“Українська нація мудра. Вона прийме позитивне рішення на референдумі про НАТО” . · с. 3сторінка оригіналу ↗
ЩО ТАКЕ НАТО?
Слово Просвіти, №14 за 2008 рік
Василь СОЗАНСЬКИЙ
Предтечею НАТО став Брюссельський договір від 17 березня 1949 року між Бельгією, Нідерландами, Люксембургом, Францією і Великою Британією, який був військовим союзом і отримав назву Західноєвропейського союзу. Згодом виникла потреба участі у ньому США як противага Радянському Союзу і тому після його створення розпочалися переговори про розширення військового альянсу. Результатом переговорів стало утворення Північноатлантичного договору (North Atlantic Treaty Organization), який підписали у Вашингтоні 4 квітня 1949 року. До договору приєдналися США, Канада, Португалія, Італія, Норвегія, Данія й Ісландія. Три роки потому, 18 лютого 1952 року, долучилися Греція й Туреччина, а 1955 року — Західна Німеччина. 30 травня 1982 року в НАТО увійшла Іспанія. Згідно з договором, напад на одну з країн НАТО — напад на НАТО, і всі члени альянсу повинні виступити на захист держави, що зазнала агресії. 1954 року Радянський Союз запропонував свій вступ до НАТО, щоб “сприяти миру в Європі”. Проте всі члени організації рішуче виступили проти цієї пропозиції. 14 травня 1955 року Радянський Союз разом зі своїми сателітами (Албанія, Болгарія, Польща, Румунія, Східна Німеччина, Угорщина, Чехословаччина) заснував Варшавський пакт як противагу НАТО і цим спровокував холодну війну. 8 грудня 1991 року в Біловезькій пущі (Білорусь) лідери Росії, України й Білорусі Б. Єльцин, Л. Кравчук і С. Шушкевич уклали договір, за яким “СРСР як геополітична реальність припиняє своє існування”. Після розпаду Радянського Союзу розвалився Варшавський пакт, а всі його учасники вступили до НАТО. 12 березня 1999 року членами альянсу стали Чехія, Польща, Угорщина, Болгарія, Естонія, Латвія; 29 березня 2004 року приєдналися Литва, Румунія, Словаччина, Словенія. На черзі Албанія, Хорватія, Македонія, Чорногорія тощо. Росія активно співпрацює з альянсом. Так, 1997 року Російська Федерація і НАТО підписали договір, щоб “працювати разом для побудови стійкого, безпечного і нероздільного фундаменту на базі партнерства та спільних інтересів”. У травні 2002 року цей договір підсилила Рада НАТО—Росія. Мета Ради — створити однакові партнерські умови для 27 держав НАТО і Російської Федерації. Україна також висловлювала бажання вступити в НАТО. Проте Росія різко протестує проти будь-яких контактів України і цієї організації, погрожуючи, що коли Україна вирішить укріплювати свої стосунки з НАТО, то Росія націлить свої ракети з атомними боєголовками на нашу країну. Нині політики надають великого значення референдуму щодо вступу України в НАТО. Слід врахувати, що протягом 50 років про Північноатлантичний альянс в Україні говорили як про агресивний військовий блок, спрямований проти всіх прогресивних країн, проти сил демократії всередині країн — учасниць НАТО, а також проти національно-визвольних рухів у колоніальних і залежних країнах. Нам нав’язували, що НАТО — загроза миру і безпеці народів, тому участь в альянсі викликає активний опір широких верств населення європейських та інших держав. Комуністи, соціалісти й реґіонали закликають народ України всіляко опиратися вступу України в НАТО, замовчують, що всі країни колишнього Варшавського пакту вже давно приєдналися до альянсу. Як підсумок — народ України має спотворене уявлення про організацію, тому всенародний референдум щодо НАТО не може мати вирішального значення у розв’язанні цього питання. Потрібно провести роз’яснювальну роботу, щоб українські громадяни зрозуміли, що ж таке НАТО.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
