“Тепер я знову насупроти безлічі зірок, але котра із них — мій портрет?..” Марія Шунь · с. 15сторінка оригіналу ↗
ВІДКРИТТЯ КРИМСЬКОЇ АТЛАНТИДИ
Слово Просвіти, №14 за 2007 рік
мистецтва обирає істину — прекрасну й усе-таки незбагненну. Людина, двічі народжена, гостріше відчуває звуки, запахи, кольори… Юрій Вінтаєв розмовляє кольором так, що відчуваєш обличчям бриз і солоні краплинки моря, здається, теж відчутні на смак, коли стоїш перед цими витворами кількох пленерів. І тому хочеться відступити трохи далі, не відриваючи погляду від полотна, щоб не дріботіти думкою в соковитих, щедрих, наче застигла вулканічна порода, мазках олійних фарб, а осягти всім серцем оцю дивину, яка відкривалася художникові у звичайних, простісіньких краєвидах. Колеги називають картини професора Вінтаєва поемами. Бо в них і справді є щось епічне. Палі, що виступають із води, нагадують рештки античного храму, а будиночки Гурзуфа чи інших кримських місцин ніби зведені з ущільненого до міцності каменю сонячного світла. Нині, коли, здається, весь світ тримається на жіночих плечах, і тільки тому не завалюється остаточно, — оце потужне янське начало в живописних творах Юрія Вінтаєва видає в ньому гени Атланта. Може, й справді хтось із далеких предків художника врятувався із Атлантиди… Для нього ж більш звичний одяг — светр і тільник, а відкриті всім вітрам пленери ближчі, ніж вишуканість столичних вернісажів. І все ж оця сила, притаманна людям великодушним, вабить студентів, яких навчає він у Харківській академії. Вабить і колекціонерів, які навперебій полюють за новими творчими злетами митця. Мабуть, є таїна і в географії, бо народився Юрій Вінтаєв у тих місцях, де Ілля Рєпін писав своїх знаменитих “Бурлаків”. Тож не випадково 2000 року він став першим учасником пленера в Чугуєві, на батьківщині нашого славетного земляка. А ще — очолив пленерну студентську практику в Рєпінських місцях, навчаючи молодих художників творити сюжетні картини. Заслужений художник України Анатолій Зорко, якому багато доводилося працювати пліч-о-пліч із Юрієм Вінтаєвим, зауважив, що пленери чистять не тільки палітру, а й душу. Він не бачив іншого та-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
