Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Мова єдина · с. 5сторінка оригіналу ↗

ІНАВГУРАЦІЯ ЧИ СКЛАСТИ ПРИСЯГУ?

Слово Просвіти, №14 за 2005 рік

правопису, яку в народі називали “скрипниківською”. Тодішній високопосадовець у супрязі з мовознавцями зважилися українізувати вкраїнський правопис, щоб позбавитися русифікації. З 1927 року М. Скрипник, будучи народним комісаром освіти, зорганізував правописну конференцію, завданням якої було націоналізувати українську мову. Невдовзі його звинуватили в “контрреволюційній діяльності українських націоналістів”, усунено з посади, що призвело до самогубства. Згадаймо нещодавні реалії. Кілька років тому також була створена правописна комісія, яка запропонувала свій варіант очищення нашої мови від засмічення. Можливо, не з усіма пропозиціями можна узгодитися, одначе невдовзі шовіністи вчинили шалений галас супроти нововведень. Особливе обурення висловив “великий мовознавець” Петро Толочко. Відтак уже колишній президент п. Кучма спішно розпустив фахову комісію. Немає потреби говорити, яке важливе значення має мовне питання для України. Тому новому Президентові найближчим часом варто звернути особливу увагу на це, оскільки проросійські сили постійно спекулюють щодо впровадження другої державної чи офіційної мови. Але поруч нависає неабияка загроза засмічення англійською термінологією як в офіційних виголосах, так і в ЗМІ. Чимало авторів, щоб засвідчити свою “інтелектуальність”, свідомо підмінюють відомі наші терміни імпортними. Особливо небайдужі до цього спортивні журналісти. Коментуючи футбольні матчі, рідко можна почути: суддя, захисник, воротар, отримав жовту картку, — а завжди: рефері, ховбек, голкіпер, гірчичник… Але не тільки вони є законодавцями такої моди. Ця хвороба (пишу без лапок, бо насправді це хворобливість) характерна для багатьох працівників ЗМІ. Якщо вже хочете засвідчити свою “інтернаціональну освіченість”, то імпортні терміни виносьте в дужки чи беріть у лапки, як це прийнято в цивілізованих країнах. Яскравим прикладом цього є презентація нового Президента (посаду народнообраного речника нації, вважаю, потрібно писати з великої літери). Вочевидь усі звернули увагу на саму термінологію. В усіх офіційних джерелах цю акцію йменували “інавгурацією”. Мільйони наших співвітчизників чи не вперше почули з телеекранів, радіоприймачів, прочитали на шпальтах газет цей термін; звісна річ, вони здогадувалися, що йдеться про прийняття чи складання присяги нового Президента. Натомість ці визначені століттями (завважимо при цьому, що складали присягу чи присягалися привселюдно наші гетьмани на вірність народу чи Україні) терміни враз підмінили імпортними. Якщо ви уважно слухали офіційників, то вони вимовляли не “інавгурація” (воно похідне від латини, що означає “посвячення”, “урочиста церемонія”, “введення на посаду Глави держави” або “посвячення в сан”), а “інагурація”, оскільки для нашої мови збіг двох приголосних — неприродно і важко вимовляється, а відтак “зайве” “в” логічно випадало. Хтось скаже, що це зайвина і на неї не варто зважати. Далебі, ні. Якщо в нас є свої, вивірені часом терміни, то навіщо нам послуговуватися чужинецькими? Якщо так піде й далі, то ми зовсім засмітимо свою праматеринську мову та користуватимемося імпортними суржиками. Але ж національна мова — це повітря, без якого нам не прожити… z Василь СКУРАТІВСЬКИЙ

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин