Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Дорожні нотатки · с. 10сторінка оригіналу ↗

Серед сувенірів, що їх ми презентували господарям, пан Еугеніуш найбільше оцінив помаранчевий шалик, якого не знімав із себе впродовж усього вечора, розповідаючи нам, як тут, у Польщі, всі переживали за українців під час Помаранчевої революції.

Слово Просвіти, №14 за 2005 рік

ПОМАРАНЧЕВІ РЕМІНІСЦЕНЦІЇ БІЛЯ ТЕЛЕВІЗОРА Отже, три Євгени і пані Аліція, котра постійно нагадувала нам про необхідність “взяти ще оцей шматочок”, або “нєх пановє спробуйо єшче тего серка з пєрнічкєм”, мали за вечерею перед телевізором широке поле для обміну думками з приводу майбутнього України і Польщі. Серед сувенірів, що їх ми презентували господарям, пан Еугеніуш найбільше оцінив помаранчевий шалик, якого не знімав із себе впродовж усього вечора, розповідаючи нам, як тут, у Польщі, всі переживали за українців під час Помаранчевої революції. Господар дому час від часу вихоплював із п’ятдесяти телеканалів Знаменитий на весь світ образ Непорочної Діви Марії Ченстоховської у каплиці на Ясній Гурі приваблює вірних своєю останні новини, серед яких ми почули про смерть генерала Кравченка, що викликало зливу запитань і спрямувало розмову в русло швидшого поєднання українців і поляків “жеби якнайскутечнєй увольніць сє од тих холєрних москалі”. Пан Еугеніуш вважає, що найгарячішим бажанням усіх поляків є перенесення досвіду української Помаранчевої революції далі на Схід; лише в такий спосіб, на його думку, можна уникнути реальної загрози диктатури в Росії, яка стала на дикунський шлях відновлення імперії, тоді як Україні з її багатою культурою треба швидше входити до НАТО і Європейського Союзу. У нашу розмову про спільність інтересів і близькість культур втрутилася телепередача про розмаїття ментальностей різних народів, що об’єдналися в ЄС. На екрані — акредитовані у Варшаві журналісти — німець (у помаранчевому светрі), швед, фінн, француз, чех, поляк, представниця Словаччини та італієць вправлялися у глузуванні й кепкуванні одне над одним, згадуючи традиції, прислів’я, кпини, виставляючи один одного на сміх великої зали, з якої ця передача транслювалася у прямому ефірі на всі країни ЄС. Відбувалась якась дивовижна сварка, яка часом набувала досить гострих форм і висловів, проте щоразу все закінчувалося сміхом. Суперництво в ерудиції (всі учасники розмовляли польською з відповідними акцентами) проходило весело, невимушено, але з очевидною демонстрацією національної гідності кожного учасника. Досить ризикована, як на мене, імпреза закінчилася весело й оптимістично, у дусі злагоди і взаємного задоволення. Подумалося тоді: якби в нас було організовано щось подібне, навряд чи вдалося б уникнути мордобою. Бо толерантність також не можна доводити до абсурду, навіть якщо предметом висміювання є нехай негативні, але органічно притаманні даній націоковсько-більшовицького ГУЛАГу. Екскурсантам зі всього світу демонструють фотографії, реальні предмети, атрибути “життя” в концтаборі, де життя, мабуть, нічого не коштувало, але обов’язково розкажуть про ксьондза Максиміліана Марія Кольбе, котрий помінявся життям із засудженим (який мав сім’ю і дітей) і пішов на смерть замість нього. На пропозицію Папи Івана- Павла II Вселенська Церква оголосила М. Кольбе святим. — Чи вступ Польщі до Євросоюзу вплинув на структуру і чисельність відвідувачів цього страшного символу комуно-фашистської епохи? — запитую після закінчення екскурсії нашу чудову провідницю по музею пані Дануту Тишкєвіч. — Так, без жодного сумніву: рішучим чином збільшилася кількість відвідувачів, а особливо молоді. Наприклад, у Німеччині відвідання табору в Освєнцімі входить до обов’язкової шкільної програми. На Заході постійно зростає зацікавленість до Музейного Комплексу “Освєнцім-Біркєнау”. Минулого року з країн Європи до нас прибуло на 100 тисяч більше відвідувачів, ніж у попередній рік. — Чи не здається Вам дивним, що багато країн, чиї громадяни були в’язнями цього концтабору, мають тут свої національні експозиції, а Україна — ні? — У музеї спеціально виділено один будинок для національних експозицій. Наразі там є російська виставка, поряд — циганська, французька, бельгійська, інших країн. Раніше була розширена російська виставка, яка цілісно представляла всі народи СРСР... Нині Україна — незалежна держава, а отже, може тут мати власну національну експозицію. нальній культурі звички, традиції, упередження і страхи. А може, — саме це є доказом досконалості націй та готовності до співжиття різних народів в об’єднаній Європі? ЗА ДРОТОМ ОСВЄНЦІМА Спав я погано. Двічі вставав, щоб відчинити вікно й охолодити кімнату зимним повітрям із вулиці, де всю ніч лютувала завірюха. Під час раннього сніданку, з якого чомусь запам’ятався смачний білий хрін, на пропозицію господарів ми обговорювали тему життя польської діаспори в Україні. Потім пані Аліція провела нас до костьолу, де для нас відбулася спеціальна Служба Божа українською мовою. Під час співів ми вже відчули, що набуваємо досвіду, а отже, почувалися впевненіше. Вантажилися до нового автобуса з новим водієм. Кшиштоф од вчорашнього дня “на зерванє глови” мчав цим автобусом із Неаполя (!) до Ченстохови. Як розповів, найскладніше було в Альпах, де тисячі авто важко просувалися засніженими дорогами. Але пароль “їду до Польщі, щоб взяти на борт прочан із України” відкривав йому зелену вулицю. Того ж суботнього дня ми відвідали музейний комплекс Освєнцім-Біркєнау, після чого у деяких гурманів тимчасово зник апетит. У цьому таборі смерті, де закатовано кілька мільйонів людей різних національностей, досі відчувається дух страху смерті, що його випромінюють бараки, каземати, камери, карцери, шибениці, печі кремато- Закінчення буде. Євген ҐОЛИБАРД Фото автора z P.S. У Кракові (в 40 кілометрах від Освєнціма) знаходиться консульство України. Питання про достойне представлення української національної гідності в Освєнцімі у формі виставки на вже виділеній для цього площі піднімалося ще чотири роки тому. Чого не вистачає? Мабуть, гідності. Над вхідною брамою до концтабору Освєнцім напис: “Праця робить вільним”

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин