Без мови немає нації! · с. 1сторінка оригіналу ↗
Українська російська мова? — Ні, наступ на державну українську!
Слово Просвіти, №14–15 за 2021 рік
4 квітня у програмі “Взгляд с Банковой” телеканалу “Дом” прес-секретарка президента України Юлія Мендель виступила з міркуваннями, які збурили громадськість.
“Росія не є монополістом на російську мову. І нам пора давно самим демонополізувати російську мову. І голосно заявити, що в Україні є українська російська мова”, – сказала Юлія Мендель.
Ось кілька цитат з її виступу, які найбільше обговорюються в мережах (цитуємо мовою оригіналу):
– “От принятого в разгар предвыборной гонки 2019 года закона о языке вся страна так и не заговорила на украинском”.
– “Украине нужно подняться над темой языка и подумать о том, как сплотить общество”.
– “Украинский должен быть защищен,
и сегодня он защищен. Но должны быть защищены и граждане. И не важно, какой язык они используют в быту. Ведь самая большая ценность — это человек”.
– “Россия не является монополистом на русский язык. И нам пора давно самим демонополизировать русский язык. И сказать громко, что в Украине есть украинский русский язык”.
Редакція газети “Слово Просвіти” сьогодні друкує думки журналістів, громадських діячів, політиків, які зреагували на ці неоднозначні заяви речниці президента Володимира Зеленського, оприлюднивши їх, зокрема, в соцмережі Фейсбук.
“Зелені” прагнуть вивести питання розширення простору використання державної мови за межі блоку питань національної безпеки. І це дуже небезпечний шлях. Мовний закон був прийнятий не для того, щоб усі заговорили українською!.. Сенс в іншому – у публічному просторі держава, що зветься Україна, має одну державну мову – українську, має домінувати саме вона, українська, а не “якась інша”. Мендель каже, що зараз українська мова захищена, але це брехня. Закон іще навіть не повністю набув чинності, але вже активно саботується різноманітними дрібними колонізаторами, які міцно вчепилися у свій домінантний статус. Крім того, вороги України із числа тих самих “слуг” постійно заявляють про наміри його знищити. Прибрати санкції за злісні порушення – це фактично вбити закон як такий. Далі він перетвориться на декларацію благих намірів.
Захист громадян? Яких? Тих, хто відмовляються від української? Так вони в нас дуже навіть захищені. В Україні можна повністю реалізовуватися, гарно заробляти, мати авторитет, взагалі не використовуючи українську мову! Повірте – я мешкаю саме в такому місті, де це запросто...
Найбільш незахищеною категорією населення в Україні ще й досі є україномовні українці... Бути україномовним українцем на великих просторах нашої держави банально невигідно: “русскім”, “х*хлом”, “мєстним”, “укрАінцем”, а головне “русскоязичним” – якось перспективніше.
Якщо я взагалі почав про якусь там програму на каналі “Дом”, то варто сказати й про те, що цей канал сам по собі абсурдний. Українська влада використовує його, щоб виправдовуватися й розповідати про свою прихильність до російської мови. Це гра на боці “русского міра”... Діяльність за межами здорового глузду... Що ж до “цільової аудиторії”, то людям, які мають намір мешкати у вільній Україні, потрібен, образно кажучи, не “Дом”, а “Дім”, а ті, хто бажають відмежуватися від української мови, членами української спільноти не стануть! А будь-які “особиє статуси” і спеціальні умови лише наближатимуть їх до Росії. Російське культурне поле намертво впаяне в політичне!
Нам не потрібні люди, в головах яких живуть російські наративи і роїться ненависть до України та всього українського! Я вже мовчу про наявність у багатьох із них російських паспортів...
На жаль, велика частина “насєлєнія”,
що, мешкаючи на окупованих територіях, пройшла “школу російського фашизму”, не придатна для інтеграції в українське культурно-політичне поле, а вороже налаштованих елементів нам тут і без них вистачає!
