“...З насолодою слухав мої рідні пісні”. · с. 10сторінка оригіналу ↗
ЖИТТЯ СЛАВЕТНИХ
Слово Просвіти, №14 за 2008 рік
Володимир МЕЛЬНИЧЕНКО, генеральний директор Культурного центру України в Москві, доктор історичних наук
Продовження. Початок у ч. 6, 7, 9,10 за 2008 р.
ТАРАС ШЕВЧЕНКО: “ПОЇХАЛИ З ЩЕПКІНИМ ПОКЛОНИТИСЯ АКСАКОВУ”
Важливою заслугою Михайла Щепкіна було те, що саме він познайомив Тараса Шевченка з Сергієм Аксаковим і його сім’єю. Стосунки (спочатку заочні) між письменниками зав’язалися в грудні 1857 року, коли Сергій Аксаков послав Шевченкові через Щепкіна свою “Семейную хронику” з автографом. Цей твір, як і книга “Детские годы Багрова-внука” з автографом Аксакова, залишилися у бібліотеці Шевченка після його смерті. Вірогідно, Щепкін розповів Шевченкові багато хорошого про близького йому Аксакова та його сім’ю, яку дуже поважав. Завдяки Щепкіну 22 березня 1858 року відбулася перша зустріч Шевченка з Аксаковим. Заглянемо до поетового щоденника, в якому передано його щиру радість від неї: “Радостнейший из радостных дней. Сегодня я видел человека, которого не надеялся увидеть в теперешнее мое пребывание в Москве. Человек этот — Сергей Тимофеевич Аксаков. Какая прекрасная, благородная старческая наружность! Он не здоров и никого не принимает. Поехали мы с Михайлом Семеновичем сегодня поклониться его семейству. Он узнал о нашем присутствии в своем доме и, вопреки заповеди доктора, просил нас к себе. Свидание наше длилось несколько минут. Но эти несколько минут сделали меня счастливым на целый день и навсегда останутся в кругу моих самых светлых воспоминаний”. Шевченко прекрасно розумів значення Сергія Аксакова для російської літератури. 1858 року в Москві вийшла в світ його автобіографічна книжка “Детские годы Багрова-внука”. Коли 1860 року Шевченко почав писати автобіографію, він однозначно висловився за такий виклад фактів у ній: “Я бы желал изложить их в такой полноте, в какой покойный С. Т. Аксаков представил свои детские и юношеские годы, — тем более, что история моей жизни составляет часть истории моей родины”. 24 березня Щепкін знову повіз Шевченка до Аксакова, і поет захоплено записав у щоденнику: “Еще раз виделся с Сергеем Тимофеевичем Аксаковым и с его симпатическим семейством и еще раз счастлив. Очаровательный старец! Он приглашает меня к себе в деревню на лето1, и я, кажется, не устою против такого искушения. Разве попечительная полиция воспрепятствует”2. Микола Жулинський слушно зауважує: “Шевченко мав за що поважати відомого слов’янофіла, який гідно оцінював його творчість. Тарасові Григоровичу було відомо, що Сергій Аксаков, який працював цензором, згодом очолював московський цензурний комітет, активно долучився до видання в Москві творів Г. Квітки-Основ’яненка, Пантелеймона Куліша”. Тарас Григорович познайомився з синами Аксакова Костянтином та Іваном і доньками — Вірою й Надією. Про останню записав у щоденнику: “…С наслаждением слушал мои родные песни, петые Надеждой Сергеевной”3. У сім’ї Аксакових Шевченко почувався розкуто. Він так пояснив це у щоденнику
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
