Презентація · “Він пройшов справжнє пекло совєтських тюрем і концтаборів. І не зламався”. · с. 4сторінка оригіналу ↗
«Повість про три дороги»
Слово Просвіти, №14–15 за 2020 рік
Мирослав ЛЕВИЦЬКИЙ Це назва нової книжки Миколи Горбаля. Коли бу нас була відповідальна історична політика, як це є, скажімо, у сусідній, Польщі, то це легендарне ім’я часто згадувалося б у ЗМІ і не вимагало б представлення. Пан Микола та його побратими, колишні дисиденти, щонайменше раз на квартал виступали б з лекціями в школах чи в університетах про феномен українського дисидентства, про рушійну силу, яка в умовах жорстокої російської окупації, що маскувалося під облудним терміном “радянська влада”, давала людям віру у самостійність української держави. Але ми, на жаль, поки не живемо у державі, світлий образ якої вивів Микола Горбаль у його попередній книзі — “Повернення”. Поки що ми живемо у ментально совдепівській державі, в якій “порядок денний” формує путінсько-кремлівська пропаганда та її малоросійські підспівувачі з їхньою “какаяразницкою” “ідеологією”. Тому такі постаті як Микола Горбаль вимагають хоча б коротенького нагадування. Отже, Микола Горбаль — український дисидент, учасник руху шістдесятників, багаторічний політв’язень комуністичного режиму, згодом політик-державник, громадський діяч, а на додаток ще й письменник. Він пройшов справжнє пекло совєтських тюрем і концтаборів. І не зламався там, на відміну від морально слабких осіб, яких система зламала вже в таборах або лише натяком, що така дорога може стелитися. Він їх не осуджує, а каже, що це важка ноша, з якою людині мимоволі доведеться жити до кінця днів. Однак, як колишній політв’язень, дуже дивується іншим. Дві особи, які мали вплив на страждання і концтабірні поневіряння Миколи Горбаля, вже у час незалежності України, змогли стати лауреатами Національної премії України імені Тараса Шевченка. Одна з них, як свідчать нині оприлюднені документи, писала доноси прямо в таборі, що Горбаль не став на шлях покаяння і виправлення, а друга давала “експертизи”, що творчість Горбаля є “антирадянською” та “націоналістичною” і вимагала суворого покарання. Більш детально на цій недузі нинішнього українського суспільства, яке поки глибоко деморалізоване російським інформаційним впливом, зупинюся трошки пізніше. В останній із виданих М. Горбалем книг — “Повість про три дороги” показано, що автор цієї книжки, яка по суті є продовженням його “Повернення”, за обріями бачить світлу дорогу українського майбуття. Елементи містики у повісті тільки підсилюють авторське трактування присутності у грішному світі не тільки демонів великодержавності, а й Бога. Кожне сказане автором у книжці слово базується на його вірі в Божу опіку над багатостраждальною Україною. Остання із виданих Миколою Горбалем книжок (192 сторінки) буде корисною тим, хто нарікає, що через ненаситність “шлунків” (цей зневажливий термін часто використовується після безвідповідальних виборів 2019 року), через їхню політичну та національну недалекоглядність, через намагання усе зводити до матеріальної складової буття, усі наші національні здобутки останніх 30 років (відлік слід вести від 16 липня 1990 р., від дня ухвалення декларації про державний суверенітет України) нині руйнуються. Я особисто повністю солідаризуються з думкою Миколи Горбаля, що морально хворе суспільство (за кілька століть російського поневолення ін’єкція москвитинської аморальності активно вводилася в українські душі) без Божої допомоги не здатне збудувати морально здорову, соціально справедливу, багату державу. Це особливо гостро показано у третій книзі Миколи Горбаля “Презентація життя”, що вийшла накладом автора в 2006 році. Хоч цю книгу (400 с.) називають модерною мемуаристикою, насправді це гармонійне поєднання цікавої мемуаристики (особливо розповіді про родину Світличних), дуже гострої публіцистики і постановки нині дуже актуального питання про межу між можливим компромісом і зрадою-капітуляцією. Мене особливо шокував епізод, де показано як якийсь юнак намагався “вчити” невідомого йому багатолітнього політв’язня, як правильно по-українськи треба вітатися… Нині у творчому доробку Миколи Горбаля 5 книг. Першою була збірка поезій та пісень, написаних впродовж 1970–1980-х рр. в ув’язненні — “Деталі піщаного годинника”. Вийшла вона з передмовою Надії Світличної в 1983 році у нью-йоркському відділі видавництва “Сучасність”. У книзі Миколи Горбаля “Повість про три дороги” чомусь зазначено вихід 1984 роком. А перед тим, в 1981 році, також в Нью-Йорку, вийшла збірка тюремних віршів, адресованих синові Андрієві “Коломийка для Андрійка”. Вона викликала великий резонанс в українському середовищі у вільному світі. Читач в Україні мав змогу ознайомитися з Горбалевим “піщаним годинником” через чверть століття від виходу першого, закордонного видання. У 2008 році, в Києві, з передмовою Євгена Сверстюка у видавництві “Факт” вийшло друге, доповнене видання збірки “Деталі піщаного годинника”.
З “Деталями піщаного годинника” людини-піщинки у натовпі, яка попри все має свою місію у земному житті, пов’язана друга книга Миколи Горбаля — “Один із шістдесяти”. Це унікальне поєднання спогадів та щоденникових записів. Зокрема — цікава хроніка подій 2000 року, до яких я, тоді активний журналіст, також трошки причетний. Микола Горбаль був дуже вразливим до глибокої аморальності, яка у часи президенства Леоніда Кучми запанувала в українському політичному житті. Цікаві історичні екскурси Миколи Горбаля. Особливо до рідної Лемківщини. У книзі “Один із шістдесяти” майстерно показано підступну і злочину і суть “русского міра” кінця XIX ст. — початку і середини XX століття. Йдеться про страшну російську брехню стосовно російського походження лемків, маніпулювання поняттями “русин”, “русскій” і штучності, політичності походження українського етносу. У першій книзі вражаюче показано як одна із жертв російської пропаганди, вже немолода лемкиня, по суті відвертається від свого сина, за те, що, той, вихований “Просвітою”, заперечує її “концепцію” про релігійну й етнічну єдність мешканців Лемківщини й віддалених від них більше як на 1000 кілометрів народів Московщини. Головними пропагандистом цієї “концепції” у кінці XIX ст. й до середини була XX була православна церква. І не у православ’ї тут суть проблеми, бо й католицизм, і православ’я — одна християнська віра. А маленькі догматичні відмінності, навіть не помітні рядовому віруючому. Суть проблеми — у російській специфіці виховання духовних кадрів. Їх готували (і донині готують!) не як високоморальних християнських філософів, які мають допомагати людині йти до вічності, творячи на своєму шляху добро, а як пропагандистів російської імперії. Відповідь на це питання, вдаючись до містики, шукає Микола Горбаль у всіх прозових книгах. Автор найновішої із них не приховує, що написані ним книжки були б іншими, коли б на своєму тюремному шляху не зустрів він глибоко віруючої людини, містика, багатолітнього політв’язня Семена Скалича. Він присутній у всіх прозових книгах Миколи Горбаля. Хоч у “Презентації життя” це ім’я прямо не згадується, проте, за словами автора, багато із тюремних розмов з містиком він “вклав” в уста одному з персонажів його трьох книг — отцеві Валерію Лукашевичу, який активно присутній у цій книжці. У особі отця Валерія показаний один з символів духовної нескореності України. Це син грекокатолицького священика з Тернопілля — отця Андрія, якого репресіями після 1946 року змусили перейти в московське православ’я. Йому ставилося питання просто: або Сибір, або московське православ’я! Син, прагнучи стати також душпастирем, за порадою батька їде вчитися до ленінградської духовної семінарії. За словами літературного отця Андрія, лише там у 1950-х роках в СРСР у духовних семінаріях ще збереглися якась ерудиція і духовність. Проте вони були більмом в оці російському шовіністичному і глибоко матеріалі-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
