Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Земля козацька · с. 12сторінка оригіналу ↗

Гетьмани України

Слово Просвіти, №14 за 2005 рік

Хмельницькому та Петру Дорошенкові не повірили б. Також було багато проблем із портретами двох гетьманів — Самойловича й Мазепи. Виявилося, що репродукцій з їхніх портретів збереглося більше, ніж інших. Два надзвичайно цікаві портрети Самойловича були в книзі знаменитого мистецтвознавця Платона Білецького. Один (на повен зріст) — із настінного розпису Густинського монастиря. Другий — репродукція з утраченого портрета олійними фарбами, дуже недосконалого щодо пропорцій, проте гетьман має тут найпереконливіший вигляд з психологічного погляду. Бо відверто читаються в його обличчі і розум, і пиха, і підступність. Портрети портретами, але ж у попередніх марках уже були зображені не тільки події з життя гетьманів, ай місця чи реальні будівлі, пов’язані з їхнім життям. Знайшов я книгу з історії архітектури м. Тобольськ, де репродуковані гравюри-панорами Тобольська, сучасні фотографії будівель і вулиць. Та виявилося, що найкрасивіша панорама То-часу мені довелося відвідувати славетного українського мистецтвознавця Стефана Андрійовича Таранушенка. Жив він у страшенній скруті, свою дорогоцінну фототеку тримав у коробках, склеєних власноруч зі шматків уживаного картону. А в тих коробках у старих конвертах зберігалися давні фотографії, переважно — контрольні відбитки зі скляних негативів. Фото він робив напередодні колективізації і в самому початку Голодомору. Скляні негативи (не всі) зберігались у Харкові в фотолабораторії. Саме туди й потрапила бомба! А от пробні відбитки вціліли і знову потрапили до рук Стефана Андрійовича, коли він повернувся в Україну після Гулагу та заслання. Серед збляклих, ледь промальованих зображень знищених церков, хат, клунь, заїздів і корчем, понищених єврейських божниць, зауважив я портрет людини в пишній гетьманській шапці. Спитав — хто це? Виявилося — репродукція зі знищеного портрета Мазепи. Я тоді скопіював, навіть не уявляючи, для чого мені цей портрет знадобиться, і гадки не було 1974 року, коли я перемальовував портрет із вицвілого, злинялого паперу, що одержу державне замовлення на мініатюру цього “проклятого” Гетьмана. А от випало! І зробив, а тлом до портрета дав Миколаївський собор, збудований стараннями й коштом Івана Мазепи, який в середині 30-их років роздовбали ентузіасти-комсомольці. У праці над іншими проектами мені дуже допомогли мандри Україною. Пощастило малювати неприступні стіни Хотинської фортеці, — ті мури пам’ятали й кулі козацьких мушкетів, і ядра польських гармат. Був у Феодосії (середньовічній Кафі), колись найбільшому невільницькому ринку на Чорному морі. Малював вежі Генуезької фортеці, в якій свого часу засіли яничари, а їх звідтіля викурили й посікли на капусту звитяжці славного Сагайдачного. І в Кам’янці-Подільському фортецю малював. Із того мосту, де турецький кат шовковою мотузкою вдавив Юрася Хмельницького. Та й Острозьку знамениту круглу вежу, що потім так придалася для марки “Михайло Ханенко”. Зараз, коли вся серія “пішла гуляти” світами, а де-не-де вже й запала в клясери до колекціонерів, бачиш, що деякі марки варто було б переробити. Особливо перші дві — “Сагайдачного” й “Мазепу”. Та… Справу закінчено. z ще були при булаві. Першими біографами гетьманів були народні співці — кобзарі та лірники. Складали думи й пісні — та й такі, що їх, при всіх заборонах співали сотні років без перерви в усіх етнічних українських землях. Ще тоді козацькі літописці показали, що смертельний розлам у козацьких верхах почався не через внутрішні чвари, а через зраду Козацької України її православним союзником — Москвою. Козацький літописець больська з мурованими спорудами — це все після смерті Самойловича. Бо той дерев’яний Тобольськ і фортецю, в якій конав на засланні гетьман, знищила пожежа. Довелося користуватися кількома більш недосконалими малюнками, проте ближчими за хронологією до часу заслання Самойловича. Із портретів Мазепи я вибрав найризикованіший варіант. Свого подає ще й 12 чудових, цікавих гетьманських портретів. Гадаю, що ті Величківські портрети є найближчими до своїх прототипів. У нього портрет Богдана Хмельницького аж ніяк не парадний, не “парсунний”, а камерний, глибоко психологічний і правдивий — зовсім не схожий на загальновживані портрети-парсуни чи копії копій з ликом Батька Хмеля. А, наприклад, портрет Юрася Хмельницького взагалі не залишає жодних сумнівів щодо схожості, бо підпадає під характеристику цієї особи, як ніякий інший. А от портрет Петра Дорошенка у Величка зовсім не такий, як портрет-парсуна з надгробка в церкві під Волоколамськом. Коли дивишся на “парсуну”, то не віриш, що цей шляхетний герой може кинути свої переможні війська під команду іншої людини і поскакати додому, щоб дати прочухана невірній дружині. У літопису Дорошенко без бороди, обличчя суворе, жорстоке і досить грубе. Придивившись, бачиш, що цей чоловік із ревнощів міг би й голову зрубати. Із цих трьох Величківських портретів я використав лише портрет Юрася Хмельницького. І повірили і Величку, й автору марки. А от Величковому Богданові Юрій ЛОГВИН

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин