Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Нас завезли у глибину тайги, де нічого не було. Тільки ліс і вода”. · с. 12сторінка оригіналу ↗

МАРШРУТ КИЇВ—РАДОМИШЛЬ

Слово Просвіти, №14 за 2008 рік

веранді й вдивлявся у вікна. Пригадалося, скільки тут пережито, у цій кімнатці, яку називаю “кабінетом”: юність, перша закоханість, шалені мрії, яскраві творчі ідеї. Куди не кинь оком — образи минулого, що стали найсолодшим спогадом сьогодні. Там усе просто: і повітря, і думки, і люди. Буває, приїдеш, і все, що залишилося в Києві: нерозв’язані питання, недомірковані думки, складні проблеми — здається тут простим і зрозумілим. Не можу жити без цих дерев, таких зелених, барвистих квіток, що насадила мама; досі не знаю, як вони звуться. Але коли на них дивишся, життя здається веселковим. Так, це рай. Дух дитинства, бабусиної казки, дідусевого Шевченка, маленької батьківщини. Братику троюрідний, а насправді найрідніший! Друже… Як рідко бачимося вже. Він не суперник, не колега, він моя совість і підтримка, мій поручень і маяк, що завжди десь поряд. Ще один стимул, що вертає мене сюди. А яке моє містечко восени… Простір, свіже, вже примерзле повітря, запах осіннього багаття, смачні червоні яблучка під деревами. День мого народження торік там святкував. Багряна казка, увага рідних, пісні з Сашком увечері. У рідному гніздечку осінь, зима, літо завжди здавалися однією казковою порою року. Хай буде так завжди! Прощавай, рідне місто! Я обов’язково повернусь.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин