Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Нас завезли у глибину тайги, де нічого не було. Тільки ліс і вода”. · с. 12сторінка оригіналу ↗

РОДОВІД

Слово Просвіти, №14 за 2008 рік

Уляна ГЛІБЧУК — Я закінчила 6 класів гімназії. Коли помер тато, брат Іван забрав мене до Львова. Там він мав помешкання на Пісковій, 46. Іван хотів, влаштувати мене до вчительського семінару на вищий курс, але йому сказали, що багато довелося б наздоганяти. Порадили Іванові звернутися до василіянок, у них була трирічна кравецька школа. І вже там мене могли взяти на другий курс. Брат оплачував навчання. Імені то придалося, бо я знала трохи кравецтво, а вдома була швейна машина. І вже життя собі йшло б так помалу, якби не великі зміни… Прийшли більшовики. Брата Андрія забрали і замордували в Золочеві. Братова лишилася з малою дитиною на руках, а другою була вагітна. Мама весь час плакала, копійки в хаті не було… Мені вдалося влаштуватися в земельний відділ статистом. А згодом і братова записалась у колгосп, бо треба було з чогось жити. Тоді прийшли розбирати нашу стодолу. Саме там я сховала була між сніпками наші листи з Василем Куком. Ледве встигла їх переховати в сусідки, яка жила через дорогу. Вже коли я приїхала із заслання, то сусідка сказала, що злякалася і спалила листи. Деякі знаю напам’ять. Наприклад ось цей. Василь написав його після того, як ми з його сестрою Евою відвідали його у тюрмі: “Рівно двадцять днів мину? ло від мого першого, а може, й ос? таннього з тобою так званого “ба? чення”. По ніби довгім часі побачив я знову тебе. Таку саму, як і колись: веселу, незбагнуту і ніби скриту. Пишу “ніби”, бо так воно не є. Бо очі, здавалось, по найменш неза? мітній черточці лиця твого говорять все за тебе. Двадцятого я зрозумів, ні, відчув, пойняв мову душі твоєї вповні, тому веселий я. А чи був я коли сумний, невеселий? Ні, такого у нас нема. Тут у нас є або сміх грім? кий, козацький сміх, або побідна злість. Відповім тобі на слова одно? го з сучасних поетів, він також сидів: “Як звірі ми, простіролюбиві, і нині нам, як звірам, кліті і хід розмірений у лад, чотири кроки, все чотири, ту? ди й назад, туди й назад”. Думаю, що зрозумієш мене вповні…” Я йому щось відписала і спитала у листі: “Чи не забагато я тобі

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин