Про-читання · с. 15сторінка оригіналу ↗
«ПИСЬМЕННИК — ЦЕ, НАСАМПЕ- РЕД, ОСВІТЯ-
Слово Просвіти, №14 за 2005 рік
батька. Він замінив мені батька в духовному плані. Я вважав, що дуже зобов’язаний цій людині, тому частково фінансував створення пам’ятника, встановленого на його могилі (тоді я мав на це кошти після гастролювання в Німеччині), потім підготував і видав книгу тюремної лірики отця Лесіва, яка називалася “У небі пісня обірвалася”, — це майже все, що він написав. Можу сказати про Зіновія Красівського, який був для мене взірцем. Якось він подарував мені свою фотографію з написом “Венього проекту “Школа”. Це тематичний збірник матеріалів про вихідця із глибинних верств народу — сільського хлопчину, точніше, про його шлях до омріяної мети. Саме це споріднює дві друковані речі, — згадайте пошук скарбу й мандрівку до пірамід пастуха Сантьєго в “Алхімікові”. Отож згадана книга-альбом сприймається як ілюстрація, як конкретний приклад до абстрактної фабули “Алхіміка”. Принаймні читаючи її, я наштовхнувся на таку думку. За жанром це науково-популярне видання. Вміщені там документи, есеї, спомини, листи, світлини — достовірна розповідь про життєвий подвиг одного із фундаторів, найактивнішого та безстрашного учасника підпільної організації “Український національний фронт” (УНФ), що діяла в
— Звісно, він хотів, щоб я займався спортом, але нічого не нав’язував. Батько був толерантною людиною і вважав, що для дітей понад усе — гени та батьківський приклад. Тому, хоча й хотів, щоб я став юристом, але не наполягав. Тому я до сьогодні намагаюся займатися тим, чим хочу. — Вдається? — Дуже тяжко. В останній біографічній довідці я написав, що все ще перебуваю на творчій роботі. Але для мене творчою є і громадсько-політична діяльність. Я
1964—1967 рр. і зайняла чільне місце в історії боротьби за українську національну державність на післяповстанському етапі.
Несприйняття большевицького режиму для Михала Дяка було природним, — воно сформувалося умовами життя народу, часткою якого був. На шлях боротьби з існуючим тоді режимом він став свідомо й добровільно. Виростав у карпатському краї, у бідній багатодітній сім’ї. 1952 року закінчив середню школу. Серцем рвався туди, звідки долинав гомін повстанських боїв, та був ще зовсім юний, а рух опору вщухав. Вирішив спершу здобути знання і досвід, аби знайти інші форми спротиву. Вдягнув чужий для нього мундир офіцера міліції. Знайшов друзів-однодумців. І затріпотіли, як виклик тодішнім русифікаторам, синьо-жовті стяги над Витвицею, Гошевом, Моршином… і ширилися від Львова до Донецька по містах, селах, залізничних вокзалах і поїздах, навчальних закладах, робітничих гуртожитках закличні антирежимні листівки… й накреслював стратегію і тактику боротьби підпільний
Ганна і Михайло Дяки. Травень 1959 р.
z
z
Олесь ДЯК — поет, бард, освітянин, батько маленького Михайлика Дяка і син борця за незалежність держави — Михайла Дяка. Про батька, власні погляди на світ і свою роль у світі пан Олесь погодився розповісти нашим читачам.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
