Малі міста України · с. 11сторінка оригіналу ↗
МІСТО НАД ДНІСТРОМ
Слово Просвіти, №14 за 2005 рік
ХТО СТОЯВ БІЛЯ КОЛИСКИ МІСТА?
Документальні джерела, що містять відомості про давню історію Миколаєва, збереглися дуже погано і вкрай нерівномірно. Це зумовлено тим, що міщани не захотіли передати свої найдавніші документи до так званого Бернардинського архіву у Львові й зберігали їх у своїй ратуші, яка згоріла під час пожежі у вересні 1914 року. Численні місцеві дослідники відтворювали історію містечка, посилаючись на згадки про нього в польських географічних довідниках та енциклопедіях, оскільки новішої літератури не було (в радянські часи історії галицьких містечок приділялося надто мало уваги). Документально підтвердженою є версія, відповідно до якої Миколаїв розпочав своє існування 20 лютого 1570 року, коли польський король Сигізмунд Август підписав грамоту про заснування міста й надання йому магдебурзького права. Поява міста тісно пов’язана з особою Миколи Тарла — сандомирського хорунжого, а згодом і секретаря при королівському дворі. Цей молодий вельможа був у числі найближчих придворних короля і відповідав за охорону його дружини — королеви Барбари Радзівіл. Коли 8 травня 1551 року вона раптово померла (сучасники не сумнівалися, що молоду королеву звела зі світу мати Сигізмунда — Бона Сфорца, яка не любила невістки), Микола Тарло покинув двір. Однак через кілька років фінансова скрута змусила його повернутися. Сигізмунд Август радо зустрів товариша молодості й задовольнив його прохання щодо заснування Миколаєва. У грамоті, виданій Тарлу 20 лютого 1570 року, йшлося: “… ми Сигізмунд Август… вирішили шляхетноуродженому Миколі Тарлу дати міць і владу, щоби він… над Глибоким Потоком містечко нам, котре Миколаїв назвою мати бажаємо, на новорозчищеному місці поставити міг…” Ця перша грамота лягла в основу конституції міста. Нові жителі отримали одні з найкращих на той час умови життя. Їм надавалося право на власне самоврядування, вони не підпадали під юрисдикцію жодних урядовців, а в усіх справах підлягали суду війта. Крім того, щоб заохотити нових поселенців, миколаївчан звільняли від усіх податків на 20 років. Містечко розкинулося у мальовничій улоговині, оточеній із трьох сторін вінком гір, хребти яких утворювали природну твердиню. Однак місто вирізнялося не тільки красою своєї природи, а й різноманітними земними багатствами. У його околицях були великі поклади керамічної глини, глинястих вапняків, алебастру, будівельного каменю, кварцових пісковиків, гравію, сірки й торфу. Не дивно, що потоки поселенців, особливо ремісників, щедро потекли до миколаївських земель. Конституція міста у складі привілеїв Сигізмунда Августа (1570) без змін підтверджувалася й наступними королями Польщі та Австрії. У 1794 році цісарем Францом ІІ Миколаєву було видано декрет,
датного краєзнавця, дядька відомої миколаївської письменниці Уляни Кравченко Антона Шнайдера теж зберігається зображення герба Леліва з латинським написом: “Герб міста Миколаєва”. Таємницю справжнього миколаївського герба дослідникам удалося розгадати лише півстоліття тому. Як виявилося, близько 1555 року на Поділлі, поблизу Проскурова (сьогодні Хмельницький) воєвода руський Микола Сенявський заклав місто і назвав його на свою честь Миколаєвом. Гербом родини Сенявських теж була Леліва, тож саме Леліва і стала міським гербом у 1571 році. Цього ж року помер Микола Тарло. Таким чином, Антон Шнайдер помилково приписав герб подільського Миколаєва Миколаєву на Дністрі. Ще одним доказом на користь герба з елементами “голуба і дуба” є те, що сокира біля кореня дуба — герб Тарлів. Сам дуб символізує місто, а голуб у геральдиці служить символом смирення і чистоти. Такі елементи були присутні в гербах багатьох тодішніх міст: Радомишля, Торжка, Пронська та інших. Завдяки отриманим привілеям місто швидко розвивалося, переживаючи періоди занепаду й піднесення. Напередодні Першої світової війни громадсько-політичне життя у Миколаєві бурлило. Незважаючи на провінційний характер та віддаленість від повітових центрів, у місті й навколишніх селах зростала активність патріотичних товариств “Січ”, “Сокіл”, “Просві-
Так уже влаштована людина, що сприймає світ асоціативно. Назва містечка, про яке піде мова в цій статті, співзвучна із назвою великого портового українського міста — Миколаїв. Уже звичними для мешканців невеличкого 15-тисячного Миколаєва над Дністром, що на Львівщині, є те, що при згадці про їхнє рідне місто в уяві співрозмовника постають кораблі, порти, море. Але наше містечко інше — злегка вкрите пилом історії, який додавав сивини його скроням протягом кількох віків, та цементним порохом, що наклав свій відбиток останнім часом, — воно чіпляється за погляд маленькими вуличками, ошатними хатками, щирими, душевними мешканцями.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
