Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє

Слово Просвіти, №14 за 2005 рік

Слово Просвіти, №14 за 2005 рік

ПОГЛЯД Дуже мало часу минуло від перемоги Помаранчевої революції, щоб можна було всебічно оцінювати досягнення нової влади. Безумовно, вони є, їх видно неозброєним оком. Нова мітла по-новому мете. Влада стала прозорішою, відповідальнішою і чеснішою — останнє поки що здебільшого в деклараціях. Вишукано джерела поповнення бюджету, прихований дефіцит якого у 32 мільярди гривень залишив у спадок скинутий режим. Соціально спрямовану політику підкріплено ухваленим Законом про бюджет, який підписав Президент і дію якого вже незабаром відчує більшість української спільноти. Усе це, звісно, не впало манною небесною — довелося вживати непопулярних заходів щодо олігархів, яких позбавлено податкових пільг, рішуче викорінювати корупцію і казнокрадство, виводити з “тіні” на світло цілі галузі економіки, вживати правових заходів до порушників чинного законодавства. У відповідь — прихований опір, гуртування нової опозиції. І це нормально: влада буде сильною, якщо їй протистоятиме така ж сильна опозиція. Тому критику дій уряду, якому супротивники не прощають жодного промаху, треба сприймати тверезо й відповідно реагувати на неї. А от зайвих приводів для критики на радість опонентам давати не слід. Та саме це і не вдається. Принаймні словесні перепалки, що спалахують між найвищими урядовцями, стають набутком загалу і його важко переконати в тому, що це якраз і є рисою демократизму та дискусійності, як це намагаються подати. Власне, конфлікти між лідерами окремих структур, що згуртувалися навколо Ющенка під час президентських перегонів, спалахували й раніше. Пригадаймо бодай публічні брутальні висловлювання Безсмертного на адресу Юлії Тимошенко — слава Богу, їй вистачило християнського терпіння не опуститися до такого ж рівня. Взагалі, ті тертя серед прихильників Ющенка, які йому невідь-якими зусиллями вдавалося нейтралізувати під час боротьби за владу, виткнулися, як шило з мішка, коли блок прийшов до влади. Перші іскри викресалися у взаєминах Прем’єра та міністра юстиції Романа Зварича, коли уряд, щоб перешкодити зловживанням, ухвалив розпорядження про заборону реекспорту нафти з України. Тоді міністр відмовився реєструвати цей акт як такий, що нібито суперечить законодавству. Більше того, ображений міністр пригрозив своєю відставкою, якщо урядова ухвала не буде скасована. Подейкують, що Зварич так рішуче виступив проти заборони реекспорту нафти, оскільки його дружина є співвласницею однієї з фірм, яка займається нафтовим бізнесом, і така заборона їй зовсім не вигідна. Тимошенко не скасувала розпорядження, але знайшла компроміс, встановивши податок на додану вартість при імпорті російської нафти в Україну, що унеможливило б махінації з поверненням податку. Схоже, що Зварича це не влаштовувало, і все закінчилося скасуванням названого документа указом Президента. Зварич же не проминув нагоди звинуватити урядовців у лобіюванні інтересів нафтопереробних заводів. Інший конфлікт розгорівся між секретарем Ради національної безпеки та оборони Петром Порошенком та Головою Служби Безпеки України Олександром Турчиновим, людиною Юлії Тимошенко. Останній образився на те, що указом Президента був звільнений із посади першого заступника Голови СБУ генерал Олександр Скибинецький, який, за словами Голови, “відіграв не другорядну роль у ході Помаранчевої революції, доклавши максимум зусиль, щоб не допустити кровопролиття людей, які вийшли на Майдан”. Це при тому, що такого подання від Голови СБУ не було, його навіть не поставили до відома. Причина такого розвитку подій, — можна припустити — в інтригах Порошенка. Той не забарився звинуватити Олександра Турчинова щонайменше в неповазі до Глави держави. У самої Юлії Тимошенко не все гаразд складається у взаєминах із Петром Порошенком: хоч як би ретельно приховувалися тертя, все це, на жаль, виходить на люди. Навіть Президентові довелося визнати існування конфліктних ситуацій на вищих щаблях української влади і визнати на прес-конференції для журналістів, що йому довелося закликати фігурантів цих конфліктів подати одне одному руку. Та й у взаєминах Президента й Прем’єр-міністра не все так безхмарно, як може здатися на перший погляд. В інтерв’ю московській газеті “Коммерсантъ” Віктор Ющенко сказав, що багато хто хотів очолити уряд, але він нікому нічого не обіцяв. Що ж до Тимошенко, Президент ніби мимохіть обмовився, що по тих областях, по яких вона бралася забезпечити передвиборну кампанію, він дуже скромно оцінює її досягнення. На що Юлія Тимошенко не забарилася публічно відпарирувати: мовляв, під час виборів Президента вона не брала жодних зобов’язань перед Віктором Ющенком. Цей обмін дошкульними репліками прикро вразив багатьох. Копирсатися в чужих конфліктах — справа невдячна, навіть коли це стосується найвищих посадовців. Набагато важливіше розібратися в причинах. Перша причина полягає в тому, що вочевидь певні векселі були видані Ющенком-кандидатом і за ними, як людині чесній, що дотримує слова, довелося платити Ющенкові-президентові. Наприклад, чи не найбільші плоди від перемоги зібрав лідер соціалістів Олександр Мороз, партія якого підтримала Ющенка на останньому етапі боротьби: впродовж тривалих “консультацій” він виторгував три важливі міністерські портфелі та з півдюжини постів голів облдержадміністрацій для своїх партійців. Тоді як обділеними залишилися такі його соратники від першого дня кампанії, як Українська Народна Партія Юрія Костенка чи Українська республіканська партія “Собор”. За якими критеріями оцінювався внесок у перемогу цих партій, важко сказати, але партія Петра Порошенка, принаймні організаційно й кількісно здається набагато скромнішою. Чи не це призвело до того, що і костенківці, і матвієнківці, як і інші дрібніші партії коаліції “Сила народу”, відмовилися вливатися в новостворену пропрезидентську партію із закрутистою назвою “Народний союз “Наша Україна”? РЕҐІОНИ Довірою треба дорожити. Втратити її легко, а здобути важко. Сьогодні негаразди в житті, кадрові промахи, неетичну поведінку окремих керівників пересічні громадяни списують на оточення Президента, а до нього самого апелюють щодо відновлення справедливості. Сьогодні їхні лозунги — це лозунги передвиборної боротьби: “Ющенко ТАК!”. Критику дій уряду, якому супротивники не прощають жодного промаху, треба сприймати тверезо й відповідно реагувати на неї. А от зайвих приводів для критики на радість опонентам давати не слід.

Продовження статті з попередньої сторінки — фрагмент сторінки

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин