Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“Вербне свято має магічні обрядодії, спря? мовані на турботу про здоров’я людей і худо? би, про врожай, кохання, щасливе життя”. · с. 13сторінка оригіналу ↗

ЦІКАВО ЗНАТИ

Слово Просвіти, №14 за 2008 рік

Бо як не прийдеш на купайла, То вийде з тебе душа й пара! Хлопці увечері підходили до деревця, розривали “сторожу” — коло дівчат і розбирали купайлицю. Кожен зривав собі стрічку, дівчата знали, чию. Іноді деяким дівчатам хлопці, зірвавши кілька гілочок, робили зелене перевесло й намагалися вчепити навколо стану — натякали на бажання любитися й мати від милої дитину. Так парувалися. Обчухране купальське деревце спалювали або кидали у воду. У дитячих іграх, забавах верба відігравала певне значення ініціації. Так, хлопчаки, випробовуючи міцність хребта кожного, спиралися руками на плечі (пагони) і підстрибували, навалюючись усією вагою на об’єкт випробування: “Чи дуб, чи верба, чи баба гнила?” Якщо стояв непорушно — дуб, гнувся — верба, а дуже сильно гнувся чи й падав — баба гнила. В одній із весільних пісень зображено символічну картину, властиву шлюбним мотивам щедрівок (про яблуню і яблучко): “Ой стоїть верба не рік, не два. //Не стій, вербо, розвивайся! //Розвий собі сімсот квіток, //Сімсот квіток і чотири: //Всім боярам по квіточці, //Усім дружкам по квіточці, //Іванкові нема квітки — Іванкові квітка — Наталочка дівка”. У християнстві ставлення до верби неоднозначне: з одного боку, це священне дерево (спадок давніх вірувань), з іншого — прокляте диявольське. За легендою, з верби було зроблено цвяхи, що ними збили хрест для розп’яття Ісуса Христа. Іноді про дивне кохання люди кажуть: “Закохався, як чорт у суху вербу”. Образ верби бачимо у фразеологізмах “За ним (нею) золоті верби ростуть” (за що не візьметься, що не зробить, то все не так, зіпсує справу); “Вербу носити почав” (запив); “У нього на вербі груші ростуть” (первісно: чарівник, умілець; нині конотується як брехун, що вигадує всілякі небилиці). Останній фразеологізм своєрідно трансформовано в усмішці: “Лізе коза на вербу, а корова й питає: “Гей, козо, а чого ти на вербу лізеш?” — “Як чого? Грушки їсти”. — “Дурна ти коза: на вербі грушки не ростуть!” — “Сама ти дурна! В мене грушки із собою!” Образ верби в українській літературі опрацьовано як символ природи й національної ідеї. У творах поетів-романтиків, Т. Шевченка, Лесі Українки, О. Олеся, В. Симоненка та багатьох інших в образі верби постають дівчина, жінка, мати, вдова, Україна.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин