“Справжні травознаї не засекречують своїх знань, а йдуть до людей з відкритим серцем”. Іван Носаль · с. 12сторінка оригіналу ↗
ДО ЗВІРОБОЮ — НА ПОКЛІН...
Слово Просвіти, №14 за 2007 рік
публікує десятки статей на цю тему в науковій і періодичній пресі, бере участь у конференціях, наукових семінарах. Про Носаля-молодшого пишуть академічні часописи, створюють наукові фільми, його запрошують на наукові форуми за кордон. А він найбільше цінує ті години, що проводить серед природи, кохається у кожній квіточці та стеблиночці, відкриває таїну природи своїм друзям. Так було до 17 серпня 1996 року, коли обірвалося життя справжнього натуро-філософа української флори. Найцінніше, що залишили у спадок Носалі, — це свої книжки про лікарські рослини. Ще в далекому 1926 році Михайло Андрійович уклав перший рукопис, написавши на титульній сторінці: “Лікарські рослини. Збір, сушка, вирощування, а також їх застосування в медицині та ветеринарії шляхом порад та настанов”. Практично щороку цей рукопис поповнювався новими сторінками, однак мова про вихід книжки окремим виданням зайшла лише в 1942 році. Тоді автор поклав надії на письменника та громадського діяча Уласа Самчука, який редагував у Рівному газету “Волинь”. Носаль пише йому (а заодно на адресу видавництва “Волинь”) листа з переконливим проханням видрукувати його багаторічне надбання: “Я завжди був серед народу, який частогусто не мав навіть гроша на лікування. І ні до кого так, як до мене, парафіяни не йшли зі своєю бідою. Зі своїми лікарськими рослинами я був для них народним цілителем. Тому цю книжку про лікарські рослини я уклав якомога простіше і дохідливіше для народу…” На жаль, задум тоді не втілився у реальність, хоч за настановою Самчука журнал “Сільський хлібороб” у декількох номерах ознайомив читачів із матеріалами о. Михайла під рубрикою “Скарби Волині — лікарські рослини”. Книжка батька та сина Носалів “Лікарські рослини і способи їх застосування в народі” побачила світ у 1958 році. Вона чи не вперше на українських теренах пробила мури недовіри, застороги і заборони щодо народної медицини.
Ця хатина хоч у занедбаному стані, але збереглася у Рівному й донині. Можливо, вона у майбутньому стане музеєм…
Цікаво також, що в передмові до книжки академік АН УРСР припустився помилки — називає Михайла Носаля не священиком, а агрономом. Але робить він такий крок цілком свідомо. Бо час, коли виходила у світ книжка, позначався наростаючою боротьбою тоталітарного режиму проти релігії. Визнавалася тільки офіційна медицина. Решта вважалося шарлатанством. Отож довелося хитрувати чи, точніше, “жертвувати” саном. Книжка стала популярною не тільки на українських теренах. У 1959 році Держмедвидав перекладає її російською мовою. У 1991 році Петербурзький науковий центр проблем діалогу здійснює перевидання “Лекарственных растений и способов их применения в народе” за авторством М.та І. Носалів. Останнє десятиріччя свого життя Іван Носаль віддав написанню оновленої, доповненої і, зрештою, переосмисленої книжки “Від рослини — до людини”, що вийшла в київському видавництві “Веселка” 1995 року. Уже в нинішньому столітті знаковим щодо Носалів став 2003 рік. Тоді було зорганізовано першу виставку під назвою “Життєпис фундаторів народного зцілення Волині М. А. та І. М. Носалів”. Раритетами виставки стали рукописи книжок старшого та молодшого травників, метричні свідоцтва, документи із сімейного архіву. У тому числі й ті, які яскраво засвідчують діяльність сільського батюшки протягом 1919—1931 років у союзі коопе-
Завідувачка відділу виставок Рівненського краєзнавчого музею Галина Данильчук починала організовувати виставку про Носалів раторів зі створення артілей для заготівлі лікарських рослин. Серед нагород варто виокремити найпершу — датований 1928 роком похвальний лист міністра сільського господарства Польщі Михайлу Андрійовичу за участь у промислово-рільничій виставці у Володимирі-Волинському в розділі “Плантації лікарських рослин”. А ще серед експонатів вистав-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
