ж предмети, статки, оточення, радянська дійсність, дисципліна. Але раптом — у єдиному на тисячі — дівочому серці спалахує сильніша за пристрасне почуття до юнака — любов до своєї батьківщини. З дитинства очевидно було, що підростає незвичайна дівчинка. У три роки в пошуках гармонії вона рівнятиме “під шнурок” грядку з квітами. Восьмирічною, коли на показовому суді енкаведисти засудять до розстрілу “ворогів народу”, Ніна поклянеться, що цього не забуде! Тринадцятирічною, під час облави, вона скаже у вічі зраднику, що він зрадник. І не скориться під страшними ударами німецької гуми! “Заплачеш!” “Не заплачу!” Залишилася ледве живою, але перемогла! Ще встигла крикнути поліцаєві, що “свій свого забиває” і плюнути у вічі. Пишалася, коли село, що було сховалося від фашистів по хатах, раптом вийшло на подвір’я подивитися на неї.
В Києві з посестрами Миросею і Богданою
Що то за дівча підростає! Героїня! “Червоне стане моєю малою батьківщиною, тут я визріла в свідому українку!” Батьки без нотацій та повчань виховують працьовитість, наполегливість — іти до мети! Вона читає до запою і радіє до нестями, коли на порозі з’являвся Батько! Колишній старшина армії УНР, агроном за освітою, він був особливою людиною у її житті. Це було світло і сонце. “Утри їм носа, Ніно!” Однак пояснювати зрозуміло математику він не міг, і Ніна освоювала предмет самотужки. Мамина наука вкладалася у досконалу мудрість: “Ніно, вчись! І працюй!” Як маму підвести? До того ж, сама прагнула знань, як хліба. Маму — “найкращу з матерів” — вона вважатиме святою людиною. Десятий клас Ніна закінчувала в Житомирі. Вчилася на відмінно з усіх предметів. Зранку без сніданку сиділа у бібліотеці, без обіду йшла через усе місто — до єдиної української школи. У творі про “найщасливіший день в житті” вона згадає годину, “коли зрозуміла причину горя народу і обрала собі мету в житті”. А ще був виступ Ніни на зльоті відмінників Житомирщини, єдиний українською мовою, з-поміж кількох десятків російськомовних. “Ох і дала там усім наша Ніна, казала, що хотіла!” Аплодисменти заглушили гуркіт власного серця! “Впєрвиє услишал такую звонкую украінскую рєчь”, — скаже їй дідусь з третього ряду. Вона здивується: українська мова — не екзотика, а потреба нормальної українки. “Нація без мови — це нація рабів!”
Про випускний Нінин твір під заголовком “Я — дочка свого народу” розповість газета “Радянська Житомирщина”. “Страшно впасти у кайдани”, а більш нічого не страшно!”, — напише дівчинка. Вчителька української мови розцілує її і скаже: “Ніно, таких творів у нас в школі ще ніхто не писав!” Через багато літ вчителька обійме Ніну, коли та повернеться з таборів. Розстелить прабабин рушник на столі, посадить коло себе колишню свою випускницю і попросить: “Розкажи мені, Ніно, де ти була, що було з тобою”. “З чого почати, Марто Андріївно?” У 16 років золота медалістка Ніна подала документи на фізико-математичний факультет Московського університету, щоб стати “українською Ковалевською”. Блискуче розв’язала задачі, які завдав сам Андрій Колмогоров (за його підручником з математики вчитиметься вся країна), похвалив і власноруч написав “Зарахувати!” Але виклик з Москви тато з мамою приховають, щоб дочка вчилася ближче до родини. Без іспитів вона вступила до Київського університету. З радістю пірнула в науку, слухала як музику лекції з геометрії професора Б. Я. Букреєва, з матаналізу – С. Г. Крейна. Голодний 47-ий Ніна переживала до втрати свідомості. Дивилася на рівняння — бачила перед собою шматочки хліба. Вночі в гуртожитській кімнаті на 19 осіб дошкуляли такі ж голодні пацюки. Але вдень збиралася “чолом догори” і освоювала повоєнний Київ. Усі бібліотеки, музеї, театри — твої! Наповнюй життя найглибшим смислом! Мрії про міжпланетні польоти приведуть її до студентського гуртка ракетотехніки і аеродинаміки. Двадцять дев’ять хлопців і одна Ніна вивчали будову літака, розробляли власні проєкти, стрибали з парашутом. Своєю відчайдушністю вона вразить чоловіків — недавніх учасників війни, стрибнувши першою. І — ще 10 разів! “Люблю бути першою, навіть серед чоловіків”. Вона завжди пишалася, що народилася на прекрасній Черкащині, землі, “яку сходив Тарас” і скупав у сльозах. “Кобзар” — найдорожча зачитана книжка, лежав у їхній родині на столі поруч з хлібом. Мама знала його напам’ять. І щиро цитувала рядки про те, що “буде син і буде мати і будуть люди на землі”. Ніна не відає, про що думає мама, але сама бачить, що людей, у яких вірив Шевченко, мало. Чому навколо стільки рабської України? Віднині Ніна творитиме свою Україну. Вона упорядкує в алгебраїчні рівняння поняття честі і сили духу. Формулу математичних завдань об’єднає з формулою служіння Україні і закодує в таємничу абревіатуру УЖМА. Україна, жінка, математика! І вітатиметься на початку листів “СлУ”. Слава Україні! Тільки для най-найближчих... Коли вже можна буде відкрити той захований ключ, Ніна ставитиме привітання у кожному із сотень листів, які писатиме своїм посестрам, з котрими переживе ГУЛАГ: слава Україні! Завела щоденник з епіграфом “Караюсь, мучуся, але не каюсь!” Кожна її клітинка пронизана Україною. Вона все помічає і з математичною точністю аналізує “радісне” радянське життя. Її, сімнадцятирічну, надихали думки про підпільну боротьбу. Знайшла подруг і найближчу, якій вірила, як собі. Писали листівки, обговорювали плани. Невдовзі листи, листівки, навіть шкільний твір покажуть Ніні на слідстві в КДБ, бо, виявляється, “найвірніша” подруга вірно повідомляла “недремному оку” таємниці Ніниного життя. І одного разу, йдучи по Володимирській у жовтій кофтинці (ленінградський маркізет) і синенькій спідничці, Ніна почує біля самого вуха скрегіт гальм, а затим чиясь рука “ніжно” посадить її в авто. “Що за цвєта націоналістічєскіє на тєбє?” В одиночній камері на Володимирській під час пристрасних нічних допитів буде мовчати. Гірко пошкодує, що донесли ті, кому вірила. Хоча, якщо вдуматися, чим небезпечна сімнадцятилітня студентка, яка любила батьківщину і математику? “Просто молох потребував нових жертв”. У Лук’янівській тюрмі 8 січня 1949 року “особоє совєщаніє” засудило її на 10 років спецтаборів за участь в “українсько-націоналістичній банді”. Вона приготує палку промову на суді, але слова їй не дадуть. Невдовзі з Лук’янівки її разом з сотнею “націоналістів—бандитів” відправлятимуть на етап. Мама виглядатиме з глухої шпаринки у тюремному дворі і, здається, побачить Ніну через заґратовану шибку заку. Мама! Скільки вона натерпілася! “За смерть і сльози матерів скарай навік усіх катів!”, — напише згодом подруга Ірина Сеник. І про Нінину маму, і про власну, і про тисячі. Зорі згасали у передранковій годині, наступала тьма. Вона вирушала у дорогу, з якої не повертаються. Навіть якщо повернешся фізично, все одно до смерті залишишся з тавром “української націоналістки”. В Уфі, в колонії, у сорокаградусний мороз їй передадуть записку від Ореста, з яким бачилися в Лук’янівській тюрмі: О, не забуду я, що в ці години Зі мною разом йшла Моєї скореної Батьківщини Нескорена дочка! Більше вони не зустрінуться. Східний Сибір, Тайшетський спецтабір, лісоповал, каменоломні, лікарня. Два листи на рік, “запрєтки”, норми, мороз, хвороби, знущання наглядачів. Разом з нею — тисячі дівчат з Західної України, “небезпечних націоналісток”. Ніна — єдина східнячка, наймолодша серед усіх — скоро стане своєю, надійною. У таборі смерть і сила непокори балансують, як два полюси. Ніна ходитиме щодня як по лезу з єдиною думкою — не втратити себе зсередини, “не зломитися”! І на роздачі, відрізаючи гострим ножем порцію хліба, з точністю до міліметра і грама, бо поруч наглядають, все ж умудриться і зекономить шматок для хворих посестер. Скільком не дала загинути! У тайзі непроходимій паличкою на снігу Ніна писатиме числа і вчитиме дівчат математики. Її рівняння розв’язуватиме японка Тізуко, хороша подруга, яка не витримає лютих сибірських морозів і загине. Скіль-
День Незалежності з вірними друзями
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
