“Справжні травознаї не засекречують своїх знань, а йдуть до людей з відкритим серцем”. Іван Носаль · с. 12сторінка оригіналу ↗
АБЕТКА ВІДОМИХ ІМЕН
Слово Просвіти, №14 за 2007 рік
Справжній бестселер українського травознавства — книга “Від рослини — до людини”
Євген ЦИМБАЛЮК, Рівненська обл.
Зрештою, мова не тільки про звіробій, який названо “травою від 99 хвороб”. Мова про кожну цілющу квіточку, стебельце, корінчик та їхній зустрічний потяг до людини. І саме таку аксіому запровадили фундатори народного зцілення Волині Михайло та Іван Носалі, а їхній науково-практичний набуток про лікарські рослини став справжнім унікальним явищем у вивченні та застосуванні скарбів із цілющої скарбниці природи. Частина цього набутку формувалася на дубенських теренах, адже Носалі — батько та син — тривалий час проживали у місті Дубно. Зокрема Михайло Андрійович був священиком тутешньої Свято-Іллінської церкви, а Іван Михайлович навчався у Дубенській гімназії. Вдячні земляки-нащадки шанують пам’ять про славних травознаїв. Нещодавно відкрили меморіальну дошку на фасаді медичного коледжу (автор — художник і скульптор Микола Тимчак). Урочистість продовжили науково-краєзнавчі слухання “Від рослини — до людини” у Дубенському замку. Михайлові Андрійовичу судилося прожити на білому світі 64 роки, з них чотири десятки фундатор народного зцілення на Волині був священиком на Холмщині, Могильовщині та Волині. Його родовідне коріння тягнеться із села Розлопи Люблінської губернії (тепер це Польща). Народився він в українській селянській православній сім’ї 12 квітня 1886 року. Навчався у Варшаві в духовному училищі. 1911 року отримав сан священика і парафію у селі Ольховець Холмського повіту. З початком Першої світової війни сім’я Носалів змушена була евакуюватися у глиб Росії (Могильовську область), де до 1922 року Михайло Носаль був священиком і водночас наполегливо займався вивченням, збором і сушінням лікарських рослин, створюючи відповідні сільські артілі з сушарнями. Переїхавши на Волинь, він тривалий час правив службу Божу в Свято-Іллінській церкві Дубна, а в лютому 1935 року його призначили настоятелем Свято-Успенської церкви в Рівному. Родина оселилася в будинку неподалік храму. Ця хатина хоч і стара, але збереглася й донині. Тодішні парафіяни (а їх чимало) з глибокою теплотою і вдячністю згадують священика та його родину. Адже до нього по допомогу зверталися сотні рівнян і ніхто з них не залишився поза увагою. А ще він був проникливим викладачем. Встигав із школярами до Почаєва поїхати, піти на околиці міста, аби навчити збирати лікарське зілля. Пережив важкі сорокові воєнні роки, слугуючи церкві та людям. А його останнім прихистком після смерті у 1950-му стало кладовище на околиці села Тютьковичі. Михайло Носаль разом із дружиною Катериною дали життя чотирьом дітям. Єдиний, хто підхопив свічку батькових стремлінь, — це Іван. Він здобув відповідну вищу освіту: 1939 року закінчив аграрно-лісовий факультет Львівського політехнічного інституту. У цьому ВНЗ, до речі, студент на “відмінно” захистив дипломну роботу на тему “Популярні серед населення лікарські рослини Волинського воєводства”. А перед цим Іван Носаль закінчив Дубенську гімназію. Часто батько брав сина “на природу”, де майбутній продовжувач родинних традицій поринав у таїну цілющого світу. З приводу цього Іван Михайлович не раз зауважував, що він “поринав у царину природи, тримаючись за підрясник батька”. Після закінчення інституту посилено займався науково-дослідницькою діяльністю, продовжуючи вивчення лікувальних властивостей трав. Він
Іван Носаль найбільше цінував ті години, що проводив серед природи, кохався у кожній квіточці та стеблиночці, відкривав таїну природи своїм друзям як&от письменнику Євгену Шморгуну (фото 1987 року)
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
