Героїня Кенгіру 3 “Ти лише подивися, Оленцю, який світ красний!..” · с. 3сторінка оригіналу ↗
Тепер – назавжди
Слово Просвіти, №14–15 за 2021 рік
У 1994 році в газеті “Независимость” з’явилася стаття “Кенгір-1954” – до 40-річчя Кенгірського повстання. Про це тоді практично не писали, але мені вдалося зібрати достатньо матеріалу і свідчень. Мала й світлину зовсім молодих жінок, ув’язнених Кенгірського табору, які згодом стануть учасницями повстання, а деякі з них загинуть під гусеницями совєтських танків.
У день виходу публікації
(збіг!) до редакції завітала наша колега, заступниця голови Народного Руху України Олена Бондаренко і, глянувши на світлину, сказала:
– А ось моя мама! – і показала на вродливу жінку в білій в’язаній хустині.
– ?! Так мені відкрилася історія Ольги Бондаренко
(Лядської), у якій, здається, зібрано найвищої сили випробування, яке тільки може випасти на одне життя жінки. Сфальшована історія в книзі “Молода гвардія” стала підставою для звинувачення її у зраді родінє, ув’язнення на 10 років ГУЛАГу, позбавлення прав, переслідування на тривалі 45 років!
Після нашої першої зустрічі я написала матеріал “СЧ666” – такий табірний номер носила Оля на руці. За цим номером її кликали наглядачі й охорона…
Але буде в умовах неволі дивовижна зустріч із мадярським лікарем Ференцом Варконі, що стане коханням на все життя. “Мене найбільше вразило те, що в умовах ГУЛАГу люди зі своїм коханням, як квіти з каменю проростали і з ним вивершувалися до неба”, – скаже згодом Олена Бондаренко, донька Ольги і Ференца, народжена в ГУЛАГу. 40 днів і ночей тривало повстання. 40 днів і ночей люди були вільними за ґратами. Після поразки, Олю та інших учасниць повстання етапували в Сибір, до Тайшету. Але вона вже буде іншою.
Доленосним для Олі стане спілкування з жінками із Західної України, що відбуватимуть терміни за участь в ОУН і УПА. Уроки правдивої історії, спільні традиції, свята загартують і утвердять Ольжине українство.
…У 1990 році її реабілітують, вона дочекається незалежності України. Житиме в Києві серед найрідніших людей – донечки Олени, внучки, правнука… Листуватиметься, телефонуватиме, творитиме і любитиме білий світ. Ми створимо з пані Оленою Бондаренко не одну передачу на Українському радіо про її Маму, оприлюднимо наші історії у книжках “Янголи небесної чоти” і “Одна з Нас”. І скільки вона жила, я відчувала на Лівому березі її світлу присутність. Веселку понад Дніпром, що єднала Україну зі своєї рідної Слобожанщини до моєї рідної Волині. Тепер – назавжди.
Галина ДАЦЮК
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
