“Бистра річка — життя моє, широка&глибока...” Пантелеймон Куліш · с. 13сторінка оригіналу ↗
СВЯТЕ ДІЛО
Слово Просвіти, №14 за 2007 рік
Згідно з Водним кодексом України (стаття 79), річ, ки, залежно від водозбірної площі їх басейну, поділя, ють на великі, середні й малі. До великих належать річ, ки, які розташовані у кількох географічних зонах і ма, ють площу водозбору понад 50 тис. кв. км. До середніх — із площею водозбору від 2 до 50 тис. кв. км. Річки з площею водозбору до 2 тис. кв. км визначені як малі.
Як і річкова долина, русло річки складається з дна і двох схилів (берегів). Основні елеJ менти рельєфу дна русла — плеJ со і перекати. Плесо (синоніми — вир, ковбаня) — заглиблення на дні русла і знаходиться під увігJ нутим берегом. Перекат — піщаJ на гряда, яка лежить між двома плесами, перетинаючи русло річки між пляжами під кутом 20— 30 градусів до повздовжньої осі (фарватера або стрижня). Річка від витоку до гирла своїм руслом на дні долини посJ тійно звивається (меандрує). Кожна звивина називається меJ андром. При меандруванні утJ ворюються так звані “старики”, чи “стариці”(старичні озера). Малі річки складають (як допливи середніх) водний басейн великих. Приміром, його величність Дніпро (у скіфські часи за Геродота — Борисфен, за сарматів на межі І і ІІ тисячоліть — Данапріс, у русів-українців — Славутич). Геродот у своїй “Історії” писав: “Борисфен — найприбутковіша ріка, по її берегах простягаються прекрасні тучні пасовища… Посіви вздовж берегів Борисфену чудові, а там, де земля не засіяна, розляглася висока трава”. Дніпро дуже старий — 700 тис. років тому почала закладатися його річкова долина. До річок Дніпра північніше Києва на Правобережжі належать праві притоки Прип’яті — Турія, Стохід, Стир, Горинь, Уборть, Уж тощо, на Лівобережжі — річки Десни із Сеймом (Снов, Остер, Убедь, Клевень). На південь від столиці у Дніпро несуть свої води понад 600 річок, серед яких найбільші Рось, Сула, Псел, Ворскла, Тяс(ь)мин, Орель (Оріль), Самара з Вовчою, Інгулець… На території України ще кілька десятків років тому налічувалося (за різними даними) 65—71 тис. річок і струмків (63 129 річок) загальною довжиною більше 248 тис. км, із них понад 4 тис. довжиною більше 10 км, у тому числі близько 160 річок — довші за 100 км. Усі вони протікали мальовничими природними ландшафтами. А що ж сьогодні? Велика кількість річок, особливо малих, замулені (тому обміліли й заросли), засмічені (жалюгідні), а то й поготів
— зникли (закопані у колектори). Гай-гай… А моє покоління пам’ятає, як малими (років 30—40 назад) ми купались у цих річках, бабці в них коноплі вимочували, рядна полоскали… Недотримання водоохоронного режиму малих річок (зокрема, в південних областях) призвело (у річках довжиною менше 40 км) до їхнього повного замулення. Саме так можна сказати про такі чудові у минулому степові річки, як Великий і Малий Куяльник, Висунь, Мертвовод, Обиточна, Казенний Торець, Берда, Тилігул, Кодима тощо. Шар мулу в руслах цих річок заввишки 5—7 м. Руйнуючи красу навколишнього світу, губимо себе і як людей, і як етнос. Адже дика природа, її незаймана краса, величність — предмет національної гордості. І головне — красиво сприйнятий пейзаж містить у собі високий виховний потенціал. Його естетика виховує, вражає. Людина, вбираючи в себе споглядання прекрасного, збагачується духовно. У такому “діалозі” здійснюється, відповідно, інформаційний (інтелектуальний) і духовний (чуттєвий) контакти людини з природою. Так що нинішня зіпсована, “глухоніма” природа вносить відповідні корективи в національний менталітет. Та все ж, незважаючи на порушення в останні десятиріччя екологічної рівноваги природних річкових комплексів, саме в річкових долинах ще збереглися субкорінні ландшафти з багатим біотичним розмаїттям. Із долин малих річок, власне, започатковується нинішня екологічна мережа — реґіональна, національна, європейська — як (коли б не остання!) спроба врятувати світ від зворотного ходу еволюції — збільшення ентропії і повернення до первинного хаосу. Бо якщо не буде хоч таких природних ниток чи каналів, то перервуться шляхи переміщення (розселення) живих організмів. Скажімо: нарциси, дзвоники, а з тварин — жужелиці, ропухи тощо — потребують суцільних коридорів. Достатньо навіть розриву в кілька метрів, щоб завадити їхньому поширенню. Світова практика (не всюди такі брудні річки як у нас: Україна посідає в Європі перше місце за
Із такого потічка народжується праукраїнська Рось (а далі — Біла Церква, Богуслав, Корсунь…)
“Дівоча краса” річки Унава на Фастівщині (а вище — с. Романівка, такою її ще бачив у дитинстві Максим Тадейович Рильський!)
Пам’ятаю з власної життєвої практики, як, викладаючи у 80—90&ті роки на природничо&географічно& му факультеті (сьогодні — Націо& нального педуніверситету ім. М. П. Драгоманова), проходив зі студен& тами на навчальній практиці із гео& морфології та землезнавства (кра& єзнавства) долинами малих річок м. Києва. Не забулось, як ішли від гирла (місця впадіння у Дніпро) Либеді (навпроти Осокорків) через господарські двори місцевих під& приємств, уздовж залізничної колії (яка, власне, й проходить по дну річкової долини) аж до станції “Ки& їв&Волинський”, шукаючи витоки річки. Але так і не вдалося знайти! Шукали — пробирались уздовж по& тічка Дарницького, що губився у високих заростях очерету: по обидва боки стояли високі непри& вітні корпуси “Хімволокна”, відго& роджені від річечки бетонними за& городами; стежкою йшли вздовж крутого схилу річкової долини Сирця, від його витоків біля метро “Нивки” аж до впадіння в озера Опечінь на Оболоні. Не один із сту& дентів у душі гудив “нерозумного” викладача за такі маршрути. Але, мабуть, нині ніхто з них не вибе& реться в ці “природні оази” Києва. Та в пам’яті збереглися побачені звалища сміття, захаращеність і сморід від тих річок. Із представни& ків тваринного світу довелося по& бачити (в долині “красуні” Либеді, за залізничним вокзалом) хіба що сірих пацюків, які вискакували з& під ніг. Що зараз там робиться, можна лише здогадуватися. Ма& буть, не краще, ніж два десятки ро& ків тому… P. S. Але ж саме у малих річках народжується жива вода для Дніпра і питна вода для нації! Не даремно сам набираю (біля пам’ятника Тарасу Григоровичу) навпроти своєї альма-матер цілющу юрську (мезозой, 150 млн. років витримки, з глибини 350 м) артезіанську воду, щоб не пити з-під крана дніпровської — а її ж п’ють щонайменше половина українських громадян. То де ж візьметься здоров’я, звідки? Найхоробріший наш лицар Іван Богун такої води також не пив!..
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