Сергій БРАГАР
На найвищому державному рівні Аваков і Мендель говорять про якусь українську російську мову. Це настільки абсурдно після семи років війни з ворогом, який, власне, під прапором збереження рускоязичних в Україні, знищує наше теперішнє і майбутнє, що й коментувати гидко. За сім років, якщо вже ти вирішив бути на боці України, за сім довгих років невже той, хто не знав української, не міг її вивчити? Мостять-мостять. Крутять-крутять. Все шукають якесь виправдання своїй ліні і тупизні. Якщо ми приймемо тези, які нав’язують Аваков-Мендель і група блогерів-ломів, то який смисл взагалі у війні за незалежність? Ти можеш не любити йне розуміти українську мову, але не розуміти, що “русский язык”, його толерація і державна підтримка у будь-якій формі – це просто пастка. Або дурість. Або готовність до зради.
Віктор ЛЕШИК
Закінчення на стор. 2
МИХАЙЛО СЛАБОШПИЦЬКИЙ
НАДІЯ НАУМОВА
ІВАН ХЛАНТА
с. 2 · сторінка оригіналу ↗
Закінчення. Початок на стор. 1
Відмазка для того, щоб далі ігнорувати українську мову в Україні. Про “українську російську”. Не буду повторювати очевидні речі, натомість пропоную подивитися на світовий досвід двомовності/багатомовності. Який використовують як “аргумент” прихильники двомовності в Україні.
Очевидно, що сьогодні прямо виступати за офіційну двомовність в Україні не беруться навіть відверто промосковські сили (що є нашим досягненням), але по факту вони ж говорять саме про це.
Двомовні/багатомовні країни діляться на три групи:
1. Двомовні або багатомовні країни, де немає власної національної мови. Наприклад, Канада. Країна, створена переселенцями на новому місці.
2. Двомовні або багатомовні країни, де є декілька державотворчих етносів. Наприклад, Бельгія. Ця країна поділена на два регіони за мовно-етнічною ознакою. У Фландрії та Валонії не просто свої мови, у них свої регіональні парламенти та уряди. У Бельгії немає загальнонаціональних ЗМІ і партій — всі жорстко прив’язані до тієї чи іншої мовної спільноти. Бельгійці жартують, що є лише дві єдині спільні для всіх них інституції – це король та футбольна збірна.
3. Постколоніальні країни,
які зберегли офіційний статус імперської мови. Наприклад, Ірландія чи Білорусь. Оце вже більш схоже на наш випадок. І який результат? Він відомий – повна домінація мови колишньої метрополії та загрожений статус власної національної мови. І це все за умов декларованої мовної “рівноправності”.
“Української російської” мови не існує. Існує російська мова. І вперте небажання деяких державних чиновників послуговуватись українською.
Андрій ІЛЛЄНКО
Немає жодної “української російської”: є українська і є російська. Думати, що абсурдними мантрами про “украинский русский” можна змінити доктрину путіна про захист російськомовних в усьому світі, щонайменше, легковажно.
Вважати, що цими ж мантрами можна посилити українське культурне різноманіття – безглуздо. Бо це різноманіття і так має місце, а російська мова посідає у ньому належне і – скажемо відверто – далеко не останнє місце.
Гадати, що ми можемо збагатити російську мову чимось винятковим дивно і хибно: хіба що удосконалити суржик. Україна – не Росія, ми маємо свою мову, яку й повинні посилювати та збагачувати. А українсько-російський суржик, як вияв впливу російської на українську та репресованого становища останньої в Російській імперії та СССР, збагачення не потребує. Навпаки, кожна освічена людина має тікати від нього якнайподалі. Політики у тому числі. Хіба когось непокоять лаври Азарова з його “азарівкою”.
Отже, експортний потенціал ідеї про “украинский русский” мертвий: путіна на це не купиш.
А ось внутрішня ціна просування цієї ідеї уже не лише главою МВС Аваковим, а й представниками офісу Президента, як-от Мендель, буде надвисокою: нове коло спровокованої владою зневаги до української, ревізія мовного законодавства та новий виток внутрішньої нестабільності.
Чому нестабільності? Бо закономірний результат теми про “украинский русский”, яку вкинула у суспільство влада, повернення у політичний порядок денний дискусії про другу державну мову – російську. Аякже, це ж уже не російська, це наша, “українська російська”!
Але й це путіна не зупинить:
він ненавидить не українську мову, він ненавидить Українську Незалежність та людей, які є її носіями. Не зважаючи на мову їх спілкування.
Тому я закликаю владу зайнятися чимось більш продуктивним. Наприклад, ознайомитися із Законом України про застосування української мови як державної та статтею 10 Конституції України – там усе про усі мови уже написано.
В’ячеслав КИРИЛЕНКО
Владо, жени геть двієшників і ватників, що затесались у ваші ряди! Існують певні громадяни, що
“педалюють” питання скасування штрафів за порушення Закону “Про забезпечення функціонування української мови, як державної”. По-перше. Вам, нешановні, влада протипоказана, а ваші незнання історії загрожують національній безпеці України. Думаю, що й у влади вистачить розуму не підтримувати ці маніакальні марення. Пора окремих нардепів, що поширюють такі “ініціативи”, правомірність їхньої позиції розглядати в комітеті з етики. Ця несвідома “рать” повинна розуміти, що до ВРУ відстоювати українську мову вийдуть всі національно-демократичні сили.
Слід назвати всіх українофобів, щоб їхні родичі, знайомі, однопартійці почали вчити їх розуму і примусили вискакувати із ватних валянків. А за їх ватну позицію вручати медалі московських попихачів — всім “охочим” розхитувати спокій в Україні. Антиномінація “Московський попихач” запроваджена Товариством “Просвіта” ім. Т. Г. Шевченка! І першим відзначеним кілька років тому є міністр Аваков, нездатний опанувати державну мову, хоча це є обов’язком державного службовця.
Микола ГОЛОМША
Знову почалися атаки на “Закон про мову”. Питання мови — це питання національної безпеки. Ні більше, ні менше. Тому що мова формує інформаційне середовище. І якщо ви говорите російською, то читаєте російською, дивитеся фільми російською, завантажуєте YouTube російською. А в сучасному світі ключова війна — інформаційна. Війна за мізки. А мова визначає те, як ви думаєте. І про що ви думаєте.
А хто визначає інформаційне середовище в російськомовному світі? Здогадаєтеся з трьох раз? І ви можете скільки завгодно говорити, що ви теж власник бренду “говорю російською”, але це не має ніякого значення. Тому що смисли в російськомовному середовищі формує Росія. І завжди буде формувати. У неї більше ресурсів. От і все. І якщо ви залишаєтеся в російськомовному середовищі, то залишаєтеся під впливом Росії.
Якими б розумними думками ви себе не тішили. Скільки би не раділи, що це ми заснували Москву. Може, й ми. Але на свою голову. Колись індіанці також нагодували голодних переселенців з Європи. Добром це для них не закінчилось. І для нас не скінчиться, якщо ми дозволимо використати наше марнославство і затягти нас назад до російської мови. Бо зараз монопольне положення на ринку російської мови має Москва.
Тому так важливо вирватися з інформаційного поля російської мови. Тому що не можна воювати з Росією і слухати російські новини. Не можна боротися з русским миром і жити смислами русского мира. Тому що там формують свій порядок денний. І дуже часто антиукраїнський. І антизахідний. Пропагуючи інші цінності. Які можуть привести тільки до русского мира, а не до цивілізації.
І люди, чисті аркуші, особливо діти, просто вбирають це. І не розуміють, чому не можна говорити “громадянська війна”, чому в сучасному світі важливо боротися з расизмом і толерантність – не порожнє слово. І вони стають тим магнітом, який утримує Україну в лапах русского мира. Нове покоління, для якого війна 2014 року це вже історія, а Майдан — далека історія, не розумітимуть, чому ж ми не можемо стати братами знов. Вони не відчували того болю і, слухаючи росіян, прийматимуть їхню позицію. Позицію минулого. Але загорнуту у красиву обгортку майстрів пропаганди і маркетингу.
Саме тому важливо, щоб день за днем все більше людей переходили на українську мову. Вчили англійську. Уникали смислів русского мира і не ставали рабами російської пропаганди. І якщо через тисячу років у нас буде українська англійська мова, і ми будемо сперечатися з Лондоном, у кого кращий акцент, тоді і можна буде повернутися до теми російської мови.
І так, знову і знову. Носіїв російської мови ніяк не обмежують. Це говорить носій. І так, відразу в країні не відбулося дива, і всі не заговорили українською. Але див не буває. Це поступовий процес. Див взагалі не буває, час це вже вивчити. Немає простого рішення, яке відразу приведе до мети.
Сергій ФУРСА
Уповноважений із захисту державної мови заявляє: Відповідно до статті 10 Конституції України, єдиною державною мовою в Україні є українська. На цьому в ефірі телеканалу “Прямий” наголосив Уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь, коментуючи заяву речниці Президента щодо “української російської мови”.
Уповноважений нагадав, що три тижні тому Володимир Зеленський на форумі “Україна 30” сказав, що в нашій країні державною мовою є одна – українська, і для неї мають бути створені найкращі умови.
“Якщо продовжити його слова, то має імплементуватись та ефективно діяти Закон про мову. Отже, до кінця року, як це визначено стратегією дій уряду на 2021 рік, має з’явитись державна програма розвитку і опанування української мови. Водночас маємо сьогодні слова речниці президента. У мене виникає просте запитання: ми тепер на кого орієнтуємось?” – сказав він.
“Я не поділяю таких заяв, і вважаю їх такими, які не мають жодних перспектив. Статтею 10 Конституції України, якій в цьому році виповнюється 25 років, визначено, що єдиною державною в Україні є українська”, – наголосив Тарас Кремінь.
Уповноважений вважає, що питання мови в Україні треба закрити раз і назавжди. “В нас є Закон “Про забезпечення функціонування української мови як державної”, є система освіти, є державна влада, яка повинна сприяти розвиткові та функціонуванню української мови як державної. Зрештою, ми маємо зовнішні загрози, на які потрібно зважати”, — зазначив Тарас Кремінь.
Уповноважений наголосив,
що зараз Україна має ефективно займатися державною мовною політикою, при цьому створюючи кращі умови і для інформаційного захисту.
“Пам’ятаймо: захист мови
– це і захист національних інтересів, основ конституційного ладу”.
Прес-служба Уповноваженого із захисту державної мови
У весняно-грозовому повітрі, крім вірусів, повисли тривожні запитання. Чи буде війна з Росією? Вона триває сім років поспіль. Просто дехто цього не бачить, чи то пак не хоче бачити.
Чи хоче Росія справжньої війни з Україною?
Так. І далеко не тільки Путін. Чи готова Росія до такої війни?
Цілком. Чи потрібна їй така війна? Так. Ненависть і насмішки Заходу не гоже прощати. Міру готовності англо-саксів допомагати Україні слід перевірити. З коштовним баластом днр/лнр треба щось вирішувати. Підупалий рейтинг треба піднімати. Порожні водосховища в Криму треба заповнювати. Протестні настрої всередині країни треба відволікати. Зупинити наступ на п’яту російську колону в Україні потрібно, доки не пізно. Для політичних торгів із Європою залишився останній аргумент. Безвладдям в Україні варто скористатися. А також – притлумленою реакцією на можливі значні жертви в часі розгубленості від ковід-пандемії…
А тепер запитання головне:
чи готова Україна захистити себе від такого страшного ворога?
Влада – ні. Армія – наполовину. Але це ніскільки не вирок ситуації, якщо згадати великого знавця воєн Наполеона: “Військових сил недостатньо для порятунку країни, але, коли її захищає народ, вона непереможна”.
Тільки це екзистенційне питання вирішить, чи підуть вони війною на Україну і яким буде її результат.
Скільки зловісних сил, зовнішніх і внутрішніх, явних і прихованих, невтомно випробовують наш імунітет – державницький, національний, ментальний, духовний, фізичний, – а ми, попри все, живемо... і йдемо далі наперекір жорстоким вітрам і вітрякам доби – назустріч своїй священній Весні!
Мирослав ДОЧИНЕЦЬ
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
